Це захворювання набуло таких загрозливих масштабів епідемії, що змусило ще у 2001 році прийняти у Верховній Раді України відповідний закон на його подолання. До речі, небагато хвороб «удостоїлися такої честі». Що ж до туберкульозу (а мова йде саме про нього), то актуальність його, на жаль, не применшилася й сьогодні, адже ця інфекційна хвороба становить загрозу для життя будь-якої людини незалежно від віку, матеріальних статків. Найбільшим джерелом хвороби була і є інфікована людина. Тому після нашого спілкування, перебування у скупченому середовищі людей завжди є ймовірність одержати діагноз «туберкульоз».

Визначення цього терміну зазначається й у ст. 1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз». Особлива увага в ньому звертається на хворих на заразну форму туберкульозу, у виділеннях яких виявлено мікобактерії, і такі хворі є джерелом інфекції для осіб, котрі з ними контактують.

Не секрет, що не ВСІ 3{ їх числа бажають добросовісно лікуватися у тубкабінеті центральної райлікарні чи обласному туберкульозному закладі.

Який можливий вплив на цих осіб? З цим запитанням я звернулася до А.І. Кобзаря, помічника прокурора Голопристанського району.

- Згідно зі ст. 12 вищевказаного закону лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов'язковим медичним контролем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, зі супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади. Цим же законом визначено, що особи, хворі на туберкульоз, зобов'язані дотримуватися режиму лікування, виконувати призначення лікаря протитуберкульозного закладу, проходити у встановлені строки необхідні медичні огляди та обстеження, дотримуватися вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм у лікувально-профілактичних закладах на роботі та в побуті, вживати інших заходів для запобігання поширенню туберкульозу. Перебування таких хворих поміж інших членів суспільства може спровокувати виникнення і поширення цього небезпечного захворювання у невизначеного кола осіб.

Порядок примусового лікування осіб, хворих на туберкульоз, визначений Цивільним процесуальним кодексом України. Так, глава 11 ЦПК України визначає порядок розгляду судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу. Нормами цієї глави передбачено подання заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого заразною формою туберкульозу, який ухиляється від лікування, до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим або в суд за місцем виявлення такого хворого. В Голопристанському районі таким лікувальним закладом є Новозбур'ївська міжрайонна туберкульозна лікарня.

Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу подається протягом 24-х годин з часу виявлення у особи загрожуючої форми туберкульозу. Строк примусового лікування встановлюється лікарською комісією та може бути встановлений до шести місяців.

В 2009 році прокуратурою Голопристанського району до місцевого районного суду за поданням Голопристанської центральної районної лікарні з мотивованими висновками лікарської комісії направлено дві заяви про обов'язкову госпіталізацію двох осіб до Новозбур'ївської міжрайонної туберкульозної лікарні. Це мешканець м. Гола Пристань громадянин Т. та мешканець с. Нова Збур'ївка громадянин К., які перебували на диспансерному обліку в тубкабінеті районної лікарні та злісно ухилялися від лікування. До того ж вказані особи систематично зловживали алкогольними напоями. Зокрема, громадянин К. раніше лікувався добровільно в Новозбур'ївській туберкульозній лікарні та інфекційному відділенні районної лікарні, але був виписаний з лікувального закладу за систематичне порушення режиму. Крім того, даний громадянин, проживаючи у сім'ї з чотирма неповнолітніми дітьми та ухиляючись від лікування, наражав на небезпеку здоров'я своїх дітей та дружини. У зв'язку з цим прокуратурою району перед судом поставлене питання про направлення даного громадянина на примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу строком на шість місяців. Під час розгляду справи в суді громадянин К. добровільно звернувся до лікувального закладу та розпочав лікування. Рішенням Голопристанського районного суду громадянина Т. направлено на примусове лікування до протитуберкульозного закладу строком на шість місяців.

Таким чином, слщ зазначити, що у разі систематичного та злісного ухилення особи, хворої на туберкульоз, від лікування на підставі подання лікарської комісії така особа може бути за рішенням суду примусово направлена на лікування до протитуберкульозного закладу.

Р. S. З 1 березня ц. р. в районіі області розпочався місячник пропаганди питань профілактики туберкульозу з метою активізації санітарно-освітньої роботи серед населення та виконання невідкладних заходів подолання епідемії туберкульозу, які визначені у загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз у2007-2011рр.