Каланчак і населені пункти району уже не раз сколихували чутки про начебто закриття центральної районної лікарні. Але наразі там усі працюють і жодне відділення не закрито, хоча, і про це ми теж повідомляли на сторінках нашої газети, галузь охорони здоров'я потребує дедалі більше затрат. Втім, у нашій державі і навіть у наших сусідів з Миколаївської області (м.Вознесенськ) та у скадовців накопичено і накопичується позитивний досвід змін і у структурі медичних закладів, і у наданні послуг. Наші медики наразі ще цими змінами не зацікавилися як слід.

Про очікувану реформу в охороні здоров'я на запитання журналістів відповідає експерт групи медичного обслуговування Комітету економічних реформ при Президенті України Валерія ЛЕХАН.

Валеріє Микитівно, чому, на ваш погляд, виникла необхідність реформувати медичну галузь?

Тому, що якість медичних послуг в Україні вже давно не влаштовує населення та викликає справедливе обурення. Не влаштовує такий стан речей і державу, бо зрозуміло: низький рівень здоров'я нації — це низька конкуретоспроможність країни.

У програмі економічних реформ, яку запропонував Президент України, є розділ, що стосується забезпечення громадян якісною, кваліфікованою, доступною медичною допомогою. І в той же час — про ефективне використання ресурсів (перш за все матеріальних) на утримання галузі.

Що мається на увазі під «ефективним використанням ресурсів». Невже ще є куди урізати фінансування медицини?

Справа не в урізанні, а в правильному використанні наявних ресурсів. Скажімо, мало хто задумується над тим, що з 1996 року загальний обсяг коштів, що циркулює в системі охорони здоров'я, збільшився приблизно в 10 разів. Навіть якщо зробити поправку на інфляцію — як мінімум, у 2,5 рази. Але громадяни цього не відчули, тому що кошти використовуються нераціонально. Кількість населення за роки незалежності зменшилася на 6 мільйонів (!), а кількість медичних закладів при цьому не скорочувалась. Утримання цих закладів, безперечно,потребуєзначних фінансових витрат. Та ці кошти, як пісок, просипаються крізь пальці, не поліпшуючи ситуацію у системі охорони здоров'я.

То що ж змінить реформа, якщо вона не передбачає закриття медичних закладів та звільнення медпрацівників?

Ми всі знаємо, що структура закладів охорони здоров'я нашої країни склалася ще за радянських часів. На той час, на мій погляд, вона була оптимальною. Але ж часи змінюються. І в новій державі з ринковою економікою «планова» медицина вже не може бути ефективною. Ми маємо ринкові ціни на ліки, на енергоносії тощо, проте неринковими залишаються заробітні плати працівників медичної галузі та власне принципи їх роботи. У нас, скажімо, досі діють радянські штатні нормативи, коли один лікар має бути на 25 ліжко- місць. До речі, це одна з причин, чому сьогодні йде такий спротив реформі. Люди бояться втратити робочі місця у зв'язку зі зміною штатних нормативів. Та страх викликаний, скоріше, нерозумінням ситуації, ніж об'єктивними обставинами.

Тож, можливо, варто пояснити ситуацію?

Перш за все, не має бути прив'язки до так званих ліжко-місць. Оплата праці медичного працівника повинна залежати від якості та інтенсивності роботи . А то в нас виходить, що, наприклад, лікар- хірург, котрий проводить 200 серйозних оперативних вручань за рік отримує таку ж зарплату, як і той, що проводить не більше 50. Невже це правильно? Крім того, проводячи одну операцію на тиждень чи навіть два тижні, спеціаліст втрачає професійну майстерність.

Хочу заспокоїти і медиків, і пацієнтів: провінційні заклади охорони здоров'я (ті ж Центральні районні лікарні) за реформою нікуди не зникають. Але в ряді випадків у них змінюються функції. На їх базі, як і раніше, можна буде отримати консультаційно- діагностичні послуги. Проте, коли мова йде про екстрені випадки (інфаркт, інсульт, пологи чи ін.), коли людина потребує висококваліфікованої медичної допомоги з використанням новітньої техніки та залученням спеціалістів відповідного профілю, допомогу необхідно надавати у великих спеціалізованих медичних центрах.