Незмінний голова

Дивненський сільський голова Тетяна Тарасюк каже, що балотуватиметься і на сьомий термін. Вона досконало знає свою роботу, має реальні можливості й надалі приносити односельчанам користь, адже в районі користується беззаперечним авторитетом, тож ввічливо, але впевнено відкриває двері керівників різних рангів, аби вирішити проблеми села. Вона зуміла зберегти всю соціальну інфраструктуру в Дивному, хоч фінансування на це деколи катастрофічно не вистачало. Сільська рада бере участь у різних інвестиційних проектах і конкурсах, аби залучити кошти для покращання умов сільського життя. До Тетяни Іванівни, як до старійшини (не за віком, а за посадою) йдуть скаржитися, радитися, ділитися радощами. її люблять і поважають в селі. І ця любов взаємна! Про своїх односельців жінка говорить з теплотою та повагою. Каже, вони схожі на темпераментних італійців: якщо хтось проштрафився — гуртом сварять, наставляють винуватця «на путь істинний». Та якщо в цієї ж людини біда трапилась — прощають їй все і, сповнені співчуття, дружно поспішають на допомогу.

Характерні якості дивненців — згуртованість і толерантність. Недавно усією громадою відремонтували церкву і яку колись облаштували в приміщенні старої контори. Побілили, пофарбували зсередини і ззовні, навели лад на подвір'ї, тепер церква -як новенька! А кошти на ремонт збирали «із двору в двір», жоден мешканець не відмовив у пожертві, давали, хто скільки міг.

А ось іще один красномовний приклад згуртованості людей. Місцевий комунгосп «Імпульс» за існуючих тарифів (1,75 грн. за куб води та 8 грн. за сотку поливу) не компенсує витрат на водопостачання. Підвищити їх сільська рада не змогла: обласна комісія з контролю за цінами заборонила. Тоді Т. І. Тарасюк зібрала жителів і пояснила складність ситуації: або потерпатимемо без води, або самі доплачуватимемо за спожиту воду. Люди обрали останнє. Навіть пенсіонери, у котрих пенсії мізерні, пристали на пропозицію. Тепер з кожного двору мешканці доплачують 50 відсотків від нарахувань, вносячи кошти як спонсорську допомогу. Скажімо, отримала сім'я рахунок на ЗО грн. за місяць водопостачання (у літній період, враховуючи й полив городу), окрім них вона доплатить комунальному підприємству іще 15 грн. І коли глибинні насоси у свердловинах горять — їх люди купують вскладчину, не чекаючи, доки сільрада знайде гроші. Ніхто не скаржиться на такі витрати, адже роблять це для себе, для власних потреб.

Літо — пора ремонтів

Уже відремонтована й чекає учнів школа. Базове господарство «Україна-Дивне» цьогоріч на останньому дзвонику презентувало навчальному закладу чотири тисячі гривень. Директор школи Тетяна Гаврилюк розпорядилася за ці кошти відремонтувати внутрішній дворик, що пістрявів ямами. Сільгосппідприємство виділяло кошти й на продукти для урізноманітнення меню відвідувачам літнього шкільного табору. Прикро, але у школі, розрахованій на 390 учнів, наразі 75 школярів: уп'ятеро менше, ніж було на початку 90-х років минулого століття, коли зводили місцевий «храм науки».

Та і в дитячому садочку «Горобинка» дітей «не густо» — трохи більше двадцяти. А взимку через холоднечу його відвідують тільки «п'ятирічки». Тож сільрада планує облаштувати на першому поверсі електроопалення з конвекторами, аби і в осінньо-зимовий період малюки бавилися у садочку.

Матеріальна база «Горобинки» небагата, бідкається селищний голова, її б поновити... Спасибі, виручають батьки: купили нові іграшки, штори, покриття на підлогу. На ремонт також вони «скинулися». Наразі працівники садочка фарбують приміщення, клеють шпалери: на період ремонту завідувачка Віра Філонцева, вихователі Людмила Сапронова, Наталя Пархоменко, помічник вихователя Ірина Соловей та кухар Ірина Тинякова стали мулярами. Через кілька днів оновлена «Горобинка» відкриє двері для своїх маленьких вихованців.

У районному бюджеті на 2009 рік було передбачено 118 тис. грн. на ремонт Дивненської амбулаторії. Та завадила фінансова криза, через яку видатки суттєво скоротили. Амбулаторія так і не пройшла акредитацію. Підготувати її до зими — справа честі сільради. T. І. Тарасюк знову і знову аналізує бюджет: як з нього викроїти кошти для амбулаторії? Та вона вже подумала й про подальшу долю закладу: подала заявку на конкурс, склавши «Програму створення інноваційних умов для якісного медичного обслуговування жителів сіл Дивного та Попелак Дивненською лікарською амбулаторією». Реалізація проекту потребує 188,9 тис. грн., з яких інвестиційний фонд має виділити 100 тис. грн.., місцевий бюджет — 73,9 тис. грн.., партнери та приватні підприємці — 15 тис. грн.

У місцевому будинку культури зробили косметичний ремонт тільки в кабінеті директора — Валентини Кохан. На більше коштів не знайшли. Керівник закладу культури про капітальний ремонт мріє, але, знаючи обмежені можливості місцевого бюджету, не скаржиться. Власне, споруда ще досить пристойна і всередині затишна. Он у багатьох селах району від клубів та будинків культури купки каміння лишилися, дивненці ще добре живуть!

