До редакції «ВО» з листом-заявою на ім'я головного редактора Бориса Прищепи звернулася Людмила Ревуцька. В своєму зверненні вона намагається спростувати факти (не підтверджуючи їх документально), наведені в статті «Інше обличчя опікунства» («ВО» №№ 3-4, 8.01. ц.р.), висловлює обурення щодо незаконного її позбавлення опікунських прав та упередженого ставлення до не ї автора статті Елли Сидоренко.

Зокрема, в листі-заяві Людмила Іванівна пише (стиль автора листа збережено):

- Моя сестра Коструба Світлана Іванівна, що померла 13 вересня 2003 року, залишила 3 дітей, 2 із них були на той час неповнолітніми; Анатолій Калашніков -16 років та Коструба Петро- 10 років. У вересні 2003 року я отримала опікунство і ці діти проживали у моїй квартирі до вересня 2009 року. Я намагалася отримати для них квартиру, яку врешті-решт видали, але потім Брилівська сільрада її забрала назад, і діти знову залишилися без нічого. Тепер Анатолій Калашніков вирішив оформити опікунство над Петриком без мого дозволу та відмови від опіки. Допомогли їм у цьомуД. Г. Осіпов, Т. В. Височина, Ж. Г. Кавун. З мене вони вимагали рішення про закінчення опікунства. Коли Анатолій Калашніков взяв опікунство над своїм братом, відділ з прав неповнолітніх не подумав ні про їхнє жилище, ні про працевлаштування. А закон та його статті про надання опіки над неповнолітніми гласять про жилищні умови та заробітну платню не менш як 800 грн. Анатолій кинув роботу, а пенсії, яку виплачують на Петра, не вистачає, тому що потрібно розрахуватися за квартиру та послуги, але на життя та харчі їм нічого не залишається.

Коли я отримала опікунство і протягом 6 років ніхто не вважав за потрібне дізнатися, як доводилося меніїх кормити, вдягати, прати і т. ін. А це потрібно було робити кожен день ідо вересня 2009 року хлопців це влаштовувало і ніхто не скаржився, але чому це питання сплило тільки тепер?

Шановний головний редактор, розпитайте авторку (статті — Е.С.) про її участь у доказах кожної деталі, чи має вона документальні дока -зи мого злочину у відношенні до хлопця. Якщо ця авторка не має цих документів і доказів, я вимагаю від Вас спростувати цю статтю та вибачення у вашій газеті («ВО» — Е. С.) перед моєю сім'єю та всіма, хто мене знає».

Лист-заяву Людмили Реуцької редакція газети попросила прокоментувати начальника служби у справах дітей райдержадміністрації Тетяну Височину.

- У хроніці-статті «Інше обличчя опікунства», яка була надрукована у міськрайонній газеті «Вісник Олеш-шя», журналістське розслідування проведено в повному обсязі. Всі факти, які там наведено, — достовірні.

Ще 7 липня 2009 року неповнолітній Петро Коструба, яким опікувалася його рідна тьотя Людмила Реуцька, звернувся із заявою до директора районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Жан-ни Кавун, в якій повідомляв, що він вже два тижні мешкає у свого старшого брата Анатолія Калашнікова. Цитую: «...з опікуном Реуцькою Л.І. проживати не можу, так як склалися складні відносини з її сином Віталієм Реуцьким. Він постійно мене по-прікає, виганяє з дому, дає стусанів. Л. Реуцька пропонує жити на балконі, щоб не зустрічатися з Віталієм...

Мій рідний брат піклується мною».

Через 10 днів, 17 липня 2009 року, до нашої служби надійшло повідомлення від Жанни Григорівни, що Людмила Реуцька не виконує своїх обов'язків перед підопічним Петром Кострубою. Тому виникла необхідність вирішити питання доцільності перебування Петра Коструби під опікою Людмили Реуцької.

В той же час його старший брат Анатолій Калашніков взяв усі обов'язки на себе, тобто повну опіку.

Служба у справах дітей міської ради та райдержадміністрації протягом шести років неодноразово відвідувала сім'ю опікуна, було надано безліч консультацій щодо реєстрації підопічного за місцем проживання. Але опікунка знехтувала всіма порадами й допомогами, Петра Кострубу, як і його старшого брата Анатолія Калашнікова (ним теж Л.Реуцька опікувалася з 16 років до повноліття) не зареєструвала у своєму домі. Таким чином, хлопці втратили можливість свого часу стати на чергу на житло й хоча б отримати кімнату в міському гуртожитку.

Петрику у квітні минулого року виповнилося 16 років. Через відсутність реєстрації за місцем проживання він не зміг вчасно отримати паспорт. Після розмов з опікункою зрозумів, що вона й не намагається його реєструвати. До того ж, усі образи на опікунку у Петрика не минули, бо вона не змогла захистити його від кривд свого сина. Він вже не міг жити в її домі, тому гостро постало питання про його долю.

