Порівняно недавно Каховка була велетенським будмайданчиком, де базувалися близько двох десятків будівельних організацій. Це було місто будівельників — найпоширенішої і найпотрібнішої на той час професії: робочих рук не вистачало! Та за якихось 20 років ситуація різко змінилася: будівельні організації (за винятком хіба що шляхобудівних та спеціалізованих підрозділів) зникли з економічної карти міста. Будівництво, якщо й ведеться, то в малих обсягах і силами самих забудовників чи дрібних приватних підприємств. Для спорудження чи ремонту солідних об'єктів запрошуються фірми з Нової Каховки, Херсона...

Ці паралелі спонукали до невеселих роздумів про долю такої важливої галузі народного господарства. З цього приводу й відбулася наша бесіда з головою правління ВАТ «Укрводбуд» Анатолієм КОР-СУНОМ. Будівельник більш, як з 30-річним стажем, він пройшов шлях від молодого спеціаліста до керівника. Зважаючи на його життєвий та виробничий досвід, громада обрала Анатолія Павловича міським головою.

Тому так важлива для нас є авторитетна думка справжнього будівельника. Тим паче, що для нього це слово більше, аніж професія. Це припущення Анатолій Павлович підтвердив з перших хвилин зустрічі, поринувши у спогади:

- Перші два роки для мене, молодого спеціаліста, який прибув на роботу за направленням по закінченні навчання, здалися суцільною каторгою: весь день на будівельному майданчику, не знімаючи гумових чобіт; додому з'являвся лише для того, щоб переночувати, і вдосвіта знову — на роботу. Побутові умови — жахливі: митись доводилося водою з-під крана до самих морозів. З нетерпінням чекав дні, коли зможу вирватися із цього пекла. Але сталася метаморфоза: пізнав смак будівельної справи, відчув п значимість, бо професія наша була в пошані, побачив її результати.

В міру того, як розгорталося меліоративне будівництво, постало житлове питання і потреба в об'єктах соцкультпобуту. Поряд з Каховкою виросло ще одне, рівне за чисельністю мешканців, місто — житломасив Свєтлово. Безперервно діяв справжній конвеєр, щороку здавалися в експлуатацію 150-200 квартир.

Безпосередню участь у будівництві житломасиву брало наше ПМК-223, де я працював виконробом, заступником начальника мехколони, а потім і очолив її. Нами споруджено частину п'ятиповерхівок і всі дев'ятиповерхівки, три дитсадки, домобудівний комбінат, універсам, а в місті — ресторан «Преслав». Усе це — витвір вмілих, працьовитих рук комплексних бригад Леоніда Гайдая, Степана Поповича, бригад мулярів-штукатурів Ольги Прийми та Марії Бондаревої, слюсарів-сантехніків Григорія Ничепоренка.

Думав: так буде завжди. Держава не обмежувала в коштах: скільки можете -стільки й будуйте. Не було простоїв і через нестачу ресурсів.

- Але не так сталося, як гадалося. Чому?

- Уся річ — в державних пріоритетах. Тоді держава приділяла головну увагу піднесенню сільського господарства, розвитку меліорації. Тепер земля розпайована, сільське господарство перейшло в розряд агробізнесу, де учасники процесу самі турбуються про віддачу зрошуваного гектара — звичайно ж, на базі спорудженої нами меліоративної системи.

Будівництво Каховської зрошувальної не завершено, цьому завадив розпад СРСР. А з приходом уряду П.Лазаренка припинилося державне фінансування навіть об'єктів з високим ступенем готовності. І сьогодні через брак коштів держава не фінансує меліоративне будівництво. Державні пріоритети зосереджені на здійсненні програми «Питна вода» і на захисті населених пунктів від підтоплення.

Те ж саме і з житловим будівництвом. Була державна програма, націлена на вирішення житлової проблеми, було кинуто заклик: «Кожному підприємству — власний багатоквартирний дім». І всі більш-менш потужні підприємства будували житло. Все припинилося в 1991 році... Добудову житла переклали на плечі створених з цією метою кооперативів. Зрештою, будівництво зійшло нанівець. Немає замовлень — нема й фінансування. Тож не дивно, що майже всі будівельні організації припинили свою виробничу діяльність.

На зміну їм прийшли малі приватні підприємства, які1 виконують приватні (не державні замовлення). Але щоб розпочати будівельний бізнес, треба мати відповідний стартовий капітал, кваліфіковані кадри, обізнані з новими будівельними технологіями. І, перш за все, замовлення.

- Яким же чином вдалося втриматися на плаву «Укрводбуду»?

- ВАТ «Укрводбуду» теж відчув на собі вплив нових вітрів і зазнав чималих втрат. Меліоративна техніка здебільшого простоює, бо перебиваємось окремими замовленнями. До тракторів почепили плуги і відправили обробляти землю. Від потужного автопарку, який не обновлюється, майже нічого не залишилося.

Тож, якщо «Укрводбуд» раніше складався з 11 підрозділів, то тепер налічує всього 200-220 працівників. Доводиться Прийміть вітання з професійним святом!

Бути будівельником означає бути творцем, людиною, що створює нові будівлі та споруди. Але водночас це й велика відповідальність, адже тільки якісне житло та архітектурно витончені споруди залишають у пам'яті нащадків світлі спогади про вашу надзвичайно важливу працю. Бажаю вам і вашим сім'ям здоров'я, добробуту, здійснення задумів, невтомної енергії, благополуччя і успіхів у нелегкій праці.

З повагою Олександр КАРАСЕВИЧ, міський голова докладати неймовірні зусилля, щоб зберегти кадровий і технічний потенціал, забезпечити працівників роботою і заробітною платою. Я ціную вмілі руки і ясний розум наших спеціалістів, таких, як виконроб Анатолій Шмальдій, екскаваторники Сергій Вахтенков і Микола Пащенко, кранівники Сергій Соловйов, Віталій Коваль, Юрій Гречихін, механік Віктор Зяблов, водії Валентин Чернічкін, Олександр Аксьонов, Василь Задніпряний, Анатолій Куліда. Назвав би всіх поіменно.

Зберігаємо і виробничий профіль, беремо участь в реалізації програми «Питна вода», захисті населених пунктів від підтоплення, природоохоронних заходах.

Три роки підряд ми освоювали по 10 мільйонів гривень на будівництві системи водопостачання в Іванівському районі: роботи не закінчено, але їх призупинила економічна криза. Не завершено роботи і з берегоукріплення в Любимівці: залишилося 1,1 кілометра берега, — знов-таки, через брак коштів.

Іноді до сліз стає боляче через вимушені простої. Руки просять роботи! Ми сьогодні готові виконати будь-яке замовлення, бо маємо для того все необхідне.

- То чи є у будівельників майбутнє?

- Майбутнє є завжди! Просто слід покладати надії не лише на державу, а шукати й інші-джерела фінансування. Сьогодні для нас є цікавими проекти відродження тваринницької галузі, програма будівництва доступного житла.

Я вітаю наш колектив, усіх моїх колег будівельників і ветеранів галузі з нашим професійним святом.

Бажаю щастя, здоров'я, благополуччя, віри у майбутнє, щоб здійснилися всі наші сподівання на краще.