А й справді добре, бо люблять співати й танцювати (нещасні люди веселитися не будуть!).

У будинку культури — дев'ять різножанрових самодіяльних колективів. Валентина Кохан на посаді директора вже 17 років, відколи її попередник Петро Теняков подався у фермери. Та душа його й досі тяжіє до мистецтва. Він -активний аматор сцени, співає, грає на музичних інструментах, бере участь у всіх сільських концертах. Жартує: «На полі в мене все горить, а я співаю!». Колишні учасниці самодіяльності, нині — студентки на канікулах Яна Кукевич, Діна Василевська (майбутні педагоги) також до будинку культури поспішають: є нагода вийти на звичну з дитинства сцену, допомогти директору в проведенні свят.

Заклад культури тісно контактує зі школою. Цьогоріч у районному конкурсі шкільної самодіяльності брали участь дивненькі дитячі колективи, в яких було задіяно понад ЗО учнів. Це — практично півшколи! Інструктор по роботі з молоддю Світлана Останіна із старшокласниками створила команду КВН «Відро дурі», котра два роки тому, як зарази кажуть, «порвала» усіх суперників-квнщиків і районну публіку. Словом, коли у Дивному готують концерт до святкового заходу (практично до всіх «червоних» дат календаря, і зал завжди переповнений не тільки місцевими глядачами, а й гостями із навколишніх сіл), нестачі в артистах не відчувають. Навпаки, учасники ще й конкурують за право вийти на сцену. Тим паче, що заклад культури пошив на замовлення нові гарні сценічні костюми, вартість яких -15 тисяч гривень! їх виділив керівник сільгосппідприємства «Україна-Дивне» Юрій Маринчак.

Трійня — гордість села

Узагалі, із господарниками-землеробами Дивному пощастило. Вони й хазяйнують добре, людей працевлаштовують, за оренду паїв щедро платять і меценацтва не цураються. Плата за оренду паїв дивненців досить вартісна — 3478 грн. «Україна-Дивне» у поточному році вже наділяла своїх орендодавців сіном (по 850 грн. за тонну), соломою (по 250 грн.), зерносумішшю (по 900 грн.). Фермер Григорій Фалько (теж добрий господарник і щедрий спонсор) за оренду паїв платив грошима. На дивненських землях також працюють фермери Петро Теняков, Андрій Степанюк, Микола Сосновський — досвідчені аграрії, сумлінні орендарі. У цьому році на території села з'явилося ще одне підприємство — TOB «Оптима-брідінг», яке очолює Анатолій Козін. Підприємство займається свинарством, має непогані перспективи, створило нові робочі місця.

Взагалі, безробіття у Дивному немає. Хто хоче заробляти — працевлаштовується. Роботодавців вистачає, робочі руки їм потрібні. Тож статки у більшості жителів хоч і не вельми великі, проте стабільні. Таких, хто «за межею бідності», у селі немає.

Проживають у Дивному 10 одиноких літніх — людей. Ними опікується соціальний працівник Тетяна Бурмас: копає городи, білить хати, купує продукти тощо. Старенькі дуже задоволені її роботою, дякують, чекають і зустрічають, як близьку людину.

У селі залишився один учасник війни — Федір Васильович Харюк. Торік їх було двоє, та М. Г.Кохан пішов із життя. Незважаючи на це, 65-річчя Перемоги у Дивному відсвяткували достойно — свято було урочисте й гарне. Вистачило для його проведення снаги і коштів, хоча напередодні, 2 травня, див-ненці бучно відмітили день села: старожилів ушановували, молодих вітали, змагалися за призи у веселих конкурсах, співали й розважалися.

Шкода тільки, новонароджених у селі останнім часом майже не прибавляється. З початку року в Дивному народилося трійко дітей... Мало. Зате два роки тому в селі сталася подія: в сім'ї Петра та Анжели Руденків народилася трійня! Молодих батьків вітало все село, районне керівництво з подарунками їх навідало: привезли пральну машину-автомат, бо руками на таку сімейку не напереш!..

У вересні малятам Вероніці? Вікторії та Олексійку виповниться вже по 2 роки. Молодята досі живуть з Анжелиними батьками. Мріють про власну оселю. Достойне житло у селі знайшли, хороша хата — заходь і живи. Залишилося її купити...

Що у Дивному погане — так це дороги. Ями й. вибоїни зовсім спотворили дорожнє полотно. Латанням їх ситуацію не виправиш, на капітальний ремонт треба великі кошти. Тож у найближчій перспективі дивненці й гості села змушені «миритися» з бездоріжжям.

Втім, його перестаєш помічати, забачивши привітних усміхнених сільчан. Редакційна машина зупинилася вже на зворотному шляху, аби сфотографувати «дивненські посиденьки»: на лавочці біля двору зібралися три покоління мешканців. До бабусі Олександри Дорофіївни Мартинюк у гості прийшли молоді сусідки Оксана Гаврилюк, Ірина Шолох з дворічним синочком Іванком та маленькі сестрички — Олександра Лісова і Оленка Кузнецова. Вони сховалися від спеки під тінистими деревами й неспішно розмовляли, плавно переходячи «з теми в тему», обговорювали сільські новини, ситуацію в країні, дитячі пустощі й рецепти консервації. Це іще одне свідчення того, що дивненці — дружні й серцями відкриті одне до одного люди.