Віце-прем'єр-міністр і голова партії «Сильна Україна» Сергій Тігіпко представив свою нову книгу «Україна; громадянський проект». Видання вже надійшло у продаж, і знайти його можна в усіх великих книжкових мережах. Напередодні презентації ми зустрілися з автором і розпитали, про що його друга книга.

- Сергію Леонідовичу, хотілося б почати нашу розмову із запитання про те, для кого ця книга? Що ви хотіли сказати українським грома­дянам?

Я хочу, щоб українці і в малих селах, і у великих містах, пишалися своєю країною. Щоб вони на собі від­чули, що народитися, жити в Україні — це справді великий талан. Адже ми маємо такі багатства, яким інші кра­їни можуть тільки позаздрити. У нас найкраща в світі земля, нас омивають теплі моря. Ми розташовані в само­му центрі Європи, тож нам близький і Захід, і Схід. Наша столиця Київ — батьківщина однієї з найвидатніших культур. У нас чудові традиції в про­мисловості і сільському господарстві, науці і техніці, культурі та спорті...

Вибачте, що перебиваю, але чи не занадто райдужні ви малюєте перспективи?

Ні. Я впевнений, що немає жодної об'єктивної причини, яка заважає Україні стати успішною демократич­ною країною, великою європейською державою.

То в чому ж тоді проблема?

На жаль, головна проблема в нас самих. Багато хто з цим не погодить­ся, адже в усіх гріхах у нас традиційно звинувачують владу. Справді, коли ми сваримо президента, уряд, депутатів, мерів, чиновників і бізнесменів, ми скрізь маємо рацію. Усі вони геть не такі, як хотілося б людям. Але при цьому ми забуваємо, що кожен із нас відповідає за те, що відбувається в країні. У нашій Конституції записано, що носієм влади є народ. І це не по­рожні слова. Адже це ми, громадяни, призначаємо собі владу. І ми ж може­мо і повинні контролювати, як вона працює. А якщо призначили абикого, якщо не хочемо питати з влади за її справи, то й звинувачувати в усьому лише президента або місцевого чи­новника не варто. Люди повинні ре­ально впливати на владу, думати, кого вони обирають, а не просто чекати, коли прийде, нарешті, «хороший» ке­рівник.

Якщо брати в цілому, то яких головних проблем ви торкнулися в книзі «Україна: громадянський проект»?

Я не ставив перед собою завдан­ня виокремити проблеми і покритику­вати всіх, хто довів країну до такого стану. Я описав конкретні механізми вирішення проблем на місцях: розпо­ділу бюджетних коштів між регіона­ми і центром, ЖКГ, охорони здоров'я, освіти, малого бізнесу, культури і спорту. А щодо того, з чого починати, то я вважаю, необхідно посилити пра­ва органів місцевого самоврядування — міських, районних, обласних рад, щоб вони служили інтересам грома­ди, а не залежали від державних ад­міністрацій, яким ради змушені пере­давати виконавчі функції. Це означає, що б не вирішила рада, виконання цього рішення залежить від адміні­страції. Нам треба побудувати сильне місцеве самоврядування, лише тоді у нас буде і'сильна держава.

Ви зі своєю командою знаєте, як зробити місцеве самоврядування насправді сильним, а мерів — госпо­дарями, а не простими розпорядни­ками бюджетних коштів?

Я розумію проблеми місцевого самоврядування. В основі книги ле­жить мій власний управлінський до­свід. Наприкінці 90-х років я, будучи віце-прем'єром, очолював роботу з підготовки концепції адміністратив­ної реформи. Саме тоді була зроблена перша спроба організувати ефективне місцеве самоврядування в незалежній Україні.

І яка ж була основна мета ад­міністративної реформи?

Ми хотіли посилити повнова­ження місцевої влади. За нашим за­думом, центральні органи управлін­ня повинні були передати на місця частину своїх функцій для того, щоб проблеми людей вирішувалися на найбільш наближеному до них рівні влади — обласному, районному, місь­кому. Поясню на прикладі: зараз у нас влада централізована, тобто все вирішується в Києві або узгоджуєть­ся з центром. Ми ж хотіли, щоб всі ключові функції — освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальні по­слуги — виконували органи місцевого самоврядування, а «нагору» передава­лися тільки ті проблеми, з якими міс­цева влада самостійно впоратися не в змозі. Наприклад, питання оборони і безпеки, розвитку науки, будівництва державних доріг і так далі.

Що ж завадило довести рефор­му до логічного завершення?

На жаль, у 2000-му році, на який ми планували початок реформи сис­теми самоврядування, в Україні поча­лося протистояння президента, уряду і парламенту. Вони боролися одне з одним, владі 'було не до реформ. У кращому випадку, вона-тільки вдава­ла, що проводить зміни.

- Чому ви думаєте, що цього разу вдасться втілити ваші рефор­маторські ідеї?

А просто далі відступати ні­куди. Що ми маємо? Лікарні без ліків, школи, в яких узимку діти си­дять у верхньому одязі, вічно роз­биті дороги і місцеву владу, яка не може розчистити вулиці від снігу або відремонтувати каналізацію. Саме так сьогодні виглядають і столи­ця, і будь-яке містечко в глибинці. У селах ситуація ще гірша. А все тому, що ми користуємося тим, що успад­кували від Радянського Союзу, а самі нічого не робимо, щоб облаштувати наші міста й села. Так далі не можна. Ми в «Сильній Україні» готові брати» на себе відповідальність за реформи на місцях. Ми в змозі вирішити про­блеми. У моїй книзі детально описа­но, як це зробити. І по сугі те, про що я говорю в книзі, — це настанова до дії для партії «Сильна Україна» на міс­цях. Крім того, я сподіваюся, що кни­га підштовхне всіх небайдужих гро­мадян до обговорення і розв'язання злободенних проблем.