ПРО КРИЧУЩІ негативні наслідки кучмівсько- го реформування українського села протягом останнього десятиріччя 20-го століття вже стільки писано і говорено, що зайва згадка про ті не­долугі, папужі дії можновладців викликає у більшос­ті пересічних громадян гострий фізичний біль. І все ж треба продовжувати говорити про це на повний голос хоча б для того, щоб старі та нові академіки — «реформатори» не втягнули вітчизняне село і селян­ство у нову біду, у нову трагедію, якими може ста­ти, скажімо, відміна мораторію на купівлю-продаж українських сільгоспугідь.

Складається враження, що після п'ятиріччя практично «ніякої» аграрної політики Віктора Ющенка, реального застою соціального розвитку наших Нільських населених пунктів нині настав саме той час, коли є всі підстави повести мову про вдум­ливе та енергійне відродження рідного села — духовної та державної колиски України.

Редакція газети «Каховська зоря» репрезентує свою нову провідну рубрику, аби звернути прискі­пливу увагу всіх конструктивних сил Каховщини на проблемні питання наших сіл і консолідувати свої зу­силля, фінансово-виробничі резерви та можливості на підвищення якості життя сільського населення району.

За двадцять років української незалежності кіль­кість сільських населених пунктів Каховщини скоро­тилася на три одиниці Це більш, ніж сумно... Сьо­годні в нашому районі нараховується одне селище міського типу (Любимівка) і 43 села, серед яких 25 так звані бригадні села, тобто найбільш постраждалі від «реформаторського» лихоліття. Ось передовсім про життя-буття цих посе­лень та їх мешканців, про їх справи, задуми та долі, про конкретну допомогу селянам з боку органів вла­ди або заможних громадян і йтиметься у наших га­зетних публікаціях в новому проекті «Село — колиска України». Запрошуємо всіх наших читачів теж долу­читися до цієї справи своїми листами, фотознімка­ми, замальовками про людей сучасного села, слушни­ми пропозиціями або роздумами.

Отож подаємо перший матеріал наших корес­пондентів під новою рубрикою.

Дістатися до Ольгівки в принципі нескладно. За сорок кілометрів від Каховки автотраса на Геніче^ьк відгалужується вправо ще пристойною асфальтівкою, і вже за кілька хвилин ви потрапляєте у дру­гий і останній населений пункт Заозерненської сільської ради. Не дивлячись на похмурі зимові барви, Ольгівка виглядає досить чепурненьким селом, із шести його вулиць п'ять вкриті асфальтом — сво­єрідна візитна картка колишнього радянського колгоспно-радгоспного господарювання на землі. А ось із типових символів вітчизняної сільської сучасності душу пригнічують покинуті селянські домівки — лишилися тільки стіни, а дахи та вікна-двері вивезли самі господарі або розтягнули на дрова чи «на всяк випадок» підприємливі односельці. І стоять ті руїни, як у Велику Вітчизняну війну, мовчазними' об­винувачами «фундаторів» недолугого кучмівського реформування українського села. З кожним роком тих руїн додається: нині в Ольгівці проживає вдвічі менше осіб (150), ніж ще років десять тому.

Центром нинішнього громадського життя-буття Ольгівки є фельдшерсько- акушерський пункт, до якого притулилися тимчасовий клуб (в старому клубі обвалив­ся дах) та холодні приміщення колишньої пошти.

У ФАПі, до слова, тепло, світло і затиш­но. Завідувачка ФАПу Ніна Володимирівна Романова (а вона тут працює відразу після закінчення медичного училища вже 29 ро­ків) веде звичний прийом пацієнтів, яких не дуже-то й багато — в основному молоді мами із своїми малюками. Все необхідне для роботи у Ніни Володимирівни є, в тому числі й найбільш «ходові» медикаменти. У разі необхідності «швидку допомогу» вона викликає із Червоного Перекопа або з Ка­ховки. Щороку в Ольгівці народжується 2-3 дитини (найбільше було у 2008 р. — четверо немовлят), переважають хлопчики. Поми­рає і залишає село людей значно більше. Втім, дітей до 14 років в Ольгівці нарахову­ється 28, а підлітків -16. Шко/іярів возять на навчання до Заозерного, а дитячого садка ані в Заозерному, ані в Ольгівці нема, хоча потреба в ньому є чимала.

Н.В.Романова з чоловіком (він працює на гідроспоруді сусіднього Каховського ма­гістрального каналу) мають трьох дорослих дітей: дочка працює в Каховці в лікарні, в Каховці-трудиться й старший син, а молод­ший навчається в Миколаєві. Зрозуміло, всі думки Романових-батьків про те, щоб у їх діток було все гаразд, допомагають на­щадкам як можуть, хоча жити у підзабутому Богом селі ой як непросто.

Мають Ніна Володимирівна та її чоло­вік по два гектари землі (бо не працювали в колгоспі) для ведення селянського гос­подарства, та обробляти самотужки їх не в спромозі, а тому здають наділи в оренду.

