З того часу, коли світ побачила стаття з такою назвою («ТС» №31 від 6 серпня 2010 року), чкаловський сільський голова Володимир САПРОН побував у редакції газети 7 разів. Кожного разу Володимир Вікторович запевняв нас, що він завжди відкритий для спілкування і ніколи ні з ким не уникав зустрічі. Тим паче, йому є що сказати стосовно газифікації рідного села. Адже цим питанням голова займається з 2005 року. Редакція мусить визнати, що слова статті «Спроби редакції його (В. Сапрона — ред.) розговорити також не увінчались успіхом: на телефонні дзвінки Володимир Вікторович не відповідає, особистої зустрічі уникає є деяким перебільшенням. Журналіст, що готував статтю, таки не зробив все можливе, щоб зв'язатись з головою сільради. Хоча знайти Володимира Вікторовича або зв'язатись з ним буває дійсно важко.

В. Сапрон висловив бажання роз'яснити ситуацію з газифікацією населених пунктів Чкалівського сільради на сторінках газети. Свою точку зору подала і колишня голова райдержадміністрації Наталія Пінчук.

Надаємо їм слово.

Про невтрачені надії і державний бюджет

Коли я прийшов на посаду голови сільради, однією з головних моїх турбот було поліпшення життя чкаловців. А для того, щоб це поліпшення відбулось, у їхні домівки потрібно провести газ. Перед тим, як розпочати збирання документів, необхідні були кошти і фірма, яка б зайнялась питанням газифікації. Така можливість з'явилась після мого знайомства з директором компанії «Нафто Газ Сервіс» А. В. Щебетом. На той час на території області компанія розпочинала будівництво газопроводу — у Нововоронцовському районі. Він запевнив, що за складання проектно-кошторисної документації і геодезичну зйомку будуть витрачені кошти компанії, а не сільської ради. Коли компанія погодилась розпочати дані роботи, необхідно було з'ясувати, чи є тиск у точці підключення (смт. Асканія-Нова) і одержати технічні умови у ВАТ «Херсонгаз». Спочатку я виїхав до Асканії-Нова, де зустрівся з майстром ділянки газового господарства Анатолієм Хачиковим, який розповів, що газ спершу прийшов до цього селища, а вже потім до райцентру Чаплинка. Отже, тиск, потрібний для. газифікації Чкалівської сільради, буде достатнім. Правда, був період, коли асканійці не платили за спожитий газ і подачу палива їм зменшували. Але цей період був нетривалим і після того, як гроші від боржників надійшли, тиск нормалізувався. Після мого звернення в ВАТ «Херсонгаз» ми отримали технічні умови на будівництво підвідного газопроводу від смт. Асканія-Нова до с. Чкалове за № 12 від 15.05.2006 року. Пізніше дію даних техумов було поновлене, оскільки вони розраховані на 2 роки. Стосовно питання, чи можна тягнути газопровід по території заповідника. Дійсно, згідно Закону України «Про заповідно-природний фонд України» такі дії неможливі, але газопровід планувалось тягнути зоною антропогенних ландшафтів в обхід буферної зони заповідника з південної сторони, що враховано на картосхемі. Дирекція заповідника не заперечувала.

До моїх обов'язків належало погодження документів у всіх інстанціях нашого та Чаплинського районів. Варто зазначити, що робота ця була нелегкою: треба було взяти погодження у 32 інстанціях. Після мого звернення до тодішнього голови райдержадміністрації Ігоря Львовича Охоцького стосовно газифікації нашої сільради підтримки у цьому питанні я не отримав. Ситуація змінилась після приходу на посаду голови райдержадміністрації Н. С. Пінчук. Наталія Семенівна повністю підтримала мої дії і зобов'язала всі служби райдержадміністрації всіляко допомагати мені у цьому питанні (велике спасибі їй за цю підтримку). Другою людиною, котра допомагала мені у вирішенні питання газифікації, став тодішній голова облдержадміністрації Борис Сіленков. Він дозволив звертатись до нього з проблемами,

які виникатимуть у ході реалізації програми, у будь-який час і сам неодноразово заїжджав до сільради, аби проконтролювати хід виконання цих робіт. У 2009 році він посприяв тому, аби наш об'єкт був включений в обласну програму газифікації області.

