На початку XX століття в південних краях спостерігався «вітряковий» бум. В одній Херсонській волості у 1904 році на дармовій енергії природи діяло 1705 млинів! І на цій цифрі місцеві кулібіни довго ще не зупинялися.

Та тільки-но на безмовну крилату дружину впало світло «лампочки Ілліча», вітря­ки, наче кимось зурочені, почали зникати на очах. Щоправда, на колгоспно-рад­госпних дворах ще довго бовваніли швидкохідні вітроенергетичні агрегати типу «Беркут», піднімаючи з надр воду й освітлюючи тваринницькі ферми. А потім ста­лося те, що сталося...

І лише в середині 1990-х років вітряки замаячили знову. Відбулося це під все­світньо відомою Асканією-Новою.

Експериментальні фанфари

Споруджена в 1997-му на замовлення Інституту тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» Асканійська ВЕС за неповний рік видала 100 тисяч кіловат- годин електроенергії.

Однак справа не у кіловатах. Головне, що намітився початок відродження вітроенергети­ки у вітряних краях. Та ба! Виявилося, що то був початок... кінця!

Оспівана не одним чиновницьким басом і баритоном ВЕС, не відбувши на трудовій вахті навіть гарантійного строку, зачохлила крила. Майже слідом розпався і багатообіцяючий ре­гіональний центр із впровадження вітроенерге­тики в сільське господарство області.

Вітри гули, фанфари мовчали.

Мовчали майже десятирічку. Аж доки у При- сивашші (у тому-таки Чаплинському районі) не з'явилися співробітники Інституту електродина­міки Національної академії наук України. їм на­лежало почати реалізацію державної програми розвитку вітроенергетики в Україні, ініційованої тодішнім Президентом і розробленої Кабінетом Міністрів.

Фахівці «по вітру» вказали конкретне місце для чергової майбутньої ВЕС — солончаки за селом Григорівкою. Аргумент більш ніж пере­конливий: швидкість вітру тут сягає 15,5 метра за секунду. Буревій!

Не встигли електродинаміки дістатися Киє­ва, як на березі Сиваша загуркотіли скрепери.

На очах постав 20-гектарний ударний буд- майданчик: гори землі, ажурні конструкції, ло­паті вітряків, дроти, трансформатори... Сюди ж через багно пролягла дорога з твердим покрит­тям. Фундаменти, щоб не роз'їла ропа Сиваша, робили навіть із спецбетону.

Виділені стартові 5 мільйонів державних гри­вень пішли в діло без затримки. Мало... Наступ­ний такий самий транш на Присивашшя явно барився.

У мене зберігся запис розмови з тодішнім начальником управління капітального будів­ництва облдержадміністрації, котрий сподівав­ся: «До 1 листопада пустимо в експлуатацію першу чергу станції».

Щоб наблизити свято «лампочки Данилови­ча», довелося оголошувати тендер на споруд­ження ВЕС. Переможцем і генпідрядником бу­дування станції стало ТОВ «Агротехнополіс-Ас- канія».

В облдержадміністрації торжествували: вперше у спорудженні вітчизняної вітростанції бере участь приватний капітал.

Над Сивашем — туман

Сиваська ВЕС перетворилася на «будову століття». Станція мала стати не менш потуж­ною, як відомі вже Мирненська, Донузлавська, Тарханкутська чи Новоазовська.

Головний інженер проекту станції, начальник електровідділу інституту «Кримдіпроводгосп» Фрідріх Йоффе вірив у майбутнє свого черго­вого дітища:

— Загальна потужність Сиваської станції — 50 мегаватів. Зважте на те, що ВЕС роз­ташувалася на шляху північно-східних вітрів, які віють із калмицьких степів на Крим. Для них тут немає жодних природних чи штучних перешкод. Вітрові умови — іде­альні! Першою чергою передбачено встано­вити 16 вітряків потужністю 107,5 кіловата кожен. У подальшому, підчас реалізації дру­гої—п'ятої черги будівництва, монтуватиме­мо агрегати потужністю по 600 кіловатів. Коли потужності зростуть до 10 мегаватів, станція стане економічно вигідною, а виро­біток електроенергії покриватиме витрати на власні потреби ВЕС, яка сама на себе за­роблятиме гроші.

