Світ відзначив День пам’яті людей, які померли від СНІДу

Статистика розповсюдження ВІЛ-СНІДУ вражає. Нині цей діагноз у світі мають понад 40 мільйонів людей. Україна є одним із лідерів за темпами розповсюдження інфекції. На сьогодні в країні інфіковані ВІЛ — понад 150 тисяч осіб.

У Херсонській області, за даними обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом, станом на початок року діагноз ВІЛ встановлено 2494 особам, 219 чоловік хворіють на СНІД. Також на обліку в центрі 237 дітей. За три місяці 2010-го від цієї хвороби померли 14 чоловік.

Щоправда, активна робота з протидії епідемії, якою на Херсонщині займаються як державні установи, так і громадські організації, дала позитивні результати.

- Якщо до 2005 року наш регіон за темпами розповсюдження інфекції йшов нога в ногу з такими крупними областями, як Дніпропетровщина, Одещина, Крим, і разом з ними на діаграмі МОЗ України був позначений червоним кольором, — говорить директор обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Дмитро Муценко, — то зараз ми маємо синій колір, бо дійсно спостерігаємо позитивну тенденцію. Досить обнадійливим, на мою думку, є те, що нам вдалося суттєво знизити показник народження інфікованих дітей від ВІЛ-позитивних матерів — з 40% до 2%. Але ж до кінця проблема не вирішена. І розглядати її треба не як проблему однієї людини чи певної групи населення, а в більш широкому сенсі. Окрім соціально-психологічного характеру, вона має й економічні наслідки. Кожна людина, яка не захворіє, це свого роду збереження трудових ресурсів і профілактика інвалідизації. Адже на певному етапі хвороби людина стає інвалідом. Це також додаткове навантаження на державу в частині забезпечення хворих препаратами для антиретровірусної терапії, які й на сьогодні залишаються досить дорогими.

Головним чинником у боротьбі з епідемією ВІЛ-СНІДУ, як і будь-якою іншою епідемією, є профілактика. Як розповів начальник відділу Херсонського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Антон Єфанов, робота їхньої служби в місті, передусім, «зав’язана» на молоді. В навчальних закладах спеціалісти центру регулярно проводять інтерактивні лекції щодо шляхів розповсюдження інфекції та її профілактики. Перед початком і в кінці молодим людям пропонують заповнити відповідну анкету. Відповіді суттєво відрізняються. До речі, в минулому році на замовлення Міжнародної організації «Альянс з ВІЛ-СНІДУ» український інститут соціальних досліджень провів у регіонах країни анкетування щодо рівня поінформованості населення з питань ВІЛ-СНІДу. Херсонщина — на першому місці. Майже 80 %наших земляків, які взяли участь в опитуванні виявилися досить компетентними.

- Тож, сенс в такій роботі є, — впевнений Антон Єфанов. — Щоправда, дещо проблемно нам працювати з так званими цільовими групами. Важко допомогти людині, яка має ВІЛ-позитивний статус, чи проблеми з наркотиками, або працює в секс-бізнесі, адже 95% таких людей, як правило, закриті для спілкування.

І ось тут дуже важливою є співпраця державних служб з громадськими організаціями, які тісно працюють з групами ризику. Одна з таких — Херсонський обласний благодійний фонд «Мангуст». Діапазон діяльності фонду досить широкий. Він надає медико-соціальну підтримку вже хворим людям, веде профілактичну роботу, як серед населення, так і серед груп ризику. За підтримки міжнародних організацій «Мангуст» реалізує в області декілька проектів. Зокрема, вперше в Україні в 2002 році у Херсоні відкрився пункт обміну шприців для споживачів ін’єкційних наркотиків. Жінки секс-бізнесу там отримують безкоштовно засоби індивідуального захисту. На сьогодні таких пунктів в області 20.

- Дехто сприймає таку діяльність як кощунство, — каже президент фонду «Мангуст» Євгенія Лисак, — але саме так ми можемо, що називається, підтягнути цільові групи, щоб в подальшому тримати їх на контролі — регулярно обстежувати, а відтак і вберегти інших людей від зараження.

