Цей тиждень минає під особливим знаком — скадовчани не шкодують грошей на квіти та вінки. А вже у неділю тисячі людей, сотні машин візьмуть курс на кладовища. Надходить день, коли кожен згадає близьких, котрих уже на білому світі немає. Слов'яни поминали своїх померлих ще до прийняття християнства. Вони не любили слова «смерть» і вважали, що померлі продовжують жити потойбічним життям. Недарма поминання родичів припадає на весняне пробудження природи, а це мало прилучити «батьків» і «дідів» до колообігу життя-смерть-життя. Спочатку суворі ревнителі православ'я засуджували Проводи, вважаючи їх обрядами, що несуть у собі язичництво. Але згодом Проводи стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили, освячувалися хліб і коливо як частина поминальної трапези.

І справді, недобре слово «помер», бо від нього віє могильним холодом і безвихіддю. Ми вживаємо інші вирази. Успіння — сон, засипання. Заснуло смертним сном тіло, а душа жива, душа не спить... Була з нами людина — і перейшла в інший світ. Смерть — лише перехід на інший рівень буття, наближення до Бога.

А для чого на проводи поминальники несуть торби і кошики з харчами і обов'язково — пляшку горілки? У свідомості кожного спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. На Могилах примовляли нехитрі приказки: «їм лежать — земельку держать, а нам ходить — земельку будить»; «Нам нехай здоровиться, а їм легенько лежиться». У ці дні ніби допускається зустріч двох протилежних світів — «цього» і «того». А підносячи чарку до рота, скадовчани часто бажають покійним Царства небесного. І роблять при цьому велику помилку, особливо, якщо людини не стало давно.

Згідно вчення, перші два дні душа померлого ще перебуває на землі і відвідує ті місця, які притягують її спогадами про земні радощі І справи. На третій же день Господь наказує душі піднестися на Небеса.

Протягом шести днів, з третього до дев'ятого, душа у супроводі Ангелів заходить в райські обителі та споглядає їх невимовну красу. На дев'ятий день Господь наказує ангелам представити душу до Нього на поклоніння.

Потім ангели відводять душу в пекло, де вона споглядає жорстокі муки нерозкаяних грішників. На сороковий день по смерті душа в третій раз підноситься до Престолу Господнього і тепер вирішується її доля — перебувати вічно у раю чи пеклі. Відповідно до своїх земних вчинків, звичайно.

Отож, піднімаючи чарки, нерідко роблять запізніле побажання покійному потрапити у царство Боже. Але при цьому не підозрюють, що його душа уже давно там. Або в пеклі — залежно від того, як прожив. Молитися за нього треба 40 днів по смерті, доки ще невідома доля його душі. А після 40 днів лишається побажати покійному доброї і вічної пам'яті у свідомості живих.