Анатолій заявив з усією відповідальністю, що меншого брата не дасть скривдити й заопікується ним.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини під головуванням Дмитра Осіпова були присутні всі діючі особи — два брати й опікунка. Комісія ретельно з'ясувала усі факти, бажання 16-річного Петра Коструби й виступила перед Брилівською селищною радою про доцільність подальшого перебування сироти під піклуванням Л. Реуцької.

Виникає запитання: при чому тут Брилівська селищна рада? А при тому, що формально саме там брати й досі зареєстровані, і її виконком 29.09.2003 року призначив Л. Реуцьку над ними опікуном.

Таким чином, місцевий виконавчий орган самоврядування Брилів-ки ЗО вересня 2009 року звільнив Реуцьку Людмилу Іванівну від повноважень піклувальника.

Анатолій Калашніков довів свою спроможність стати піклувальником брату. Спеціалісти районних служб з питань захисту дітей та соціальної у справах сім 'ї, дітей та молоді не раз проводили'обстеження умов проживання братів. На що є відповідні акти. Висновки позитивні.

До того ж, Петро Коструба має пенсію в сумі понад 600 гривень та соціальну опікунську допомогу майже тисячу гривень. Анатолій працює, за що має непогану оплату. Так що хлопці фінансову підтримку мають задовільну. Ладятьу своєму домашньому господарстві теж добре.

Скарги від Людмили Реуцької про те, що її незаконно (на її думку) позбавили піклування йдуть всюди. Але всі процедури згідно з чинним законодавством України дотримано й застосовано правильно.

Думаю, що Людмилі Іванівні необхідно заспокоїтись й подумати над тим, як не втратити стосунки з рідними їй племінниками.

Хоча її поведінка зовсім інша. Людмила Реуцька зустріла Петрика й в центрі Цюрупинська серед білого дня ображала його. Про що й сповістив П. Коструба прокурору Цюру-пинського району Ю.Риженку 18 січня 201 Ороку.

Ось копія цієї заяви, яка зареєстрована в прокуратурі Цюрупинсько-го району 19 січня ц.р.

Зокрема, в ній заявлено: «Реуцька Л.І. постійно ображає мене. Особливо після того, як піклувальником наді мною призначено мого старшого брата Калашнікова Анатолія. Після публікації в газеті «Вісник Олешшя» №№ 3-4 від 8 січня 2010 року статті «Інше обличчя опікунства», де розповідалося про наше з братом життя та непрості взаємовідносини, які склалися між нами та тіткою, Реуцька Людмила Іванівна 13 січня 2010 року зустріла мене в центрі міста, коли я повертався після занятьу школі, і в присутності мого однокласника почала обзивати нецензурною лайкою, що принижує мою гідність.

Шановний Юрію Миколайовичу, прошу вжити заходи прокурорського реагування відносно моєї тітки Реуцької Людмили Іванівни стосовно захисту моєї честі та гідності, а також допомогти в поверненні грошей, які тітка отримувала на моє утримання та використовувала на свій розсуд, здебільшого на утримання своїх рідних дітей».

Чи потрібен ще коментар?

Редакція «ВО» звернулася також до голови райдер-жадміністрації Дмитра Осіпова з проханням висловити свою думку з приводу вищеназваних подій та фактів.

Дмитро Германович не відмовив, навпаки охоче пояснив дії комісії з питань захисту прав дітей райдержадмі-ністрації.

- Напевно, багато хто знає, що існує Міжнародна конвенція про права дитини, її ще називають Великою хартією вільності для дітей. Впроваджен-ням норм міжнародного права в наше законодавство по захисту прав дітей є Закон України «Про охорону дитинства». І він є загальнонаціональним пріоритетом, на ньому вже базувався й інший закон нашої країни про першочергові заходи щодо захисту прав дітей. Там йде мова про опіку й піклування дітей-сиріт. На базі нього створена й діє державна програма «Гроші ходять за дитиною», зауважте, за дитиною, а не за опікуном чи піклувальником. Вважаю, що брати Петро Коструба й Анатолій Калашні-ков повинні бути разом. Вони відповідальні один за одного, вони рідні,

вони вчаться нормальним братерським стосункам, вчаться господарювати самостійно, стають повноцінними громадянами нашої держави.

Треба нам навчитися це поважати, рахуватися з такими правилами дотримання прав дитини.

Кожна дитина має право на життя. Це право, як і право на опіку (вибір собі піклувальника), освіту, виховання повинні забезпечити батьки, громадськість, держава.

В даному випадку районна комісія з правзахистудитинитакі вчинила. Нехай це чітко усвідомить собі Людмила Реуцька. А ображати, порушувати права ПетрайАнатолія,своїх племінників, впевнений, районна влада не дозволить».