«Скляний» погляд, пом'яте обличчя, скуйовджене волосся, брудна рвана одежина з чужого плеча, стійкий неприємний запах довкола. Хто ж з городян не стикався з подібними «персонажами»?

«Особа без певного місця проживання» або «БОМЖ» — визначення, що перекочувало до нас з міліцейських протоколів. Воно найбільш адекватно відображає стан десятків тисяч наших співвітчизників, які не мають житла і певного роду занять. Тепер це вже змішаний образ людей, які опустилися, займаються бродяжництвом чи просто жебракують.

Що ми, власне, знаємо про бомжів? Казки-страшилки про зарослих підвальних дядьків — ось основа наших знань про цілий клас людей, які живуть серед нас. Короткі зустрічі біля сміттєвих баків також не дають про них вичерпної інформації. На перший погляд, усі вони однакові і, зазвичай, викликають жалість вперемішок з гидливістю. Знаєте, напевно, анекдот: в автобусі пахло гарним парфумом, туалетною водою і милом, зайшов бомж, і всі стали пахнути однаково...

Причини, через які люди перетворюються на бомжів, можуть бути різними (і мова не про ті випадки, коли людина сама, цілком усвідомлено, продає паспорт, квартиру і саму себе за пляшку горілки, хоч таких, на жаль, більшість). Не варто забувати про те, що серед бомжів чимало й тих, хто постраждав від несумлінних забудовників, і навіть від власних рідних і близьких. Тож чи захищені ми від того, щоб не опинитися на вулиці? «Зі мною такого не може статися ніколи! Я розумний, вихований, у мене хороша робота і чудова сім'я!» — добре, якщо так, але навіть у цьому випадку гарантії немає.

А, між іншим, бомжі — такі ж, як ми, громадяни України, і життя їх на совісті нашої держави. У країнах Європи, таких. як Німеччина чи Великобританія, успішно працюють проекти допомоги безпритульним. Це хостели, де люди не тільки отримують дах над головою, а й навчаються різних професій і позбавляються від наркозалежності та алкоголізму.

За кордоном вважають, що бомжів плодить зовсім не відсутність житлоплощі, а серйозні соціальні проблеми сучасного суспільства. Вирішити їх може лише тривала психологічна реабілітація безпритульних та їх подальша адаптація до суспільства.

Наша держава теж про бомжів «подбати» вирішила. Влада думала-думала, як допомогти особам без певного місця проживання скоріше «стати на ноги», і нарешті придумала: усіх розігнати, а приймальники-розподільники закрити!

Як вже повідомлял наша газета, зараз міліція не має права затримувати і утримувати в спеціальних приміщеннях осіб, підозрюваних в занятті бродяжництвом на строк до 30 діб. Відповідне рішення оприлюднив 1 липня Конституційний суд України, розглянувши подання омбудсмена Ніни Карпачової щодо відповідності Конституції абзацу 8 пункту 5 частини 1 статті 11 Закону України «Про міліцію».

Фундаментальне право людини на свободу пересування і вибору місця проживання, закріплене Загальною декларацією прав людини 1948 року, Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, тепер є й в українських бомжів. Якщо раніше їх хоч трохи можна було контролювати — в спеціальних закладах, то тепер бомжів не можна затримувати за їхній спосіб життя. Що ж надихнуло українського омбудсмена? За її словами, міліціонери в розподільниках занадто жорстоко ставляться до затриманих....

У чинному законодавстві відсутнє нормативне визначення поняття «бродяжництво» і норми, яка передбачає хоча б якусь відповідальність за нього. Тим, у кого бродяжництво «у крові», хто не вважає життя у такий спосіб важкими обставинами, дане рішення тільки на користь. Романтика, одним словом ...

Здавалося б, жити має стати легше. Але навряд чи від цього рішення стало краще тим бомжам, які мали хоч якесь місце порятунку, навіть на 30 діб. Тепер і його не стало.

Українська міліція до ініціативи омбудсмена поставилася неоднозначно. Адже скоро настануть осінь і зима, а грітися буде ніде. Дуже багато замерзнуть в сирих підвалах, когось уб'ють в п'яній бійці «свої» ж. До речі, за статистикою, середня тривалість життя людини на вулиці — 4 роки. За цей проміжок часу, як правило, бомж гине.

Щодо подальшої долі херсонського приймальника-розподільника нам не вдалося отримати жодних коментарів попри всі наші зусилля. Як повідомили в прес-центрі ГУ МВС в Херсонській області, яких-небудь розпоряджень з цього приводу поки не надходило. Не відомо, і яким чином правоохоронні органи зможуть конторолювати осіб без певного місця проживання. Питання, ніби-то, вирішується.

А тим часом всім, кому «бродити» по душі і не дуже, чия особа встановлена чи ні, нічого не залишається, окрім, як прийняти «подарунок» української влади і «насолоджуватися» свободою.

Лише деякі з них зможуть знайти роботу і притулок. Та більшості з них втрачати вже нічого, тому вони спокійно можуть піти на злочин. За останній рік рівень злочинності в Херсоні виріс із 104,4 до 109,9 злочинів на 10 тисяч жителів. І не буде нічого дивного, якщо цей показник тепер тільки зростатиме.