Голопристанщина славиться на всю Україну кавунами, що не лише смакують, як мед, а й вражають небаченим розміром — від 40 кг і більше. Вирощують таких диво-велетнів на баштані фермерського господарства «Мрія», керівником якого є Юрій Покотилов. На цьогорічному фестивалі «Український кавун — солодке диво» разом з сином Ростиславом вони здобули переконливу перемогу. їхній кавун був найбільшим за всю історію свята — 43 кг 100 г. Юрій Олександрович зізнався: таку ягоду вирощував до 25-ліття своєїсільськогосподарськоїдіяльності та 19-річчя господарства. Ці знаменні дати відзначатимуться вже на початку жовтня.

Перший врожай практиканта

У квітні 1986 року четвертокурсник Херсонського державного сільськогосподарського інституту Юрій Покотилов прибув на переддипломну практику до дослідної станції баштанництва та овочівництва у Голій Пристані. Тоді над виведенням нових сортів тут працювали лише кілька селекціонерів, наукових співробітників і лаборантів.

— У ті часи в колгоспах сіяли переважно три сорти, — розповідає Юрій Олександрович. — Це наші традиційні «Астраханський» та «Вогник», а трохи пізніше вивели «Таврійський». Перспективні сорти існували теж, але їх випробовування було великою проблемою. На виведення одного сорту йшло щонайменше 8— 10 років. Усе починалося з відбору плодів та індивідуального висівання. Кожна ділянка була пронумерована, і з кожної робили відбір. Лише коли досягався стабільний сорт, без розщеплень і жодних похибок, його віддавали на всесоюзне сортовипробовування і розсилали в усі регіони: Казахстан, Узбекистан, Білорусь. Ось і мені випапр потрапити туди, де виводилися нові сорти.

Майбутній агроном Юрій Покотилов саме працював над дипломною роботою з теми «Вирощування перспективних сортів кавуна в залежності від густоти висаджування рослин». Захист — попереду, а спочатку хлопця прийняли на станцію баштанництва звичайним лаборантом. Робота в польових умовах, у 40-градусну спеку. Після студентської лави практика стала справжнім випробуванням. Треба було закласти дослід: висадити кавуни, весь час їх просапувати та одержати товарну продукцію. І хоча прийшлося багато намучитися, після закінчення інституту Юрій вирішив повернутися сюди ж. Тим паче, йому довірили вже зовсім іншу роботу.

З науковців — у... фермери

Молодий спеціаліст Юрій Покотилов був прийнятий на посаду наукового співробітника відділу первинного насінництва. Робота дуже цікава. Селекціонери виводили нові сорти, а Юрій давав їм оцінку. Від його слова залежало, чи вирощуватиме той чи інший сорт вся країна, чи про нього варто забути взагалі.

Влітку ми працювали, а взимку продовжували вчитися. Брали додаткову фахову літературу, влаштовували семінари, ділилися досвідом. Цього вимагав виробничий процес. Адже хай не такими темпами, як сьогодні, але аграрна наука рухалася вперед, — зауважує Юрій Покотилов.

Здавалося, цій справі можна присвятити все життя. Можна було б, якби не лихі 1990-ті. Останнє, про що думала держава наприкінці XX століття, це про фінансування розвитку науки. Натомість зарплатню науковим співробітникам видавали... цукерками.

Коли всі зрозуміли, що втрачене не повернути, почалося зародження фермерських господарств, — розповідає Юрій Олександрович. — Брали кредити і землю. До речі, у 1990-ті взяти землю було дуже складно. Приміром, до конкурсної комісії надійшло понад 50 заявок, а відібрали лише дві.

За яким принципом? — питаю.

Потенційний фермер повинен був мати, по-перше, вищу освіту; по-друге, досвіду сільгоспвиробництві щонайменше 5 років ну і... техніку. Лише за цих трьох умов можна було сподіватися на отримання фермерської землі. Але кавуни на ній тоді не сіяли. Практично дві п'ятирічки ніхто не запитував про нові перспективні сорти кавуна. Сіяли найбільш затребуване: зернові — на муку, соняшник — на олію, — згадує фермер.

Лише у 2000 році в Україну почала надходити насіннєва продукція з Західної Європи. Та вона була далеко не кожному по кишені. Згадали про... вітчизняне. Українські науковці аграрної ниви відчули, що їхня праця та досвід знову затребувані.

