Долгого моменту, як у своі права вступить Новий — 2011 рік, залиши­лося зовсім небагато, а тому саме час поглянути на те, яким був рік, що завершується.

Для того, аби детально оглянути рік, що минає, не вистачить об'єму будь-якої газетної шпальти, а тому я пропоную подивитися бодай на головні події року. На ті події, що стали знаковими.

2010-й — був насичений подіями різного характеру та ґатунку, та все ж, як на мене, у ньому можна виділити кілька основних подій, що відбилися на житті всіх громадян України.

Таких подій я б виділив п'ять.

Подія перша — виборча

Недаремно люди кажуть: «Як Новий рік зустрінеш, так його й про­ведеш». 2010 рік ми зустрічали у ви­борчих баталіях... за Президентське крісло України.

Виборча кампанія розпочалася задовго до першого туру, ще навесні, коли Верховна Рада України (ВРУ) кілька місяців балансувала на грані...

і все це стосувалося змін умови гри. Основні політичні гравці зробили все можливе, аби підійти до про­цесу висування кандидатів та го­лосування у якомога зручнішому стані для себе «любих».

«Бої» були запеклі, а їх пік припав саме на Новий 2010 рік. Пам'ятаєте у 2009 відбувся перший тур, а підготовка до другого припала саме на новорічні свята... От і вихо­дить, що 2010-й ми зустріли не просто у виборчих, а я б сказав у військових баталіях, що без сумніву відбилося на життя всієї країни упродовж всього року.

«Бойові» дії Президентських перегонів нагадували про себе упродовж всього року, саме у світлі цих дій проходили ви­бори нових міських, сільських, селищних голів та депутатів рад усіх місцевих рівнів.

Цього року, на фоні виборчих перегонів (у боротьбі за уми та душі виборців), більшість основних політичних сил вели боротьбу не тільки на «зовнішньому» але й на внутрішньопартійному фронті. На підтвердження цих слів мож­на наводити безліч прикладів з різних сторін «барикад», з одного боку: НУНС, БЮТ, з іншого боку у правлячій Партії регіонів (хоча про це поки що постійно намагаються не говорити вголос).

І якщо у ПР намагаються поки що утримуватися від публічних звинува­чень та екстранеординарних дій, то БЮТ веде «Зачистку» рядів упродовж чи не всього року. Не минає й місяця без гучних заяв та виключення з партійних рядів...

Політичне протистояння тривало у націоналістів...

Грудень приніс своєрідну розв'язку у давнішньому протистоянні двох лідерів у КПУ. Леонідові Грачу, який вже багато років грав власну гру на півдні країни, спочатку, «лагідно» натякнули — «до­сить» відсторонили його від керування Рескомом, та після того як пан Грач не Р «зрозумів», що з ним не бу- | дуть більше «грати у ляльки»- І він пішов ва-банк і програв — І його виключили із рядів КПУ І з дуже серйозним формулю- | ванням, а весь Кримський ; осередок партії збираються ^ ( розпустити... —* Переконаний, що внут­рішньопартійна боротьба у кожній політичній силі триватиме й надалі, і вже наступного року нам треба чека­ти гучноголосих «розбірок» всередині провладної партії. Скоріш за все будуть «розбиратися», хто голов­ний і «націоналістично спрямовані» партії, адже їх на дуже маленькому — «профільному» електоральному полі забагато, а тому, доведеться з'ясовувати між собою, кого електо- рат любить більше.

Отже, внутрішньопартійна бо­ротьба (на всіх фронтах), я пере­конаний, буде тривати й наступного 2011 року, а її прояви будуть все більш і більш «яскраві», все більш і більш «неординарні», адже попереду знову вибори, цього разу до ВРУ, а відповідей на питання: коли і в який спосіб вони відбуватимуться, як не було так і немає.

Скоріш за все вже у лютому Парламент знову повернеться до цієї теми, і не виключений варіант того, що буде прийнято рішення про внесення змін, як мінімум, до Закону «Про вибори депутатів ВРУ», а мож­ливо й до Конституції. Не виключений варіант, що вибори проведуть восени 2011 року за скороченим терміном, змішаною системою — 50/50, з мак­симально можливим використанням адміністративного ресурсу, що є сьогодні в руках ПР.

