10 лютого на Херсонщині із ро­бочим візитом побував Президент України Віктор Янукович. Подія для області й справді визначна, адже останній раз Віктора Федоровича у Херсоні бачили на День міста, у вересні 2009 року, тоді він був тільки кандидатом... Цей приїзд, у статусі Президента, — перший...

Але, одразу обмовимося, що цей матеріал не буде стосуватися суті візиту, ми не будемо розповідати: про що говорив Президент, з ким зустрічався, і що «перепаде» місту та області після його візиту.

З часу приїзду Президента минув вже майже тиждень, і електронні ЗМІ вже встигли розповсюдити оператив­ну інформацію, про мету та підсумки перебування гаранта на Херсонщині.

Ми поговоримо про те, що за­лишилося за «кадром», і що на­пряму ніяким чином не стосується ані самого Президента, ані того що він робить, ані тих «доленосних» рішень, що приймалися ним та його підлеглими...

угр Усе, про що буде йти- ся у цьому матеріалі, буде стосуватися виключно тих, хто працює «навколо» Прези­дента, хто «грає» його (пам'ятаємо: «Короля — грає оточення!»), і що від цього всім нам, а у першу чергу тим, хто повинен інформувати вас — гро­мадян України.., Поговоримо про те, як працювалося журналістам,

Мову про те, що Віктор Фе­дорович приїде у обласний центр Південної Таврії заводили за останні півроку кілька разів, та от два тижні тому (з перевірених джерел) стало відомо, що Президент таки приїде. Приїде — та й приїде, Для більшості Херсонських журналістів, які працюють не пер­ший рік у професії, це не «світова» новина. Не перший раз, не перший Президент приїздить на Херсонщину. Чим можна здивувати журналістів, особливо тих, хто за свій вік «пере­жили» вже чотирьох Президентів, безліч Прем'єр-міністрів, силу силен­ну всяких там Міністрів і т.п.?

Та виявилося, що саме цього разу нас чекало таке... що розумна людина, як кажуть, «на вуха натягнути не може».

Усе почалося з того, що прес- служба ОДА прислала електронний лист, яким просила ЗМІ пройти окрему «Акредитацію на висвітлення перебування на Херсонщині Прези­дента України В.Ф, Януковича».

У самому посланні не було нічого надзвичайного, стандартна про­цедура.

Одному з авторів цього матеріалу (С. Осолодкін), з огляду на вік та стаж роботи у ЗМІ (з 1979 року) доводи­лося проходити акредитацію щодо висвітлення подій, у яких брав участь^ Президент, по території всієї України* кілька десятків, якщо не сотні разів, Другий співавтор (0. Кучерява), з огляду на вік, і стаж роботи у ЗМІ (перший рік), процедуру проходила вперше. Два віки — два погляди..,

За два дні до приїзду Пре-' зидента, обласні ЗМІ отримали нове послання від ОДА: «До уваги представників ЗМІ! Акредитація на візит Президента України Віктора Януковича триватиме до 17.00 08 лютого 2011 року. Після 17.00 списки будуть закриті і внести зміни буде не можливо — попередження служби безпеки. Просимо тих, хто ще не надіслав акредитацію, зробити це до 17.00 поточного дня».

Теж нічого нового, Досить де­мократично — запрошують всіх. А щодо перевірки... то, як прави­ло, працівники служби безпеки перевіряють кожного, хто буде працювати у «близькому оточенні».

За день до прибуття Прези­дента прес-служба ОДА «радує» новим листом: «Доброго дня, УВАГА! Прохання акредитованим на візит Президента України журналістам прибути завтра — 10 лютого 2011

року о 7.00 до приміщення обласної державної адміністрації для про­ведення перевірки та на інструктаж.

ОБОВ'ЯЗКОВО мати при собі посвідчення журналіста та посвідчення особи (паспорт). Осо­би, що прибудуть після завершення перевірки не будуть допускатися (ви­мога служби безпеки)» (стилістика та пунктуація усіх послань збережені — прим, авт.).

А ось такого ще не було! Раніше проводити перевірку починали, як правило, за 1-1,5 год. до початку заходу, але щоб зобов'язувати журналістів з'явитися більш, як за 4 години до того, як... такого ще не було... А «проведення інструктажу» це взагалі Ноу-хау!..

Та, як з'ясувалося згодом, це були тільки квіточки...

Як ви розумієте, для того аби дістатися площі Свободи о сьомій, декому з журналістів довелося піднятися на ноги о п'ятій.

