Південь міг би стати одним із найбільших у Європі виробників цінної крупи

На гречані «пасовища» херсонські бджо­ли ось уже кілька років поспіль мігрують у сусідній Крим або ж Миколаївську область. Вдома цим традиційно українським медо­носом вже скоро й пахнути перестане. Про гречку давно не говорять не тільки у кори­дорах облсільгосппроду, а й, тим паче, у фермерських господарствах. Відсутня «гречана» графа і у зведеннях облстату.

Була гречка, та й загула!

Ні, на ринках і в продмагах гречана кру­па є. Але не від виробника і далеко не тієї якості, про яку.прислів'я складено: греча­на каша сама себе хвалить.

Ледве відбилися від чужоземного, час­то вельми сумнівної якості, рису, як нове «нашестя» — гречка з... Китаю!

Гречка то китайська, а ціни ж — наші, звісно, спекулятивні. І це при тому, що південна область, виявляється, сама може задовольнити свій попит на цінну круп'я­ну культуру. У цьому впевнений і мій авто­ритетний співрозмовник, знаний у Європі херсонський учений-аграрій Михайло Черниш.

— Питання вирощування гречки на Херсонщині порушувалося давно і не один раз, — говорить Михайло Олександрович. — Та вся біда у тому, що дуже важко пере­ламати насамперед психологію товарови­робника. А переламається вона тоді, коли з'явиться давно як не державна, то вже хоча б регіональна програма освоєння післяжнивних посівів в умовах півдня Ук­раїни.

А ця справа перспективна?

Навіть дуже!

Учений знає, про що говорить. І гово­рить не один рік, і не два. Саме на злобо­денну нині тему у Михайла Черниша і кан­дидатська дисертація захищена: «Виро­щування гречки та проса в післяжнивних посівах у зрошуваних умовах Півдня Украї­ни».

Михайле Олександровичу, про які ж реальні обсяги йдеться?

-Реально вирощувати гречку можна на площі не менше п'яти тисяч гектарів. Навіть якщо не займатися агротехнікою цієї культури, з кожного гектара можна в середньому брати по 10 центнерів зерна. А п'ять тисяч тонн гречки — це на виході 3600 тонн крупи. Та й це не межа...

А що ж, питається, ще потрібно для того, аби розкрутити гречаний конвеєр? Втручання держави. Держава має регулю­вати закупівельні ціни (хай і адміністратив­ними методами), а також відновити за­купівлі у свої засіки стратегічного для здо­ров'я своїх громадян продукту.

Саме на ці державні кроки і сподівають­ся не тільки Михайло Черниш, а й самі то­варовиробники. А досвід... Досвід, вияв­ляється, є!

У Голопристанському районі ко­лишні колгоспи імені Леніна і «Росія»

саме вирощуванням гречки заималися дуже серйозно, — пригадує співрозмов­ник. — Культивували її Новотроїцький та Каховський райони. Бо вигідно. Досить два-три поливи — і за два місяці збирай урожай. Принагідно скажу і кілька слів про просо. Це дуже цікава культура. Просо має високі поживні властивості. Агротех­ніку її вирощування ми глибоко вивчали у Херсонському аграрному університеті у 1987-1989 і 1992-1994 роках. У наших умовах можна одержувати з меліоровано­го гектара до 40 центнерів післяжнивно­го проса. Агротехніка і тут дуже проста, може, навіть примітивна: одне дискуван- ня, культивація, прикочування і є резуль­тат.

Просо, нагадує науковець, стратегічна культура. Армія на пшоні сиділа. Воно дуже корисне й калорійне.

Відродивши вирощування гречки і про­са, аграрії Півдня не одного-двох зайців убивають... Серед важливих складових землеробства — продовження строків ви­користання ріллі.

При цьому Михайло Черниш зауважує: «Якщо посіяти гречку трохи пізніше (не в липні, а в серпні), то вона працюватиме ще й як прекрасний медонос!».

Про мед теж варто подумати. Не дове­лося б і його (разом з гречкою) завозити все з того ж Китаю!