Досить складний проект розпочався зовсім недавно. На базі обласного протитуберкульозного диспансеру відкрилося відділення для лікування людей з потрійним діагнозом. Зараз там 20 чоловік, які хворі на ВІЛ, туберкульоз і наркоманію одночасно.

- Справа просувається важко, — говорить Євгенія Лисак, — це дуже тяжкі хворі, яким потрібен особливий догляд і умови. Натомість відділення потребує ремонту і переобладнання. Зараз ми розпочинаємо благодійний збір коштів.

«Мобільна амбулаторія» — так називається ще один проект фонду «Мангуст». Автобус, обладнаний усім необхідним, з постійними «пасажирами» — лікарем-дерматовенерологом, психологом і медичною сестрою кожного дня виїжджає в область. Фахівці проводять безкоштовне обстеження як цільових груп, так і всіх бажаючих на статеві інфекції, ВІЛ, надають медико-психологічні консультації. Так, приміром, на ВІЛ протягом 2009 року в мобільній амбулаторії обстежили 1188 чоловік, у 66 — результат виявився позитивним. Венеричні хвороби за період з серпня минулого року до квітня нинішнього діагностували в 189 пацієнтів. Всі вони отримали безкоштовне лікування за рахунок коштів глобального фонду.

Завдяки широкій просвітницькій роботі рівень поінформованості населення нині досить високий. Та незважаючи на це, статистика свідчить, що за останні роки майже в два рази виросла кількість осіб, які отримали вірус саме статевим шляхом. Проблему фахівці вбачають, зокрема, в недоступності для молоді звичайних контрацептивів. За період кризи презервативи подорожчали в кілька разів. Далеко не кожна молода людина, яка ще навчається, може дозволити собі купити упаковку з трьох презервативів за 18-20 гривень. Звісно, йдеться про якісний товар.

- З цього приводу ми провели опитування молодих херсонців, — розповідає Євгенія Лисак,- з’ясувалося, що дехто соромиться купувати презервативи в аптеках чи супермаркетах. Більша ж частина банально не має грошей. Тож, або не купує контрацептиви зовсім, або користується дешевими, а відтак — неякісними. З огляду на таку ситуацію, ми дійшли висновку щодо необхідності встановлення в вишах обласного центру кондоматів. Адже завдяки підтримці міжнародних організацій, ми маємо можливість реалізувати цей товар за досить доступною ціною: собівартість плюс 5% за обслуговування кондомату. Тоді, як зараз на нього роблять 150%-ву «накрутку». Щоправда, керівництво навчальних закладів нашу думку не поділяє. Мовляв, це не зовсім етично. Ми ж вважаємо інакше. Зараз на рівні обласних управлінь освіти та охорони здоров’я ми це питання вирішуємо і сподіваємося на позитивний результат.

16 травня в області пройшла соціальна акція, присвячена Всесвітньому дню пам’яті людей, які померли від СНІДу. Девіз заходу — «Життя недорого?». Ми багато разів у житті робимо вибір. І якщо йдеться про здоров’я, щастя рідних, з одного боку, і хворобу, наркотики, смерть, з іншого, то чи варто обирати останнє? Щоб кожен задумався над цим запитанням — такою і була мета акції. В кожному районному центрі області, в містах і селищах люди змогли приєднатися до вшанування пам’яті померлих від СНІДу. Волонтери роздавали червоні стрічки як символ пам’яті, солідарності, надії, а також — інформаційні брошури. У Херсоні, окрім цього, пройшов благодійний аукціон з продажу виробів декоративно-прикладного мистецтва, а ще кожен бажаючий зміг зробити експрес-тест на ВІЛ у мобільній амбулаторії. На площі перед кінотеатром «Україна» прямо на асфальті організатори заходу розстелили велике біле полотно — КВІЛТ. На ньому всі, хто приєднався до акції, залишали свої думки, побажання і емоції.