Сьома ранку. Ґанок біля ОДА — кілька десятків журналістів місцевих ЗМІ з обладнанням: відеокамерами, фотоапаратами, диктофонами, мобільними телефонами, ноутбука­ми, одним словом всім тим, що вкрай потрібно для роботи...

Розпочалося!!! Тріумфатори — «хлопці у чорному» (охорона Прези­дента — так повідомили журналістів), от той момент, коли кожна «сошка» відчуває себе «пупом Землі»! Журналістів почали перевіряти. Копирсання у сумках, кофрах та карманах з запи­таннями: «а навіщо це», і «ось це», «а це що таке» — тривало досить довго.

Ретельну перевірку технічних пристроїв, з якими працюють журналісти, ще хоч якось можна пояс­нити правилами безпеки... А от якою логікою чи здоровим глуздом можна пояснити наступні дії «лицарів плаща і кинджалу»... Упродовж 3-4 хвилин «офіцер служби безпеки» уважно вивчає першу сторінку паспорта, співставляючи її з журналістським посвідченням та «фейсом» особи, що стояла перед ним? У офіцера постійно викликало незадоволення те, що зображення на наявному «фейсі» не співпадає з радісним зо­браженням на фотографії у паспорті та на редакційному посвідченні... Ну як розтлумачити «офіцерові зі служби охорони», що дехто фото на паспорт робив у 16 років, фото на посвідчення у 25, а наявний перед ним «фейс» ще не прокинувся, для того аби сяяти радістю ранкової перевірки?

І потім, навіщо паспорт, яісщо є редакційне посвідчення, що відповідно до чинного законодав­ства (про це говорять одразу чо­тири Закони України): «...посвідчує особу журналіста під час виконання ним редакційного завдання»? Чи ті, хто о сьомій ранку приїхали на полощу Свободи були там тільки заради того, аби подивитися один на одного та на «офіцера безпеки»? З іншого боку, якщо є паспорт, навіщо посвідчення? Тим більше, що прізвище, ім'я та по-батькові КОЖНОГО акредитованого було заздалегідь занесене до окремого, єдиного списку, під якими стояла печатка ОДА? Де логіка? Хтось може відповісти?

Ті, хто працював на подібних заходах раніше, з таким ніколи не стикалися...

Та форма контролю була тільки прелюдією!.. Потім розпочався «інструктаж»... Виявляється, що представники «вільної», «незалежної» Української преси вже не вільні...

Служба охорони Президента самостійно прийняла рішення: хто із 'журналістів і про що буде розповідати своїм читачам, слухачам та глядачам.

Адже після того, як представників ЗМІ ознайомили з загальним (зви­чайно ж не погодинним) графіком пе­ребування Віктора Януковича в нашій області, було зачитано списки: хто, куди їде!!! Виявляється, який «об'єкт» більше підходить для розповіді про перебування Президента для того чи іншого ЗМІ краще знають саме у службі охорони Президента.

Працівники прес-служби ОДА просто ніяковіли, коли херсонські «акули пера» почали виказувати своє невдоволення такими діями служби охорони (як наголосили у прес-службі ОДА, списки скла­дено власними охоронцями Пре­зидента).

Як, і кому із охорони Прези­дента пояснити, що відповідно до чинного законодавства в Україні — журналіст вільна особа, і він має право самостійно приймати рішення про що саме розповідати, виходячи з власного бачення та завдання редакції. Але Закон у охорони Пре­зидента — не у честі!

Та й це ще не все. Найцікавіше приготували на закуску.

Під час проведення «інструктажу» журналістам повідомили, що вони НЕ МАЮТЬ ПРАВА САМОСТІЙНО І ВІЛЬНО ПЕРЕСУВАТИСЯ. На­приклад, для того аби вийти у вби­ральню — треба повідомити офіцера служби безпеки, і запитати на це у нього дозвіл!!! (А що буде, якщо не дозволить? Памперсів ніхто з собою не брав...)

При цьому, журналіст НЕ МАЄ ПРАВА мати при собі особисті речі, а тим більше засоби мобільного зв'язку!!!

Б^льш старшому за віком авторові цього матеріалу, як вже наголошувалося, довелося кілька десятків разів висвітлювати перебу­вання президентів, прем'єрів... бу­вати десятки разів за кордоном у т.ч. і у більш ніж поважних організація, але щоб у когось ТАМ виникла ідея супроводжувати мене в туалет?!??!... а тим більше перевіряти чи не розмовляю я там по теле­фону???!!! Такого не було навіть тоді, коли ми з групою Українських журналістів побували на:

найсекретнішому об'єкті НАТО — європейському командному пункті сухопутними силами (Бельгія);

ми вільно пересувалися по Європарламенту (Брюссель);

Європейським судом із прав людини у Страсбурзі (Франція);

нам ніхто не забороняв знімати у стінах державного департаменту США! А тут таке...