- За минулий рік, — говорить Н.В.Ро­манова, — наш орендар розрахувався з нами якось незрозуміло. Моєму чолові­ку сплатив півтори тисячі гривень, а мені лише 750. Зрозуміло, і такі гроші на дорозі не валяються, але відкласти їх «про запас» неможливо, все відразу йде в діло. На зиму треба придбати щонайменше дві тонни ву­гілля (кожна по 1,5 тисячі гривень), дрова... Тримаємо двох корів, птицю, тож постійно купуємо корми (тюк сіна, до речі, коштує 25 гривень, а на день треба два тюки сіна та тюк соломи). Свиней тримаємо тільки для своїх потреб, бо продавати їх перекуп­никам (а вони роблять все можливе, щоб селяни самі на ринку не торгували) по 8-10 гривень за кілограм м'яса нам невигідно.

У фельдшерсько-акушерському пункті ми познайомилися й з Ольгою Биковською — соціальним працівником Каховського ра­йонного територіального центру соціаль­ного обслуговування людей похилого віку. В Ольгівці вона два рази на тиждень всіляко допомагає (розтопити піч, сходити в мага­зин, прибрати хату, приготувати їжу, попра­сувати, побілити тощо) вісьмом бабусям, які всі в минулому працювали в місцевому колгоспі чи радгоспі. Пенсії у бабусь мізер­ні, тому економлять буквально на всьому. Взимку вони щільно зачиняють у хаті всі приміщення і до настання тепла живуть постійно в найменшій кімнаті. Дуже сумно дивитись, як жінки, котрі все своє свідоме життя самовіддано трудилися на фермі чи в полі, зараз не можуть собі дозволити вико­ристати зайвий кілограм вугілля або купити «понаднормативний» буханець білого хлі­ба. Добре, що хоч послугії територіального центру для них безплатні.

Ольга Миколаївна з чоловіком мають трьох доньок. Старша працює в Херсоні, середня в Заозерному ростить сина, а мо­лодша — старшокласниця, закінчить школу — поїде від батьків навчатись до Херсона, бо нема зараз молоді в селі ніяких перспектив.

Свої земельні паї Биковські здали в оренду фірмі «Торговий дім «Продексім» і отримали за 2010 рік орендної плати по З тисячі гривень. Начебто непогано, але че­рез високі ціни на вугілля, дрова, електро­енергію, продукти харчування від тих тисяч мало що лишилось.

Ольгівчанин Олександр Хруслов вже другий рік перебуває у статусі пенсіоне­ра, але продовжує трудитись завідувачем зернового току приватного підприємства «Табунщик». А у свій час Олександр Дми­трович був головою сільради, секретарем парткому радгоспу «Херсонський», очолю­вав і профспілковий комітет згаданого гос­подарства.

-За радянського періоду в нашому селі життя щороку поліпшувалося, — зауважив О.Д.Хруслов. — В Ольгівці пра­цювали комп­лексний при­ймальний пункт побутових по­слуг, перукарня, поштове відді­лення, ощадна каса... Тепер цих об'єктів соцкуль­тпобуту нема. Маємо лише пристойний ФАП, магазин з вкрай дороги­ми продуктами та тимчасовий клуб, де молодь у вихідні танцює, а дорослі іноді збираються від­значити знамен­ні свята. Постій­ної роботи в селі немає, тільки се­зонна — в полі. До водопостачання в ольгівчан дуже багато нарікань.

Щоправда, Олександр Дмитрович від­значив як позитив той факт, що землеко­ристувачі стали більше платити власникам паїв за оренду землі. В минулому році ра­зом з дружиною за оренду двох земпаїв по 6,8 га зрошення кожен вони отримали по 2,5 тисячі гривень, а в цьому році вже — по З тисячі. Причому ПП «Табунщик» сплатило за них й земельний податок.

Ближче до 12-ої в центрі села помітно пожвавішало: приїхала пошта.

Ми обслуговуємо шість населених пунктів, в тому числі і Ольгівку, — розповіла начальник пересувного відділення зв'язку № 1 Каховського вузла поштового зв'язку № 2 Ірина Нерезова. — Чотири рази на тиж­день привозимо сюди газети, листи, посил­ки, пенсії і надаємо селянам певні послуги зв'язку. Які газети передплачують ольгів- чани? Найбільшою повагою користується «Каховська зоря», її передплачують 36 осіб (непогано, до речі, як на 150 чоловік всьо­го населення). Передплачують тут й газету «Новий день». А декілька десятків примір­ників «Робітничої газети» та «Київського ві­сника» ми роздаємо селянам безплатно.

До нашої розмови приєднується листо­ноша Світлана Сивець, вона тільки-но упа­кувала досить габаритну та важку поштову сумку:

-Треба щонайменше дві години, аби розвезти всю цю кореспонденцію на влас­ному велосипеді по домівках за будь-якої погоди. Отримую за роботу чотириста гри­вень. Які пенсії в селян? Більше 900 гривень ні в кого нема.