Загалом потужність Сиваської станції мала становити 200 мегаватів. Це, до речі, майже половина електроенергії, яку споживає Херсон­щина. Передбачалося також подавати струм у високовольтні дроти, що йдуть на Крим. Від станції до них рукою подати...

«Побратавшись» із державним, приватний капітал обіцяв сотворити у відведені (читай: стислі) строки на солончаках Присивашшя чер­гове вітроенергетичне диво. Попервах на це було схоже.

За лічені місяці сонний краєвид прикрасили ажурні вежі, на вежі вже «вибралося» кілька вітряків, а внизу монтувалася електроніка. Хоча люди обізнані пропонували не поспішати осна­щувати сучасну станцію старим (може, й імпорт­ним) обладнанням. На пропозиції не зважали...

Тим часом «в Україні не встановлено жодної сучасної турбіни. Ті ВЕУ які працюють нині, не використовуються у країнах ЄС вже як мінімум 10—12 років» (голова Української вітроенерге­тичної асоціації (УВЕА) Андрій Конеченков).

Тривало те ударництво недовго. На вітро­енергетичне Присивашшя впав густий туман. Замість ТОВ «Агротехнополіс-Асканія» на слуху з'явилося ТОВ «Сивашенергопром». Саме цій компанії на умовах концесійного договору, роз­рахованого аж до 2055 року, належало до­вершити незавершене. Іншими словами, у 2015 році важливий об'єкт мав бути зданий в експлуатацію. Та цього, схоже, не станеться. Облдержадміністрація звинуватила «Сиваш­енергопром» у невиконанні інвестиційних зо­бов'язань, створила комісію для перевірки спорудження об'єкта й налаштувалася розір­вати угоду.

Йшов 2008 рік.

Про результати гучної перевірки залишало­ся здогадуватися. А на Сиваську ГЕС упав ще густіший туман. І ці вітряки знову «злі духи» за­чарували!

Париж нам допоможей.

Неприборкані вітри продовжували хвилю­вати уяву чиновників. У вівторок, 25 серпня 2009 року, чергову спробу здивувати світ зро­бив тодішній голова облдержадміністрації Бо­рис Сіленков. Він підписав доленосне розпо­рядження: «Про проект програми розвитку вітроенергетики в Херсонській області до 2030 року». На 41-й сторінці тексту так гарно і так по-науковому розписано перспективи, що навіть депутати обласної ради, вчитуючись у до­кумент, ладні були тиснути на всі кнопки «за».

Названа програма за польотом думки пере­вершувала всі попередні разом узяті. Ось лише один підрозділ з неї:

«З огляду на перспективність розвитку вітро­енергетики в області вже опрацьовується низ­ка проектів будівництва ВЕС за кошти інвес­торів, а саме:

проект будівництва ВЕС потужністю 100 МВт у Чаплинському районі. Проект реалі­зовуватиметься ТОВ «Т.М.М.-ЕНЕРГО»;

проект будівництва ВЕС потужністю 200 МВт у Чаплинському, Новотроїцькому, Ге- нічеськомутаГолопристанському районах. Про­ект реалізовуватиметься ТОВ «Науково-вироб- ниче об'єднання «План-ЕКО»;

проект будівництва ВЕС потужністю 100 МВт у Генічеському районі. Проект реалізо­вуватиметься ТОВ «Проектно-конструкторське технологічне бюро «Конкорд»...».

Поговорили, помріяли та й розійшлися. А вітряки — як укопані!

І ось прес-служба облдержадміністрації роз­повсюдила чергову оптимістичну інформацію: перспективою впровадження в Новотроїцькому районі енергетичних проектів «зеленого тари­фу» зацікавилася французька компанія «Бетен інтернешнл».

Може, тепер хоч французам вдасться при­вести в рух зачаровані українські вітряки. Без вітряків нам до Євросоюзу і не потикайся!