Уявляєте реакцію прекрасної половини людства — наших чарівних жінок-журналісток... Вибачте, я про. предмети особистої гігієни (осо­бливо жіночі)... (періодичні болі у жінок приходять за власним розкла­дом, і не стикуються з прильотом президентів...)

Чому, у такому разі, серед тих, хто надзирав за «вільними»' журналістами, не було жодної жінки- охоронця? Де ж наше Конституційне право щодо невтручання у особисте життя? Чому офіцер охорони має супроводжувати мене у туалет? Я що злочинець? Проти -мене набув законної сили вирок суду, відповідно до якого я повинен пересуватися тільки у супроводі охорони? І потім, якщо я вже пройшов «огляд» (читайте обшук), якщо я не виходжу з будівлі ОДА. то що я можу вчинити — вико­пати «сокиру війни», яку закопав під «білим-домом» за часів «Монголо- татарського іга»?

Що стосується туалету... співавторці цього матеріалу «поща­стило» пройти до «жіночої кімнати» самостійно і навіть з мобільним телефоном! А от її колега, яка за­йшла після неї, і побачила, що вона розмовляє по мобільному, зробила «великі очі», і сказала: «Добре тобі, у мене телефон відібрали... І він (офіцер охорони — прим авт.) стоїть під дверима».

Цікаво, що такого могли вчи­нити звичайні журналісти, щоб так «залякати» президентських охоронців? І це при тому, що до прибуття САМОГО (у цю будівлю) було ще майже 5 годин. Невже вони боялися, що хтось із журналістів перекваліфікується на «шахіда»? Своє життя дорожче...

і потім, хто сказав, що журналісти не мають права спілкуватися? Вони ж журналісти, вони прийшли сюди не заради того, аби ходити строєм, під охороною і пильним оком конвоїра. Вони приїхали виконувати свою роботу: «збирати», «обробляти» та «розповсюджувати» інформацію. А як можна «збирати», а тим більше «розповсюджувати» інформацію, якщо тобі не дозволять скористатися засобами зв'язку?

А якщо у журналіста заплановано «прямоефірне» включення? Чи про таке охорона нашого Президента ніколи не чула?..

Трохи згодом журналістів розподілених на 3 групи — вивели на вулицю, і під пильними очима охорони посадили до автобусів, якими їх доставили: у-аеропорт міста Миколаєва (приліт Президенту), на Херсонський завод «Палада» (закла­дання там чогось), у приватне орендне підприємство «Зоря», смт Чорнобаївка (зустріч з трудовим людом).

Якщо ви думаєте, що автобу­си з журналістами «поставили» у кортеж Президента — ви глибоко помиляєтеся. Всіх «розвезли» за­вчасно, за кілька годин до початку дії у кожному місці, а потім «неспішним кроком» повертали назад у Херсон.

Виходило, що та редакція, яка не має у своєму складі достатньої кількості журналістів (у даному випадку, як мінімум, чотирьох — п'яти), для того аби перебувати у кожному місці події, заздалегідь по­лишена можливості щодо отримання об'єктивної, повної та вичерпної інформації (крім того, ще під час акредитації, мова про «поділ» на групи взагалі не йшла!).

Виходячи з досвіду роботи, не можна говорити, що на подібні події (Президент, Прем'єр) завжди брали всіх. Як правило, виходили з кількості місць у автобусі — з одного боку та кількості потенційних споживачів ЗМІ — з іншого. Але журналіст був на місці події, він був поруч з моменту прильоту до моменту відльоту, що давало можливість готувати якісний матеріал: передавати атмосферу, описувати деталі, нюанси, реакції тощо. Сьогодні все — за сімома печатками...

Сьогодні мова про те, що журналіст супроводжує ВИСОКОПО­ВАЖНУ особу взагалі не ведеться... це «щастя» випадає виключно «об­раним» — представникам лояльних «центральних» ЗМІ.

Правда, треба сказати, що й раніше «кияни» мали привілеї перед нами — периферійниками. їхній ав­тобус стояв у кортежі першим, після другої машини охорони. Тому саме — вони встигали на місце події першими, Поки ми добігали з хвоста колони до місця події, вже час було бігти назад... ніхто чекати не буде.,. Але хоч щось та знімали, записували, бачили, Зараз місця у кортежі Президента місцевій пресі немає взагалі...