Подія друга — Конституційна

Без сумніву другою за черговістю, але можливо чи не першою за значимістю цьогоріч стало рішення Конституційного суду України, що відмінив Конституційну реформу 2004 року, і ми знову поверну­лися до укладу Президентсько- Парламентської держави.

Чи могли ми, зустрічаючи 2010 рік, уявити собі, що цього року всім нам вдасться «покататися» на «машині часу»? Виявляється для того, аби її запустити, достатньо голосів всього шістнадцяти... а бажання (отримання максимальної повноти влади в одних руках) тільки — однієї особи.

Хоча, формально, не можна стверджувати, що тільки одна осо­ба — Віктор Янукович захотів собі більше повноважень. Формально це зробили 252 народних депутати, які використали своє право щодо конституційного подання, які й по­просили Конституційний Суд України (КСУ) дати пояснення, чи відповідає Конституції України Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІУ (справа про додержан­ня процедури внесення змін до Конституції України).

За поданням депутатів КСУ відкриває Справу № 1-45/2010, і ЗО вереоня 2010 року 16 суддів КСУ (при 2 окремих думках суддів Шишкіна В. І. та Стецюка П.Б.) про­голосували:

«КСУ вирішив:

1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІМ у зв'язку з порушенням конституційної процедури його роз­гляду та прийняття.

2. Закон України «Про внесен­ня змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-/1/, ви­знаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Консти­туційним Судом України цього Рішення.

3. Згідно з частиною дру­гою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» по­класти на органи державної влади обов 'язок щодо невідкладного вико­нання цього Рішення стосовно при­ведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України«Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІМ.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене».

... І ми з вами опинилися у минулому — Президенту повер­нули повноту влади. Тепер він одноосібно може приймати купу рішень: призначати Міністрів, створювати та реорганізовувати структури виконавчої гілки М І влади, звільняти, карати та милувати — майже царські повноваження, якими вже упродовж 3 місяців Президент ак­тивно користується.

Саме на фоні «відновлених», а я б навіть сказав — поширених прав, що з'явилися у гаранта і відбувається деструктуризація влади. Змінюється Кабмін, зникають Міністерства, відомства, навіть цілі структури органів влади. Натомість з'являється щось нове, правда обличчя у цього «нового» — старе. Екс-міністри стають головами Агенцій, Інспекцій, Служб, їхні заступники навіть не змінюючи будівлі, знову стають їхніми заступ­никами, з тими ж секретарками, водіями, зарплатами та надбавками.

Міністерства та відомства скорочуються, а штатний розпис залишається незмінним.

Видатки на КМУ, ВРУ, АП, ДУС — не зменшуються, а навпаки зро­стають.

То чи відбувається насправді реорганізація, чи для нас з вами зно­ву грають «виставу»? Чи відбудеться реорганізація, чи станеться покра­щення?.. Покаже час. А зараз можна говорити тільки про одне, про що говорить певна частина політологів: «завдяки Конституційній реформі відбувається, «узурпація» влади в одних руках», чи концентрація влади в руках одного клану — «сім'ї» ім'я якій «донецька ...».

Зрозуміло, що про цю «рефор­му» треба говорити окремо й дуже багато. Треба уважно її аналізувати і намагатися прогнозувати, що з цього вийде «на-гора». Та все ж можемо сказати, що ми є свідками того, як одна людина — Президент за поса­дою, а фактично фізична особа — за визначенням, збирає у своїх руках всю повноту влади, і стає чи не єдиноосібним правлінцем у країні з 56 мільйонами васалів.

Це не може не насторожувати, адже якщо й надалі так триватиме, то ми можемо мати 100% одноосібну узурпацію влади.

Подія третя — виборча (місцева)

Безумовно третьою за визначеністю подією року, що минає у часі та просторі, стали місцеві вибори.

їх проведенню передувала актив­на підготовка — внесення суттєвих змін у Закон «Про місцеві вибори»

заборона брати участь у ви­борчому процесі блокам, що одразу ж сказалося на тому, що кілька політичних сил було практично усунуто від участі у виборчому процесі. Найпоказовішим був БЮТ (який фактично було поставлено під удар). Разом із загальнодержавним «БЛОКОМ» ці зміни вивели з гри десятки, якщо не сотні місцевих блоків, і у першу чергу іменних, у складі яких частина діючих на той момент політиків була готова йти на вибори заборона висувати кандидатів у депутати та на посади місцевих голів — громадським організаціям.