Після погодження мною всіх документів, що дало право на виготовлення проектно-кошторисної документації, компанія «Нафто Газ Сервіс» за півтора роки розробила робочий проект підвідного газопроводу до с. Чкалове та розподільчих по самому селу, а також Двійному, Ковильному та Воскресенському. Потім було проведено сходку мешканців цих сіл, де їм запропонували заключити договори доручення. Цією можливістю скористались 90 домогосподарств. їхні дані були занесені до реєстру, завіреного печаткою компанії. Всі громадяни сплатили аванс по 2850 грн. 11 листопада 2008 року цей проект був направлений на державну експертизу в «Херсондержбудекспертизу». Після цього повинні були розпочатись роботи по прокладанню газопроводу, але це не відбулось через низку причин. Першою і найголовнішою стало те, що у 2009 році постановою Кабміну було заборонено будівництво нових газопроводів та їх бюджетне фінансування. Адже будівництво газопроводу повинно було фінансуватись з державного бюджету. Вартість даного об'єкту на той час складала 5172153 грн. У 2009 році я був делегатом Всеукраїнських зборів сільських і селищних голів, які ініціювала тодішній Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Вона запевняла нас, що альтернативою газу повинна стати солома. Більшість делегатів прийняли її пропозицію з обуренням. Тому під час другого зібрання сільські і селищні голови внесли пропозицію стосовно того, що села все ж необхідно газифікувати. Тоді Юлія Володимирівна пообіцяла, що всі об'єкти, що мають проектно-кошторисну документацію, будуть фінансуватись через HAK «Укрнафтогаз». Перше півріччя 2010 року Верховна Рада ніяк не могла затвердити держбюджет, отже говорити про фінансування яких-небудь програм було неможливим. У травні, коли губернатором став Анатолій Гриценко, складалась обласна програма газифікації і перелік об'єктів, що повинні були фінансуватись за рахунок HAK «Укрнафтогаз». Я надав проект газифікації сільради в облдержадміністрацію і Чкалове було включено до вищезазначеного переліку. Мої слова може підтвердити заступник начальника управління капітального будівництва облдержадміністрації Лев Гладштейн. Нарешті справа зрушила з місця. Лише б радіти, але не все так сталось, як гадалось. Замість того, щоб надати мені суттєву підтримку, голова райдержадміністрації П. М. Збаровський зайняв дещо незрозумілу позицію. У розмові зі мною він заявив, що газ в першу чергу повинен прийти у Новотроїцьке, а потім вже до населених пунктів району. Але ж немає ні технічних умов, ні документації, аби розпочати ці роботи. Навіть після того, коли на посаду голови облдержадміністрації прийшов М. Костяк, Петро Миколайович не змінив своєї позиції. Я вважаю, що райдержадміністрація, як і будь-яка сільська рада, повинна насамперед працювати в інтересах громади.

До речі, компанія «Нафто Газ Сервіс» своєї діяльності не припиняла і від своїх обов'язків згідно з договорами доручення не відмовлялась. Підтвердженням цьому є те, що виконавчий директор компанії І. А. Кононов вже побував в управлінні капітального будівництва облдержадміністрації, зустрівся з Г. І. Гладштейном і взяв додатковий перелік об'єктів, які підлягають газифікації у 2010-2011 роках. Отже, вважаю, що надія на газифікацію нашого села не втрачена.

Про «чарівну паличку» і реалії

Коли постало питання газифікації Новотроїцького району, ми спілкувались з багатьма спеціалістами всіх рівнів. Вони сказали, що найбільш реальним і менш фінансово затратним проектом було б починати газифікацію району з с. Чкалове. Нашим головним завданням було знайти фірму, яка б займалась цими роботами. Ми проводили пошуки з допомогою спеціалістів. Вибрали «Нафто Газ Сервіс», з якою підписали угоду про співпрацю та меморандум на рівні облдержадміністрації та облради. Це єдина фірма, яка взялась починати роботи за власний кошт. Після того представники компанії зустрічались з депутатами районної і сільської ради. Зустрічі були позитивними. На той момент компанія вже займалась газифікацією на землях Нововоронцовського та Високопільського районів. Правда, до цих пір не довела свою роботу до кінця. Директор компанії Андрій Васильович Щебет — дуже серйозна і розумна людина. Нині «Нафто Газ Сервіс» реалізовує свої проекти у Африці.

Проте повернімось до Чкалового. Підписуючи угоду про співпрацю з керівництвом району, «Нафто Газ Сервіс» не приховував своїх цілей: компанія хотіла обслуговувати ділянку газопроводу, котру збиралась прокласти. Адже у розробку проекту фірма вклала близько 800 000 гривень. Чому проект так і не втілили в життя? Винна зміна керівництва держави. Адже тодішній уряд заборонив фінансування і реалізацію подібних робіт. Але ніхто не збирається зупинятись. Об'єкт залишається актуальним і питання газифікації планується вирішити. Проект же газифікації всього району є реальним, але більш фінансово затратним. Якщо вести сюди газ, то підводити його треба з Нижніх Сірогозів, бо тиску з Асканії-Нова, за словами спеціалістів, на всіх не вистачить. Якщо можна газифікувати хоча б Чкалове, чому нам відкидати цю можливість. А ще я хочу, щоб ви написали, що Володимир Сапрон — людина, яку треба підтримувати. Все, що від нього залежить, він зробив. І якби не дії Кабміну на чолі з Тимошенко, у Чкаловому вже був би газ. Сподіваюсь, що сьогоднішній уряд продовжить роботи щодо газифікації сільської місцевості. Тим паче, у цьому питанні є певні зрушення. Наприклад, народний депутат Богуслаєв допоміг включити наш об'єкт до державної програми газифікації.

Визнаю, на зборах громади ми не говорили про використання коштів з держбюджету, але на другій зустрічі, котра відбулась у самій сільраді, Андрій Щебет сказав, що вони все ж сподівались на бюджетне фінансування. Адже на реалізацію проекту потрібно 10 000 000 гривень. Де ж їх взяти? У нас же немає «чарівної палички». Але працювати над питанням потрібно, бо, повторюю, перспективи газифікувати Чкалове — цілком реальні. Це лише початок. На черзі — весь район.