Виявляється, що об’єднати різні покоління херсонців навколо однієї теми – завдання не зі складних, якщо мова йде про любов до рідного міста, вшанування його історії, його героїв, з доль яких складається велич нашого Херсона. Отже, таке єднання відбулося 21 червня у кіноконцертній залі «Ювілейний», де пройшов відкритий показ фільму «Херсон – ключ від миру», на який громадський рух «Відродження Херсона» та його лідер – депутат міської ради Андрій Путілов запросили ветеранів, дітей війни, афганців, чорнобильців, військових, молодь…

День 21 червня для проведення заходу «Відродження Херсона» обрано невипадково. 70 років тому херсонці так само, як і у сьогоденні, будували плани на життя, у школах тривали випускні іспити, дорослі обго¬ворювали літні відпустки… Але – не судилося. Ранок 22 червня 1941 року змінив долю кожного мешканця Радянського Союзу: почалася Велика Вітчизняна війна.

Про події воєнних років ми знаємо з художніх фільмів, з кадрів документальної хроніки, якусь інформацію ми беремо зі спогадів безпосередніх учасників тих подій. Їх, на жаль, з кожним роком залишається все менше, і це зумовлює втрачання суспільного інтересу до Великої Вітчизняної війни. Але уроки війни мають бути у пам’яті сучасного покоління, впевнені у «Відродженні Херсона». Вони потрібні для того, щоб молодь вчилася цінувати життя, пишатися тим, що ми живемо у мирній країні, придушувала паростки відродження фашизму. Саме про це фільм «Херсон – ключ від миру», про який ми вже розповідали і який незабаром можна буде побачити на місцевих телеканалах. Згадаємо лише ім’я Захара Видригана, постать якого проходить червоною ниткою крізь увесь сюжет стрічки. Саме йому 27 квітня 1945 року бургомістр німецького Потсдама передав ключ від міста, в якому Гітлер отримав усю повноту влади і де, як вважають дослідники, саме й «коронувався» фашизм. Символічно, що зараз цей ключ зберігається

у Херсонському краєзнавчому музеї, що робить місту та його мешканцям велику честь і разом з тим покладає на нас величезну відповідальність

за збереження миру.

- Як мало ми згадуємо про те, що за звільнення Херсона 15 воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу! – відмітив у своєму зверненні до присутніх та насамперед до молоді депутат міської ради Андрій Путілов. – Як часто ми розповідаємо своїм дітям про історію походження назви села Геройське Голопристанського району? Це ж унікальний випадок: серед мешканців села – чотири Герої Радянського Союзу часів Великої Вітчизняної війни та два Герої Соціалістичної Праці! І цим дійсно треба пишатися. Нехай Херсон – не місто-герой у тому сенсі, як Київ, Севастополь чи Одеса. Але ми живемо на особливій землі – батьківщині героїв та мужніх духом людей. Сьогодні ми зустрічаємося з ветеранами, дітьми війни, афганцями та чорнобильцями. Вони передають вам, молодому поколінню, свою вахту миру, яку вони несуть протягом усього життя. Несіть її достойно та з гордістю!

Закономірно, що під час заходу найбільша увага була прикута саме до ветеранів та свідків подій війни. І це народжувало багато роздумів. На-приклад, чи могли ті херсонці, які зараз мають статус дітей війни, які на свої очі бачили, як гонять на розстріл їх сусідів-євреїв, як катують підпільників чи розстрілюють полонених, уявити, що на їх долю випаде ще не одна трагедія?! Невже вони мало пережили, щоб у 1980-і роки тремтіти від перспективи побачити у поштовій скриньці сухе повідомлення про загибель сина у Афганській війні? Чи могли вони передбачити Чорнобиль і ті наслідки, які принесе ця катастрофа суспільству?

- Коли я дивилася фільми про війну, то навіть не уявля¬ла, як ця все ж таки теорія відрізняється від реалій, – згадує херсонка Валентина Січова, яка виконувала інтернаціональний обов’язок у Афганістані. – Звичайно, що під час будь-якої війни у більшості гинуть чоловіки. Є навіть такий вислів, що у війни – не жіноче обличчя. Але для матері, яка отримала звістку про загибель дитини, чи може колись закінчитися війна? Ми маємо пам’ятати імена людей, які віддали свою молодість за наше з вами майбутнє.

Ніколи не пізно вшановувати імена героїв. Навіть якщо після їх загибелі пройшли десятиріччя. Саме тому ініціатори заходу разом з представниками громадських організацій «Афганці Чорнобиля» та «Союз-патріот» вирішили увічнити пам'ять двічі кавалера ордена Червоної Зірки, учасника війни в Афганістані, ліквідатора наслідків Чорнобильської катастрофи херсонця Леоніда Христича. Зараз активісти збирають підписи під зверненням до влади міста щодо присвоєння площі, вулиці чи скверу ім’я героя. До речі, за збігом обставин Леонід навчався у школі № 7, яку свого часу закінчив герой-підпільник часів Великої Вітчизняної війни Ілля Кулик. Його ім’ям названа вулиця у Дніпровському районі міста.

Доля Леоніда Христича, якого друзі та близькі називали Льолік, бо це була дуже життєрадісна та активна людина, назавжди пов'язана з Чорно¬бильською катастрофою. Аварійний реактор станції 2 жовтня 1986 року став братською могилою для екіпажу гелікоптера Мі-8, бортмеханіком якого був Леонід Христич. Машина впала під час тушіння пожежі і потрапила у ядерне пекло, назавжди поховавши там героїв. Коли вивчаєш долі таких людей, то постає питання: чи міг Леонід та багато інших хлопців, юнаків чи чоловіків, які загинули, відмовитися від виконання бойового завдання? Чи міг Христич – батько двох дітей, який два строки був на війні в Афганістані, – не поїхати в Чорнобиль? Звичайно, що міг, але тоді б він не був тією особистістю, якою знали й любили його близькі, колеги. «Я не можу покинути своїх хлопців», – пригадує Юрій Бичковський – бойовий товариш Христича – відповідь свого друга.

- Ми прагнемо об'єднати темою народного патріотизму усі покоління херсонців: від ветеранів Великої Вітчизняної до ветеранів Афгану, ліквідаторів Чорнобильської трагедії до сучасних підлітків, – каже Андрій Путілов. – Сподіваємося, що ми вивчили страшний урок історії та будемо робити усе від нас залежне, щоб не повторити воєнних трагедій. Ключ від миру ми гідно збережемо.