Цим рішенням правляча партія поставила хрест на ще кількох сотнях організацій, що збиралися серйозно взяти участь у виборчому процесі — конкурентів прибрали одним «дири­гентським» підняттям руки.

Не секрет, що деякі як політичні сили, так і окремі політики до виборів почали готуватися заздалегідь, за 2 — З роки: проводили певну роботу під гаслами або громадської організації (утворити яку і зареєструвати на місцевому рівні справа кількох го­дин), або під егідою лідера — ім'я якого потім фігурувало б у назві блоку... або під якимось іншим кутом, але фігурувати у виборчому процесі.

Ті політики та громадські діячі, які готувалися заздалегідь — опинилися у програшу, їм, фактично, заборони­ли брати участь у виборчому процесі.

Фахівці розуміють, що «розкру­тити» за 3 місяці назву невідомої партії, яка врешті-решт дала при­хисток потужному громадському руху, або окремій ОСОБИСТОСТІ було зовсім не легким завданням, а тому й не дивно, що окремі особи (які розраховували на іменний блок), або громадські рухи з цим не впоралися.

Як приклад, на місцевих вибо­рах Херсона можна навести історію громадської організації «Херсонці» та її лідера Олену Ротову — їм довелося у пожежному варіанті розкручувати назву «Морської партії», ім'я якої до цього не те що не звучало у пониззях Дніпра, а про існування якої виборці навіть не чули.

Несолодко довелося й іншому лідеру місцевих перегонів — Андрієві Путілову. Він, як і Олена Ротова, задовго до виборів почав розкру­чувати назву громадського руху «Відродження Херсона» і справами, і рекламою і т.п. У підсумку Путілову довелося витрачати купу грошей на «розкрутку» політичної сили, під гас­лами якої довелося йти у виборчий процес.

Довелося перейматися питанням «нового імені» і ще одній людині, яка непогано була відома у Херсоні, і яка вже не перший раз змагалася за крісло мера — Владлену Гіріну, його громадську організацію «За чесну владу» довелося нашвидкуруч пере­будовувати під партійні гасла «Союзу лівих сил» Василя Волги. На жаль пану Гіріну на цих виборах явно не щастило. Маючи більш-менш непоганий рейтинг та стартові позиції, маючи фінансові можливості, маючи відоме власне ім'я, йому не поталанило спо­чатку з партією та її лідером, а потім з шаленим адміністративним тиском.

Втім, що стосується тиску, то якщо пан Гірін тільки відчув на собі тиск у формі захватів його підприємств та відкриття проти нього кримінальних справ, а потім чи то справжнього, чи то зіграного замаху на життя...

То от пані Ротова разом заморсь­кою партією» «вихопила» по повній: і партію, і її особисто тричі знімали з реєстрації; на неї «наїжджали»; її прихильників залякували; тих, хто її підтримував відверто, нахабно знімали з роботи та обливали бру­дом; просто дискредитували.

Дійшли до того, що назву «МП» просто так, без рішення суду — не надрукували у виборчому бюлетені, через Що величезну купу бюлетенів довелося передруковувати...

Та все це не йде ні в які порівняння з тим, що партія влади виробляла у день голосування та при підрахунку голосів.

Невипадково професіонали вка­зали, що найбільш брутального поводження із законодавством (взагалі) та роботи виборчих комісій (зокрема) в Україні за всі часи Незалежності не було.

Як результат «переконлива» перемога Партії регіонів та партій- •сотилітів (що фактично розчинилися у партії-фавориті).

Крім того, що більшість партій почувалися ізгоями, незатишно було й кандидатам-мажоритарникам, яких відповідно до змін до Закону відродили під час цих місцевих виборів (нагадаю, що вибори у органи місцевого самоврядування було проведено за змішаною си­стемою: 50% депутатів обрано за пропорційною системою (списки партій), 50% — прийшли у ради за мажоритарними (одноосібними) округами).

Більш брудних виборів не було, і хочеться вірити що не буде. Та чи стала ця подія визначною у житті суспільства? Так, без сумніву.

Фактично одна політична сила закінчила формування та концентрацію управлінського та місцевого «законодавчого» ресурсу в одних руках, і це стало можливим за­вдяки тому, що, з одного боку, було задіяно адміністративний ресурс, а з другого боку стався елементарний підкуп електорального поля.

