Уздовж широкої центральної вулиці – пожовклі дерева, на тротуари падають каштани – чим не антонівський Хрещатик? Київ – адміністративна столиця України, а село Антонівка – давно визнана рисова столиця її південного краю та й усієї держави.

Цю степову столицю оточують оксамитові чеки, тут працює науково-дослідний Інститут рису, в якому пильно стежать за новинками у галузі виробництва другого хліба, яким харчується півпланети. Антонівські вчені не лише знають про врожайність рису десь в Індонезії або про новітні природозберігаючі технології його вирощування в Іспанії, а й самі виводять нові сорти і розробляють сучасні методики вирощування високих врожаїв.

Першого жовтня антонівці старшого віку зібрались у про-сторому залі сільського будинку культури, щоб відзначити День ветерана і людей похилого віку. Сиділи за столами, щедро заставленими стравами і напоями. Сільський голова Олександр Мараховський, як добрий господар, запросив і представників газети «Чорноморець» зайняти місце за одним із них.

Голова розповів, що жовтень особливий для Антонівки, бо 19 років тому село вийшло з підпорядкування Скадовській міськраді, і відтоді він незмінно головує у селі. А 9 років тому, також у жовтні, було організовано місцеву комунальну службу. Ну, а свята жовтневі, само собою, – для села подія.

Сільський голова звернувся до всіх із привітальним словом, і ведучі А.Євдокимов та Н.Яковлєва розпочали святкову програму. Один за одним виходили до гостей самодіяльні артисти і дарували свої пісні. Щедро нагородили глядачі оплесками всіх артистів, та найбільше – Андрійка Євдокимова і Катерину Дяченко.

Слово взяв В.Корнбергер, заступник директора ДП ДГ Інституту рису УААН. Він поді-лився з людьми спогадами і всім запропонував пригадати, як усе починалось. Був колись тут конезавод, потім радгосп «Скадовський-90», а з 1958 року стало село Антонівка. Вдатні до праці антонівці: колись елітні породи коней виводили, племінними жеребцями їхні стайні славились. А прийшли на поле залізні «коні» – бригади на рис перейшли і теж прославились результатами. А все – завдяки працьовитим рукам і кмітливим головам.

Антонівці сиділи за столами і тихо згадували. Спочатку тих, хто вже пішов із життя. Потім про минуле пішли розмови, хорошим і неповторним видається воно сьогодні людям старшого покоління. Так і має бути – нинішнє буденне життя через багато років буде видаватись прекрасним. Так у всіх поколінь було і буде.

– «Багато антонівців працювало у Скадовську, – спитав у голови, – чи їх також запросили?» Олександр Михайлович ледь не образився: звичайно ж, запросили, головне те, що в одному селі живуть, а де хто трудився – яка різниця?

З ким довелось хоч трохи поспілкуватись – гаряче дякували своєму голові за чудово організоване свято. А він, у свою чергу, переадресував подяку директору рисового господарства В.Дудченку та голові профспілки В.Зосименку – без їхньої участі не обійшлися б. А також підприємцям, які прийшли на до-помогу. Це– Г.Рак, О.Клецький, А.Жук, А.Васильян, А.Шалагай, Л.Шевчишина, А.Кузьмич.