7 грудня наша держава відзначає День місцевого самоврядування. Це свято тих, хто вірою і прав­дою служить людям, працює в ім'я поступу та роз­будови нашої незалежної України. Служіння інте­ресам громад гуртує людей незалежно від віку, про­фесії та політичних уподобань.

Самоврядні громади, їх місцеві ради дедалі по­силюють вплив на вирі­шення проблем розвитку економіки, відродження духовності, збереження суспільної злагоди. Але сьогодні рівень розвитку сільських громад, як не прикро, плачевний. Село потребує державної підтримки. І, якщо деякі з наявних проблем можна вирішити на місцях, то більш болючі та актуальні з них вже давно вийшли за рамки можливостей сіль­ських бюджетів.

Розмова працівника «Вістей» з новообраним головою Нововорон- цовської районної ради Станіславом БАСАРАБОМ якраз торкнулася проблематики подальшо­го розвитку сільської соціальної інфраструкту­ри та перспективи підви­щення життєвого рівня тих, хто створював та створює сьогодні для суспільства величезні матеріальні блага.

- Станіславе Федо­ровичу, Ви багато років пропрацювали Золото- балківським сільським головою. Які з насущних проблем Вас найбільше турбували?

-Відповім, але для по­чатку хочу порівняти ступінь зайнятості робо­тою Голови сільради за радянських часів і зайня­тістю та рівнем відпові­дальності перед громадою сучасного сільського голо­ви. Якщо раніше при базових колективних госпо­дарствах були такі посади, як парторг, голова профко­му, заступники керівників з питань розвитку побуту, звільнені інструктори спорту, то сьогодні вся ця робота «висить на шиї» од­ного сільського голови. Відповідати перед грома­дою доводилося за стан доріг та чистоту довкілля, освітлення вулиць, водоза- безпечення, організацію державних та національ­них свят, культурне дозві­лля молоді, особливо у вечірній час. Постійно сто­яли на порядку денному питання поточного та капі­тального ремонту об'єктів соцкультпобуту, до того ж при значній фінансовій обмеженості сільських бюджетів.

А ще, напевно, люди приходять до сільського голови з особистими про­ханнями. Так?

Безумовно, і важко комусь з них відмовити.

Створюється вра­ження, що кожна сільська територія як низова лан­ка органів місцевого само­врядування, — то цілком автономна адміністра­тивна одиниця, якій важ­ко дочекатися якоїсь зов­нішньої матеріальної підтримки...

Це далеко не так. Ба­гато залежить від рівня та якості співпраці сільських голів з районним керів­ництвом.

Хто настійливо сту­кає, тому й відкривають?

Не зовсім так. Відкривають не тим, хто стукає та чогось вимагає, а саме тим керівникам сільських гро­мад, які проймаються осо­бистою високою відпові­дальністю за виконання довіреної їм справи, хто по-справжньому вболіває за подальшу долю села та його жителів, має власні пропозиції щодо вирішен­ня тих чи інших проблем.

Добре, Станіславе Федоровичу. Відомо, що з приходом нового керів­ництва району (тепер до нього належите й Ви) значно активізувалася робота по зближенню районної влади з сільськими громадами. У яких конкретних заходах полягає ця робота? Яка її основна мета?

Мета єдина — не зали­шити без уваги жодного для кожного села наболі­лого питання. Районним керівництвом розроблені чіткі виїзні графіки. Вони чітко виконуються.Від­нині кожен житель села може отримати високо­кваліфіковану пораду чи допомогу у вигляді кон­сультацій з боку усіх без винятку керівників та спеціалістів районних служб. Окрім цього ре­тельно вивчаються найбільш актуальні для сільських громад пробле­ми та намічаються ефек­тивні заходи щодо їх усу­нення. У цьому плані вже зроблено велику роботу, яка й надалі не втратить активності.

Вам, Станіславе Фе­доровичу, як новому го­лові райради, не обійтись, напевно, без суттєвої до­помоги також оновлено­го районного депутатсь­кого корпусу. Яким є його фаховий рівень?

Він достатньо висо­кий. До складу оновлено­го районного депутатсько­го корпусу увійшли підприємці, аграрії, меди­ки, педагоги та інші пред­ставники районного акти­ву. І це не може не радува­ти. Віднині за кожним на­селеним пунктом району закріплено окремого кері­вника районної служби, управління чи відділу, який також особисто відповідатиме за стан справ у сільських громадах.

Ми підійшли до пи­тання можливостей районного бюджету у наданні фінансової підтримки селу. Чого тут більше — лише хоро­ших сподівань, чи суттє­вих зрушень?

Повірте, вже дуже скоро наші села відчують зростаючу зовнішню ма­теріальну підтримку. Наш Нововоронцовський ра­йон давно є сталим ліде­ром на обласною рівні по нарощуванню обсягів ви- робнйцтва сільгосппро­дукції, тому заслужив на те, щоб його по заслугах відповідно фінансували. Такий час настав. Я на­вмисно не назвав у нашій розмові ні однієї цифри, прізвищ кращих сільських голів, обійшов стороною обіцянки, які з якихось причин можуть бути неви­конаними. Передусім — конкретні справи і показ­ники. У районного керів­ництва єдина мета, єдині завдання. Ми об'єднуємо і повинні максимально консолідувати районний актив і безпосередньо кожну сільську громаду.

Дякую за предмет­ну розмову, Станіславе Федоровичу. Сподіває­мося, що все у ній недо­мовлене згодом стане новим цікавим надбан­ням сторінок районної газети «Вісті». На все добре, хай щастить Вам у нових починаннях.