Та, напевно, досить незвичною і водночас такою, що найбільше зацікавила херсонців (вони навіть в черги вишиковувалися), була «Жива бібліотека». Все, як у звичайній: продивляєшся каталог книжок, обираєш ту, що зацікавила, заповнюєш формуляр, але, книжками тут були живі люди, кожна зі своєю історією, бажанням розвіяти певні стереотипи суспільства і застерегти «читачів» від власних помилок. Такі бібліотеки, за підтримки Ради Європи, успішно працюють в багатьох країнах «старого світу». В Україні ж цього року «живі бібліотеки» відкрилися вперше, та й то лише в 5 регіонах, до яких потрапив і Херсон.

«Книжок» у херсонській бібліотеці було 12. Після спеціальної психологічної підготовки, всі вони були готові для відкритого спілкування. Деякі з живих книжок вдалося «почитати» й кореспонденту «Маркет +».

«Книжці» на ім’я Світлана зараз 35. Родина в неї, скільки себе пам’ятає, була проблемною. Тож, у 17 після закінчення школи, дівчина залишилася один на один із «великим життям». Навчатися ні за що. Влаштувалася на Херсонський бавовняний комбінат, отримала професію ткалі, але невдовзі її скоротили. Намагалася працювати реалізатором на ринку, та через постійні недостачі довелося кинути й цю роботу… Так і опинилася на панелі. Тоді вважала, що це — єдиний вихід.

- Лише тепер розумію, як помилялася, — зізналася Світлана й відверто поділилася поглядом на професію проститутки, так би мовити, зсередини. — Починала з самого низу — стояла на трасах. Потім мене та ще кількох дівчат вивезли в Москву. Щоб хоч якось «заглушити» той нестримний моральний біль, який доводилося терпіти щодня, ми нерідко вдавалися й до наркотиків, й до алкоголю. Та, виявляється, що проституція — це не лише тяжке моральне навантаження, а реальний ризик для життя й здоров’я. За сім місяців «роботи» в Москві дві з наших дівчат загинули. Для мене ж цей «горе-бізнес» закінчився інвалідністю — на ходу довелося пригати з автомобіля. Хочу сказати всім молодим дівчатам, які, можливо, саме зараз перед вибором. У мене були й дорога білизна, й шампанське з червоною ікрою… Але зараз я готова сидіти лише на воді й хлібі, аби тільки жити нормальним повноцінним життям. Не робіть цього! Насправді це не вихід, повірте!..

Ще одна жива «книжка» — Марина, 30 років. У минулому — наркоманка, сьогодні ВІЛ-інфікована. П’ять років тому, погодившись на пропозицію зробити обстеження, дізналася про свій діагноз…

- Перше, що відчула, це шок і стан прострації, — розповіла Марина. — Чому, для чого, і чому саме я, що далі?.. А далі вирішила, що життя продовжується і повністю переоцінила своє минуле. Що мені раніше було треба? Чергова доза. Знала ж і про ВІЛ-СНІД, знала, що треба «колотися» лише стерильними шприцами, а краще взагалі не «колотися». Та, не до кінця, напевно, розуміла. Гадаю, що й зараз багато людей не розуміють, що роблять. На щастя, я схаменулася, але ж якою ціною. Звичайно, жити з цим діагнозом можна й потрібно. Не треба думати про суїцид. Я, наприклад, працюю в регіональному відділенні «Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ». Ця робота мене підтримує, а ще можливість допомогти таким, як я. Два роки тому я вийшла заміж. Чоловік також ВІЛ-позитивний. Але ми мріємо про здорових дітей. На щастя, зараз це можливо, треба лише постійно приймати відповідні ліки. Цей діагноз — не вирок, та, безперечно, краще жити без нього. Я прошу людей: зрозумійте всю серйозність проблеми, не ставтеся до свого здоров’я халатно. Якщо секс, то лише з презервативом, якщо ж так звані «друзі» пропонують спробувати наркотик, тримайтеся від них подалі. Любіть своє тіло як храм — храм чистоти, здоров’я і творчості. А травити і вбивати себе свідомо — це неправильно!

…Що ж, додати нічого. Пам’ятайте, розмірковуйте й вирішуйте, чи життя недорого?..