Взагалі треба сказати, що ольгівчани (практично всі) вельми не задоволені роз­мірами своїх пенсій, вважають їх неспра­ведливими. Одна з жінок ще в 1992 році отримала на той час максимальну колгосп­ну пенсію у 120 карбованців. А коли не так давно їй зробили перерахунок — почала одержувати мінімальну пенсію: кажуть, якийсь коефіцієнт як слід не вийшов. Хіба так може бути?

Запитуємо у Світлани, коли останнього разу в Ольгівці було весілля?

Важко пригадати, — зітхає вона. — Нема в нас кому одружуватись.

... Поки «пересувна пошта» передавала естафету місцевому зв'язківцю, у наскрізь пронизаному холодом «фойє» з'юрбилися ольгівчани, яким було що сказати корес­пондентам «Каховської зорі»:

Головна наша біда — незадовільне (по годинах) водопостачання.

Роботу маємо лише сезонну. В цен­трі зайнятості нас не оформляють і субси­дій ніяких не дають, бо кажуть, що в нас є земельні частки (паї)... А ті паї часто-густо кінці з кінцями не дозволяють звести, бо до­водиться купувати і вугілля, і сіно, і зерно...

Знову невиправдано різко впали за­купівельні ціни на молоко. Новокаховський завод плавлених сирів платить нам за літр 2 гривні 75 копійок, а Чаплинський молоко- сирзавод — 3 гривні... Чому така різниця?

Балон зрідженого газу вже коштує 175 гривень, а вистачає його рівно на два тижні. Виходить, краще переходити на електро­плити. Але знову біда: значно подорожчала електроенергія. Просто якесь полювання цінами на простих людей!

Я інвалід першої групи по зору Кате­рина Адольфівна Стадниченко. Чому я не можу скористатися стовідсотково своїми пільгами, коли їду автобусом до Каховки чи з Каховки (про «маршрутки» вже не кажу)?

Питаєте, як чоловіки Ольгівки пожи­вають? А їх майже не залишилось. Я — Іван Іванович Зик, мені 77 років, колишній трак­торист, маю 48 років трудового стажу і 955 гривень пенсії. Чому не отримую добавки до пенсії, як дитина війни? Чому дорогу до нашого цвинтаря не дотягнули, хоч ми ми­нулого року всі здавали на це гроші?

Головний біль для нас — вода. Не мо­жемо як слід полити свої городи, хоч поруч магістральний канал. Соромно: за капус­тою, картоплею та іншими овочами їдемо до Каховки!

...47-річний Іван Мехов був обраний Заозерненським сільським головою 31 жов­тня минулого року. За дипломом він — ме­ханік, закінчив в 1992 році Новокаховський сільськогосподарський технікум, з того часу живе і працює в Заозерному, у свій час очолював механізований загін радгоспу «Херсонський»... За нову для себе справу Іван Дмитрович взявся завзято і наполегли­во, бо проблемних питань і в Заозерному, і в Ольгівці ще чимало, а часу на розкачку ви­борці йому не дали.

Бюджет Заозерненської сільської ради на поточний рік складає 430 тисяч гривень. Які ж кошти планується вклас­ти у розвиток соціальної інфраструктури Ольгівки протягом 2011-ого? Інтереси цього села в сільській раді одстоюють де­путати Н.В.Романова (завідувач ФАПу), В.М.Табунщик (керівник приватного під­приємства) та М.І.Басов (оператор гідро­споруди Каховського магістрального кана­лу), і слід сказати, що вони позиціонують себе досить енергійно та твердо.

Як повідомив І.Мехов, найближчим ча­сом буде виділено 35 тисяч гривень на спо­рудження огорожі Ольгівського цвинтаря і наведення там належного порядку, наміче­но полагодити дах старогб клубу, витратити 10 тис. грн. на належне впорядкування та офіційне оформлення звалища твердих по­бутових відходів, зазнає ремонту водогін, на базі Заозерненської загальноосвітньої школи незабаром буде відкрито дитячий садок, де знайдуться необхідні іісця й для ольгівських малюків та дошкільнят.

-Та найголовніша для нас в поточно­му році справа, — зазначає Іван Мехов, — то покласти надійний початок газифі­кації Ольгівки. Природний газ сюди при­йде завдяки спорудженню чотирикіломе- трового підвідного газопроводу до села Мар'янівка. На виготовлення відповідної проектно-кошторисної документації сіль­рада виділила 15 тисяч гривень. Щільно займатимемося газифікацією разом з рай- держадміністрацією, районною радою та Тавричанською сільрадою. Не виключено, що відповідні будівельні роботи розпо­чнуться вже цього року.

...Що ще хвилює ольгівчан та їх депута­тів у сільській раді? Створюють спілку влас­ників корів, аби гідно протистояти ціновим «примхам» переробників молока, виділя­ють 227 гектарів під колективне пасовись­ко. А ще не влаштовує ольгівців нинішнє ав­тобусне сполучення із Каховкою, наявність лише одного вранішнього рейсу до міста о 6.40 і зворотного рейсу об 11.55. Пропону­ють автобусникам відновити другий рейс... Як було колись... Коли до думки селян прислуховувалися.