Іншої долі й не треба

Сьогодні на Голопристанщині близько 180 фермерських господарств, але таких, що стояли біля витоків фермерського руху, набереться не більше десятка. У їх числі — і фермерське господарство «Мрія», яке спеціалізується на виробництві та реалізації насіння баштанних культур. Потужності ФГ «Мрія» дозволяють забезпечити насіннєвим матеріалом агрофірму з площею до 2—3 тис. га., а це близько трьох тонн насіння.

Але такого, щоб одного дня прокинувся успішним, не було. Усе відбувалося поступово. Те, що заробимо, весь час вкладали у розвиток виробництва. Три роки збирали гроші на новий трактор. Згодом купили і калібрувальну машину. Щодо насіння, то його обсяг теж збільшувався поступово. Щороку брали якийсь новий сорт, залучали селекціонерів з Інституту південного овочівництва і баштанництва. Та й сьогодні вони у нас на полі майже кожного тижня. І практична робота, і ведення документації — під їхнім наглядом та контролем. Через те нам неабияк довіряють клієнти. Знають, що до всіх без винятку етапів виробництва і реалізації насіння у нас серйозне ставлення, — говорить господар.

Сорти кавуна, які вирощує ФГ «Мрія» (Альянс, Мрія та Чарівник), відповідають європейським стандартам: смугасті зовні, м'якоть малинового кольору, чорне насіння і вміст цукру більше 6%. їх чудово розкуповуютьу Прибалтиці та Білорусі. Всього ж «Мрія» відпрацювала насіннєвий матеріал близько 40 сортів кавуна.

Думається, а чи не було б простіше вирощувати кавуни просто на продаж? Тим паче, як виявилося, ті велетні, яких господарство щороку презентує на фестивалі, — це хобі Юрія Олександровича.

Звичайно, той, хто вирощує товарний кавун, заробляє більше, ніж я на насінні. Але це, як на рибалці: вудочки закинули всі, а рибу піймати вдається не кожному. Насінником буде той, хто має велике бажання і досвід. У нашій роботі більше треба бути у полі, ніж вдома. Тільки тоді буде результат.

Втім, скільки б не було досвіду, завжди є несподівані обставини і ризик. Недарма у «Мрії» кавун називають культурою п'ятирічки. Юрій Покотилов стверджує, що заробити на ній можна раз на п'ять років, а решта чотири просто вкладати кошти.

— У 2007 році ми заклали чудовий насіннєвий розсадник. Але випав величезний град і все знищив. Вранці було страшно їхати на поле. Це був жах. Хотілося все кинути і більше ніколи не повертатися. Ми понесли дуже великі збитки. Втратили весь вихідний насіннєвий матеріал, а вкладені кошти так і залишилися в землі.

Але навіть такі негаразди легше забуваються, коли є родинна підтримка. Більше того, батьківською стежиною пішов син Ростислав. Йому лише 20.

Навчається у тому ж виші, що й колись батько, в майбутньому буде агрономом. Але своїм практичним досвідом у баштанництві та насінництві хлопець не поступається деяким фахівцям зі стажем. Ростислав на полі з п'яти років. У 12 сів за трактор. Сьогодні більше технічної роботи — оранку, культивацію, дискування — батько довіряє саме йому. Весь час, і в будні, і в свята, чоловіки на баштані.

Лише коли наближається Новий рік та Різдво, — зауважує керівник ФГ «Мрія», — можна спокійно зітхнути. Піти з родиною у гості, до кафе, завітати до доньки у Запоріжжя, побачитися з онукою.

Юрій Покотилов розуміє: у фермерської праці багато і переваг, і недоліків. Але навіть коли пізньої осені на полі закінчується робота, все одно хочеться сюди повертатися знову і знову. Аби саме тут поміркувати, за що братися в першу чергу наступного сезону, який сорт і в якому напрямі висівати. Ну а щойно вийшло сонце, розтанув сніг — господар поспішає подивитися, скільки вологи увібрала земля.

Юрію Олександровичу, не можна не звернути увагу на назву Вашого господарства. Ваша мрія здійснилася, і яка вона взагалі?

У 1990-ті роки, коли зароджувався фермерський рух, кожен придумував назву своєму господарству. Хотілося українського слова, адже ми стали незалежною країною. Слово «мрія» відбивало наші сподівання: і на хороший врожай, і на вчасні рясні опади. Мріяли ми і про новий трактор, і про те, щоб наша праця була комусь потрібна. І сьогодні ми не перестали мріяти... Щоб на полі не було граду, в роботі — поменше труднощів, щоб був дохід хороший від улюбленої справи, а ще більше — насолоди.