Україна пережила багато: набіги та ненависть, голод та зраду, бідність та зневагу. В історії нашої держави не так вже и багато світлих моментів стабільності, миру, заможного життя. Одвіку до віку гнули спини наші діди й прадіди на багатіїв, всі сили та життя віддавали за кусок хліба, між тим свої діти в латаних свитинах, не маючи ніякої надії на краще майбутнє, повторювали шлях своїх прадідів. Наш народ завжди славився своєю любов'ю до незалежності, волі і свободи, але доля України була тяжкою.

До Жовтневої революції 1917 року наша Херсонщина, багаті лани і щирі врожаї якої годували ледь не пів-Європи, була провінційним краєм, де ані праця, ані життя простого селянина не цінувалися. Пани змушували працювати по 10-12 годин без оплати, лише за їжу, навіть дітей. За роки Радянської влади ми звикли думати, що земля — це спільна власність, ніхто не прийде та не забере, а селянина ніхто не принизить, адже він живе на своїй землі, политій його потом.

Змінилися часи, змінилися порядки, влада, а разом із тим змінилося й ставлення до землі. Що стало з державою, з народом, який з діда-прадіда поважав та цінував більш за все, навіть більше за життя — землю свою!? Селяни так і не зрозуміли, що отримавши начебто ділянку землі, можна залишитися ні з чим, голим та босим, а ще гірше — стати кріпаком, як у ті роки, про які повідав наш Кобзар. Я не хочу сьогодні питати: що змушує людину віддавати майже задарма землю-годувальницю, не питаю: чи подумали ви, віддаючи її про дітей та онуків, які коло тієї землі могли б вити свої гніздечка, заробляючи на життя...

Мене цікавить інше: чому у нашій країні, що декларує себе демократичною державою, сьогодні народжується новий соціальний елемент: пан-поміщик, або по-східному — бай? Чому система дозволяє через порушення законів, прав та свобод своїх громадян скуповувати, буквально за копійки, у бідного люду прекрасну родючу землю тисячами гектарів. Нагадаю, що гектар такої землі, як наша, по європейським міркам коштує від 10 до 17 тисяч доларів. Схвильована тією тенденцією, що розвивається в Україні і в Херсонщині зокрема, породжує таких нелюдів, як Лозинський. Маючи величезні статки, маєтки та численні лани, поля й ліси такі «лозинські» починають вірити у свою безкарність навіть після вбивств людей. Це занепокоєння й змусило мене звернутися через пресу до широкої громадськості. Хочу довести до відома мешканців області про кричущі факти порушення законодавства, аморальності людей, які прагнуть будь-що посісти владні крісла в регіоні.

Познайомлю вас, шановні, з матеріалами одного судового рішення, завдяки якому одна людина стала володарем сотень і сотень тисяч гектарів. Отже, почалося все з того, що громадянин Циплаков Юрій Анатолійович звернувся до Німетуллаєва Сейтумера з проханням надати йому у борг 1 мільйон 100 тисяч гривень. Мотивував позивач своє прохання тим, що гроші начебто потрібні на ведення підприємницької діяльності і саме у сфері сільського господарства. Гроші боржник так і не повернув, а пояснив це тим, що у свою чергу також позичив їх громадянам села Чонгар Генічеського району. Усього громадянин Циплаков дав у борг гроші 95 селянам. Хто ж зараз дає гроші без застави, під слово честі, запитаєте ви? І будете праві, мешканці села зобов'язалися у разі неповернення боргу передати позичальнику свої земельні ділянки, якими вони володіють згідно з державними актами. Якось дивно, але всі 95 селян так і не змогли розрахуватися з боргами. Виходить, що і сам Циплаков не повернув гроші Німетуллаєву. Мабуть не важко здогадатися, що позичальник подався до суду. Далі все просто: позичені гроші повернути не можна, бо селяни, які їх брали у борг, в свою чергу також не повертають їх Циплакову. То ж вихід один — забрати в людей землю. Я навмисно так послідовно у подробицях розповідаю про хід справи, щоб дійти до головного. Ніхто, майже із сотні селян, на суд так і не з'явилися, просто надали «заяви, в яких повідомили, що позов визнають у повному обсязі та просять суд розглядати справу за умови їхньої відсутності у зв'язку з тяжким матеріальним становищем». Іншими словами, всі ці люди просять забрати в них землю! Отже, у власність пана (а тепер інакше й не назвеш) Німетуллаєва переходять сотні і сотні гектарів кращих херсонських земель. Ми живемо, на жаль, в такий час, коли інтереси простої людини, людини праці, захищати нікому, а судитися у неї просто немає грошей. Але ми живемо й у дуже цікавий час, коли землю відбирають навіть у покійників. Так-так, я не помилилася, адже кілька людей зі списку судового рішення вже померли на час його винесення. То навіть не про мораль людини, яка обіймала високі пости в районі можна говорити, а про порушення закону!

Висновки кожен може робити сам, судове рішення, про яке я розповіла, було винесено у розпал «біснування» помаранчевої влади, але їх наслідки громадяни, яких позбавили власності та їх родини, будуть пожинати ще довгі десятиріччя. У людини, в якої відібрали все -немає майбутнього. Проте, це майбутнє є в таких як Німетуллаєв, у його дітей та онуків, яких і будуть годувати херсонці, наймаючись на роботу до новоукраїнського бая.

Ми повинні звернути увагу на такі випадки, на паплюження людської гідності, законів держави. Не можна припустити в Україні XXI століття народження земельних магнатів — нових господарів життя. На плечах у нашого народу і так досить багато упирів, які наживаються на цілій державі. Якщо ж підключаться до захисту прав простої людини громадські організації, пересічні небайдужі громадяни, то закони в нашій країні буде набагато важче порушувати, а просту людину безкарно ображати і обманювати. Думаю, що новій владі також треба звернути увагу на кадровий потенціал, особливо на місцях і призначати на посади людей, які хоча б мають совість.

Отже, підсумовую викладене. Земля вже є, що ще людині потрібно? Необмежена влада. От і Німетуллаєв веде зараз активну роботу, аби зайняти владне крісло. Його наміри зайняти посаду голови районної державної адміністрації лобіюють і деякі чиновники. Та чи маємо ми з вами право заганяти у рабство своїх дітей та онуків -звертається до людей народний депутат України, член фракції КПУ Катерина Самойлик.