А як на мене, то тут окремо можна виділити ще й третій аспект, а саме — «інфантильність» (того самого електорального поля). Адже саме під час цих місцевих виборів було зафіксовано найнижчу явку виборців за всі 19 років незалежності України.

Низький рівень явки виборців є знаковою подією у політичному житті держави — більшість людей втомили­ся від політики... Та на жаль, вони не розуміють, що не можна «втомлюва­тися»... Не розуміють, що політики, які хочуть «рулювати», роблять все від них залежне, аби електорат саме «втомився».Вони чудово розуміють, що чим менше людей прийде на дільниці для голосування, тим більше залишиться «вільних» бюлетенів — тим для них краще, адже тоді легше приймати «необхідні» рішення... їм простіше «вирішувати» питання щодо «потрібного» голосування та «зна­ходження» тієї кількості голосів, що і забезпечують потрібний результат. Цьогорічні місцеві вибори це довели.

При мінімальному контролі з боку опозиційних сил; при перважній більшості представників провлад- них структур; при абсолютній «продажності» більшості членів комісій — результати себе чекати довго не заставили — у країні розпо­чалися «реХформи».

Подія четверта — Майданна

Четвертою визначною подією року, що минає, я пропоную по­ставити «Майдан-2», або як його ще називають «Економічний майдан». Подія знакова. Подія, яка ще не проявила себе у повній мірі, і яка ще проявить свої «наслідки».

Я переконаний, що чинна влада, яка постійно декларує, що вона працює для і заради людей (на словах), на ділі — фактично вперше зіштовхнулася з активним про­явом непокори громадськості (без участі будь-яких основних політичних гравців), хоча і проявлена ця непоко­ра була поки що, у дуже толерантній формі.

Я думаю, що вже у наступному році ми зіштовхнемося з повтором подій. Тільки тоді до організації дійств доєднаються політики, і тоді так «м'яко» історія не закінчиться.

Я б взагалі запровадив новий політичний термін «майданний син­дром». Я переконаний, що владі до­ведеться ще не один раз упродовж наступного року зіштовхнутися з цим синдромом, а можливо й новим явищем для держави- Україна — «майдан».

«Майдан» почнуть використову­вати кожного разу, як тільки КМУ, ВРУ або АП почнуть запроваджувати несприйнятливі для певної категорії громадян зміни, як то: нові умови праці, пенсійного забезпечення, умови вступу до вишів... та що за­вгодно. Влада вже один раз програла на цьому полі, а тому програватиме знову і знову...

Хоча, з іншого боку, ніхто не каже, що наступного разу Президент та його оточення не скористають­ся сценаріями Бацька Лукашен­ка, який три тижні тому для того, аби розігнати натовп просто ввів війська і спрямував їх на придушення людської непокори.

Думаю, що ще через пару виходів народу на вулиці, цим «ходом» міг би скористатися й місцевий український вождь — Віктор Янукович. Та тут треба віддати належне або йому самому, або тим, хто йому дає порад — вони поки що розуміють, що цього робити не можна, адже якщо розганяти мирні демонстрації стануть із застосуван­ням сили, як це й було у Мінську, то тоді, можна з упевненістю говорити про те, що від України відвернеться Європа та Америка. ..Аз урахуванням того, що Уряд живе тільки за рахунок зростання зовнішнього боргу України перед МВФ... то, у разі якщо Захід покаже нам «спину» — дефолт нам гарантований!

Подія п'ята — реформаторська

П'яту подію я б зробив «збірною», під загально-умовною назвою «Економічні реформи», до яких мож­на віднести:

новий Податковий кодекс

держбюджет-2011

пенсійну реформу

Кодекс «Про роботу»

«житловий» Кодекс...

їх запровадження ставить під: загрозу не тільки життя більшості «маленьких» українців, а й можливо існування всієї держави Україна в цілому.

На жаль цей рік не приніс нічого нового у підвищення рівня соціальної захищеності наших громадян, і не став «вирішальним» та «перелом­ним», як це обіцяв у своїх передви­борних виступах діючий Президент...

І все ж, ми, як оптимісти, продовжуємо вірити у яскраве та світле майбутнє.

На порозі Нового 2011 року я бажаю всім вам, аби ваші мрії та сподівання здійснилися. А ще до­брого вам здоров'я та миру у ваших оселях.

З Новим роком та Різдвом Христовим!