У найбільш хвилюючі моменти життя в пам'яті кожної людини зринають, як у калейдоскопі, окремі події та життєві віхи. Кожен з нас здує те, як крок за кроком він прямував до досягнення своєї мрії, до здійснення заповітних бажань. Про що згадував Василь Михайлович Павліш, коли отримував високу нагороду, — орден «За заслуги» III ступеня з рук губернатора Херсонщини Бориса Сіленкова? А згадав він рідну землю, на якій він виріс і працює все своє життя.

Народився Василь Михайлович 15 серпня 1955 року в селі Вільному, яке на той час було четвертим з семи відділків радгоспу «Червоний партизан». У селі було близько сімдесяти дворів, а от людей проживало чимало, сім'ї були багатодітними та й державі були потрібні робочі руки. Адже тільки в радгоспі «Червоний партизан» на той час було 28 тисяч гектарів земель угідь. Тож роботи завжди вистачало — працювали не лише дорослі, а й молодь та діти, які не стояли осторонь, а допомагали своїм батькам і в полі, і вдома, і на інших ділянках сільськогосподарського виробництва.

В 1963 році від радгоспу «Червоний партизан» було відмежоване нове господарство, і 13 березня 63-го зареєстровано радгосп «Восток».

Ми вирішили розповісти своїм читачам дещо з історії села Вільне та радгоспу «Восток» з тієї причини, що разом з господарством, яке формувалося, розквітало, відбувалося й становлення Василя Павліша, який своє життя не уявляв без села в якому він народився, здобув освіту, пройшов професійне становлення.

Своє навчання хлопець розпочав у 1962 році — вступив до Вільненської початкової чотирирічної школи. Діти навчалися в класах-комплектах: перший клас разом з третім, а другий — з четвертим, а працювало в школі лише дві вчительки. І хоча навчатися за таких умов було не так уже й легко, Василь завжди мав гарні оцінки, бо ще з дитинства ставився до всього відповідально та виважено.

В 1964 році в селі збудували восьмирічку, тож на відміну від своїх більш старших ровесників хлопцю не довелося їхати на навчання до Червонопартизанської середньої школи, і вісім класів він закінчив у Вільному. В 1970 році вступив на Навчання до Бехтерського сільськогосподарського технікуму, навчався за спеціальністю агроном зрошувального землеробства.

Після закінчення навчального закладу (1974 рік) хлопця було призвано до лав Збройних Сил. Тож з 1974 по 1976 рік він проходив строкову службу у військах зв'язку на полігоні Капустін Яр, який мав площу 400 на 900 км і був розташований на території двох союзних республік — Росії (Волгоградська та Астраханська області) і Казахстану.

Після служби відпочивати не довелося, адже Василь відразу влаштувався на роботу. Перший запис у трудовій книжці свідчить, що з травня по грудень 1977 року він працював на четвертому відділку радгоспу «Степовий» (нині село Братське) агрономом. Та з січня 77-го він повертається у Вільне,

де працює й нині.

Василь Михайлович завжди приділяв належну увагу знанням, тож на початку 80-х років він вступає на навчання до Херсонського державного аграрного інституту за спеціальністю вчений агроном. Та мусимо додати, що і до навчання у ВУЗІ й після його закінчення книги для нього є найважливішим джерелом пізнання, самовдосконалення, а наукова література — невичерпним джерелом самоосвіти.

Далі записи трудової книжки свідчать, що Василь Павліш був агрономом відділку, головним агрономом господарства, з 1998 року по 2000 рік працював у райцентрі начальником управління агропромислового розвитку, першим заступником голови райдержадміністрації. У 2001 році знову повернувся у Вільне. На той час радгосп «Восток» збанкрутував і на його основі було створено підприємство «Юм-Дніпро», дата реєстрації якого волею випадку припала також на 13 березня. У 2003 році це господарство було реорганізовано в товариство «Відродження».

Нині воно одне з найбільших у районі, має 8 тис. 167 га земельних угідь. У нинішньому році тут уже посіяно 2 тис. 224 га озимих культур та планується посіяти ще 1400 га ярового ячменя, 2000 — соняшнику, 460 — льону, а решту — відвести під пар.

Василь Михайлович знаний фахівець і керівник не лише в нашому районі, а й далеко за його межами. За довгі роки праці на хлібній ниві, маючи агрономічну освіту, він розробив власну систему обробітку грунту і знає секрети отримання високих врожаїв у нашому посушливому степовому краї. Указом Президента України Віктора Ющенка здобутки Василя Михайловича відзначено державною нагородою України — орденом «За заслуги» III ступеня.

З цієї нагоди побажаємо йому нових звершень і гарних врожаїв, і для цього Василь Михайлович має гарне підґрунтя — міцний, згуртований колектив і надійний тил — дружину, двох синів та любимого онука, якого, як і знаного діда-хлібороба, звати Василем Михайловичем, і який, будемо сподіватися, продовжить дідові починання.

Щедрої хлібної ниви Вам, шановний Василю Михайловичу!