Традиційно, за кілька днів до головної події на селі — жнив, у дослідному господарстві «Асканійське» Національної академії аграрних наук України проводиться День паля. Не для галочки, не заради самореклами, а для того, аби люди могли повчитися, як стратегічно правильно господарювати в жорстких економічних і погод- них умовах.

Директор господарства Герой України Віра Найдьонова до Дня поля завжди ставиться так, як до свята храмового, промовляючи: «Земля — дар Божий. Тому і ставитися до неї потрібно, як до дару — побожно».

«Асканійське» — сумлінний виконавець державної програми «Селекція у рослинництві». Тому гості поряд із днем сьогоднішнім мають змогу бачити день завтрашній. А гостей — із Херсонщини, із Запоріжжя, із Криму — наїхало чимало. Прикро, але обласне аграрне чиновництво вкупі з їхнім куратором (заступником губернатора) сюди так і не доїхало. Втратило інтерес до галузі чи що?

Попереду — демонстраційні полігони. Щороку на цих полігонах сконцентровано (вдумайтеся тільки!) понад 300 сортів та гібридів вітчизняної і зарубіжної селекції. Цікаво: чи виконає «Асканійське» цьогорічну державну селекційну програму? Як-не-як, а весна випала пізня, більше місяця триває бездощів'я, полощуть посіви суховії...

— Ви бачите, що переважно у хорошому стані все, що ця земля може родити, — говорить Віра Найдьонова. — Пшениці, ячмені, ріпаки, кукурудза, соя... Полю що потрібно? Грамотний обробіток, добрива і вода. Ну і хліборобське сумління.

На підтвердження сказаному — золото степів. У «Асканійському» воно високої проби. Тому учасники Дня поля більше прицінюються, ніж придивляються. їх цікавить насамперед насіння для майбутнього засіву: буде чи не буде?

«Буде, аякже!» — запевняють асканійці. І пропонують вибір: озимі пшениці сортів Куяльник чи Землячка, ярий ячмінь Сталкер, кукурудза Сиваш... 18 сортів насіння елітного, суперелітного і першої репродукції. Щороку «Асканійське» вирощує собі і на продаж до 5 тисяч тонн насіннєвого матеріалу. Власний завод «Петкус» не простоював і простоювати не повинен, затарюючи у фірмові мішки не зерно, а сертифіковану вимогливими інспекторами надію хлібороба.

Голова Каховської райдержадмі- ністрації Володимир Сторчак наголошує на тому, що «Асканійське» — яскравий маяк, світло якого і до самої української столиці «добиває». Образно і точно!

Коли мова зайшла про навантаження на комбайн (вона, мовляв, велике), Віра Найдьонова рішуче заперечила:

На такі потужні комбайни, як «Акрос», 175 гектарів — не навантаження. Аби лише урожай не згорів і погода не підвела...

Ростовські «Акроси» приглянулися асканійцям своєю надійністю. І не тільки. Віра Опанасівна наголошує на тому, що росіяни йдуть назустріч українським хліборобам, роблять свою техніку доступною, а співробітництво — взаємовигідним:

«Акроси», які відпрацювали кілька сезонів, можна здати на завод, а навзамін одержати нову техніку. Це дуже добре!

Директор «Асканійського» до прогнозів поставилася обережно. І це було чи не єдине запитання, на яке вона відповідь давати тактовно відмовилася.

У свою чергу, голова райдержад- міністраціі Володимир Сторчак не приховує, що Каховщина, яку можна назвати житницею області, має намір реально, а не статистично взяти вал ранніх зернових вагою 126,4 тисячі тонн. Це на 24 тисячі тонн більше від торішнього показника.

Перед комбайнами/своїми і залученими, — неозоре поле битви за хліб площею 36 тисяч гектарів, із яких 21,4 тисячі зайнято під головним хлібом посушливого півдня — озимою пшеницею.

— Завдання одне — провести жнива за 12—14 днів, — говорить Володимир Сторчак. — І це реально. Щоправда, якщо дощі не переб'ють...

Звертаючись до учасників Дня поля — керівників господарств, технологів полів, головних інженерів, фермерів — очільник району наголосив на тому, на що досі закривали очі навіть всюдисущі податківці:

—Ми показуємо урожайність 36 центнерів з гектара, а насправді вона становить 42—45. Щоб вести чесну фу, ми створили групу, яка визначатиме біологічну врожайність кожного поля. Ніхто нікому не збирається зазирати в кишені, але й бюджет в образу не дамо.

Звісно, це зауваження не стосується «Асканійського», на якому не лише степова Тавричанка тримається.