Уявляю: на центральній площі Херсона — майдані Свободи —зібрали ся представники впливових політичних сил, позначивши свою присутність партійними штандартами. Яких з них більше? Неважко здогадатися.

Хоча на початку української незалежності було по-іншому. Херсон­щину тоді називали червоним поясом України. Зараз про нього зрідка нагадують хіба що святкові гвоздики біля підніжжя все ще нестарію­чого вождя та одинокий прапор на людному перехресті, де старі ко­муністи торгують партійними газетами.

Продавці-агітатори не згадують більше «нікчемної» влади, яка «гно­бить народ», і навіть пенсійна реформа їх мало обходить: одні мають пристойне жалування, інші до бідності вже звикли. Широкі народні маси, особливо після минулих виборів, вразила апатія.

Головне — своєчасно переорієнтуватися

Про минулорічне «торжество демократи» ще и досі нагадують рештки ли­стівок на стінах будинків і стовбурах платанів, партійні щити, сторінки в інтернеті. Гроші, викинуті на вітер? Не скажіть! Хоча були окремі випадки (особливо з претендентами на посаду міського голови Херсона), хто й про­горів. А в більшості випадків саме фінансовими (а не партійними!) ключа­ми відкривалися двері до нинішніх ви­соких посад місцевого масштабу.

На особливості виборчого процесу «старих» і «нових» партій вказує херсонський політолог Дементій Бєлий: «Звичайна партійна класифікація оста­точно втратила сенс на місцевому рівні. Головним гравцем на місцевих виборах залишився адміністративний ресурс, який проводив мобілізацію в лави однієї політичної сили — Партії регіонів. На цьому тлі всі особливості участі «ста­рих» та «нових» партій були нівельовані.

Іншою особливістю цьогорічної кам­панії став великий похід представників се­реднього та малого бізнесу до місцевих органів влади. У зв'язку зтим, що прохідні місця у провідних партіях завчасно були розподілені, бізнесмени спробували заді- яти всі існуючі партійні організації. У такий спосіб з'явилися місцеві політичні проек­ти «Совість України», «Правда», «Народно- екологічна партія», «Удар» тощо».

На підтвердження думки відомого політолога наведу лише один приклад.

Лідер однієї з поважних (правда, у не­далекому минулому) партій підприє­мець Д., буквально за декілька тижнів помінявши політичну орієнтацію, зміг «пройти» в обласну раду, де навіть очо­лив (!) одну з постійних комісій.

Це, звісно, приклад непоодинокий. І поки при владі представники Партії регіонів (у їх числі — і комуністи ще брежнєвського призову, як той же пер­ший заступник голови облдержадміні­страції В'ячеслав Білий), ця політична сила ще довго притягатиме до своїх лав «державотворців за розрахунком».

«Батьківщина»? «Фронт змін»? Не вгадали!

За прем'єрства Юлії Тимошенко «Батьківщина» мала не меншу притя­гальну силу, ніж Партія регіонів сьо­годні. Нині біло-сердечні, схоже, на не- визначений час пішли у підпілля. Та й в обласній раді їх куца жменька... А від жменьки, де теж «святяться» потенційні перебіжчики, чого чекати?

Тим часом сьогочасний політичний гегемон—Партія регіонів—зміцнює свої лави новобранцями. За повідомленням прес-служби обласної філії ПН нині в ла­вах регіоналів перебувають 37 350 членів —майже на Зтисячі (близько 9%) більше, ніж на початок минулого року.

Сплеск вступної активності зафіксо­ваний у Суворовському районі, де, до речі, мешкає колишня компартійна еліта краю і її елітна рідня, представни­ками якої часто-густо комплектуються сьогочасні владні структури.

Найбільш «регіоналізованими» є ще кілька районів: Голопристанський, Но- воворонцовський, Каховський, Білозерський.

Гірші справи у «Батьківщини». Партійні лави поповнюються мляво. Торік, за де­якою інформацією, близько 1000 членів недавніх однодумців поривалися зали­шити лави прибічників Юлії Тимошенко.

У ХЕРСОНСЬКІЙ МІСЬКІЙ РАДІ Партія регіонів має 45 депутатів, «Батьківщина» — 9, КПУ — 6, «Третя сила» — 4, «Фронт змін» — 3, «Вітчизна» — З, «УДАР Віталія Кличка» — 2, «Сильна Україна» — 2, Союз лівих сил — 1.

У ХЕРСОНСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ РАДІ

Партія регіонів — 58 депутатів, КПУ — 9, «Батьківщина» — 8, по 3 — «Сильна Україна» і «Фронт змін», «УДАР Віталія Кличка» — 2, «Народ­ний рух», партія «Справедливість» та Народна партія — по одному.

Проте лише близько двох десятків зва­жилися на доленосну міграцію.

Втім, «Батьківщина», попри все, — потенційно впливова політична сила чи­сельністю понад 23 тисячі «багнетів». Інша справа — яких. Пристосуванство багатьом з них — рідна стихія.

Соборність по-херсонськи

Всенародне свято — День собор­ності України — засвідчило: до всена­родного братання в окремо взятому регіоні ще далеко! Швидше навпаки. Представники місцевої влади, мало не на кожному кроці декларуючи «спільність мети» і «єдність поглядів», насправді відверто демонструють, хто в домі господар...

Влада, «зміцнена» регіоналами, конфліктувала з представниками «чу­жих» партій навіть напередодні такої сумної дати, як День пам'яті жертв го­лодомору та політичних репресій. Представникам опозиційних партій по­минальну ходу і громадянську панахи­ду у Херсоні довелося вибивати через суд. Феміда стала на бік позивачів — представників «НашоїУкраїни». І що ж?

«Дванадцять політичних сил підпи­салися під зверненням, у якому проси­ли дати нам слово на мітингу. Але наші прохання проігнорували. Виступали призначені чиновники», — скаржився один зі співорганізаторів акції обласний лідер «Нашої України» екс-голова ОДА Борис Сіленков.

Протистояння триває. Ось і День соборності пройшов по обидва боки «барикад»: офіційний, так би мовити, — біля погруддя Тараса Шевченка, неофіційний — на майдані Героїв Сталінграда.

Навряд чи сприятиме потеплінню політичного клімату у краї символічна акція «Фронту змін» під гаслом «Ми — єдиний народ», на яку разом з міліціо­нерами прийшло менше сотні людей.

Ще одна промовиста деталь. Не одне десятиліття неподалік кінокон­цертного залу «Ювілейний» обростає мохом пам'ятний камінь, який свідчить про те, що тут буде споруджений пам'ятник Богданові Хмельницькому. Та на нього все не знаходиться коштів. На­томість знайшлися вони на монумент імперському кербудові «южного горо­да» Херсона Григорію Потьомкіну, а ось-ось у Потьомкінському сквері з'явиться ще й макет карети часів ца­риці Катерини Другої.

До речі, про пам'ятники. На набе­режній Дніпра у незаполітизованій Голій Пристані є народний пам'ятник. Жабі! У її «обіймах» першим колись побував міський голова Анатолій Нефа (на фото з архіву автора). На постамен іикарбу- вані такі слова: «Якби нас жаба не давила, І щоб булау нас ще сила, Якби ще мудрості додати, Яку б могли країну мати!».

Цей жартівливий (а може, й недуже) напис має безпосереднє відношення і до політичних реалій області. Області, яка перестала бути червоним поясом країни, але й біло-голубим поки що теж не стала.

«Голос України», № 16 від 28 січня 2011 року.