Поки Президент та журналісти їдуть назустріч один одному, саме час порозмірковувати за темою: «Навіщо Президент приїздить на периферію»? Мабуть, у першу чергу для того, аби вирішувати нагальні питання регіону,

Що вирішував Президент цього разу? А хто його знає... Хто? Ма­буть, у першу чергу повинні знати — журналісти, адже вони для того й працюють, аби розповідати людям: що, навіщо, для чого... А що можуть розповісти журналісти, які самі тол­ком нічого не бачили, не чули, не знають... що ми можемо розповідати вам — нашим читачам, якщо на місці події ми або не були взагалі, або якщо й були, то на відстані 15-20 метрів від «епіцентру» події?

Для того, аби кожний пересічний громадянин знав, чим саме опікувався» Президент, про що питав, що йому відповідали місцеві чиновники, саме для цього й повинні бути поруч журналісти. Представники різних ЗМІ: «правих», «лівих», «жовтих», «блакитних», «білих», «помаранче­вих».,. Журналісти працюють для своєї аудиторії, що чекає інформацію саме від них. Журналісти для того й потрібні на МІСЦІ події, аби всебічно, об'єктивно, повно і головне достовірно, розповісти громадянам, . які не можуть бути при цьому присутні, про те, що і як відбувалося, А якможе журналіст розповідати про подію, якщо він навіть не допущений до неї, або знаходиться на останньому ряду галерки? Тільки вигадуючи «подію».,.

Певні політичні сили іноді звинувачують журналістів у тому, що вони необ'єктивно і неправ'диво висвітлюють ту чи іншу подію. А як ви, панове, хочете, щоб ми її висвітлювали? Як ви хочете, щоб ми до вас ставилися, якщо ви нас не те що — не поважаєте, ви нас просто — зневажаєте. Зневажаючи кожного з нас — ви зневажаєте тих, хто довіряє нам, наших читачів, слухачів, глядачів, І вони не просто «споживачі»

інформації ЗМІ, це — ЛЮДИ, це — ГРО­МАДЯНИ України.

Ставлячись так до журналістів ви тим самим начебто говорите: навіщо там журналісти?,. Навіщо народу знати про те, що відбувається?,. На­род повинен — не питати, а «пахати», виконувати поставлені перед ним завдання.., А про що треба, ми його й так поінформуємо. Йому — не треба думати, за нього — подумають...

Саме на такі думки наштовхує організація роботи журналістів, які висвітлювали перебування Пре­зидента України в нашій області...

При цьому переконані, що більшість з журналістів далекі від думки, що це примхи са­мого Президента,,. Скоріш за все, він навіть і не уявляє, що відбувається навколо його пер­сони. Він — не уявляє...

А чи уявляють, що роблять ті, хто поводять себе таким чином? Чи уявлять вони, ЩО САМЕ такою поведінкою вони збуджують у душах журналістів?..,

Не охоронці Президента і не місцеві чинуші виходять на прямий зв'язок з електоратом, це роблять — журналісти. І саме журналісти можуть, відповідно до внутрішнього відчуття, після такого ставлення до себе, таке розповісти, і так донести до тих, хто їм вірить, відповідну інформацію, що завтра ніякий професіонал не спасе від крутого падіння «електоральної довіри», Журналістів можна зневажа­ти, але недооцінювати їх не варто...

Автобус потроху наближався до місця події...

Співавторці цих рядків, Олені Кучерявій, служба охорони Пре­зидента витягнула квиток на «висвітлення» зустрічі Президента з працівниками кооперативу «Зоря».

Автобус з журналістами приїхав на тік (де й повинна була відбутися зустріч).

До прибуття Президента було ще більш ніж досить часу, але «зустрічаючі» були вже на місці — з ними проводили репетицію: кожному пояснили де він повинен стояти, чого не повинен робити. Резюмувати інструктаж можна так: «зробіть вигляд, що вас тут немає». Не забули попередити і про те, що охорона не любить різких рухів, з боку будь-кого (і журналістів у тому числі).

Очкування Президента, поблизу села Крутий Яр, розтягнулося на... дві години.,. Як ви розумієте, шановні читачі, ніякого спеціального укриття від вітру та негоди там ніхто не буду­вав — тік, та й тік. Мерзніть, панове, У туалет і тут під пильним наглядом охорони та за окремим дозволом...

(Жінкам-журналісткам знову «по­щастило». Постійний суворий погляд у бік туалету, що не закривається, з дороги двох-трьох десятків чоловічих пар очей...)

За півгодини до під'їзду всіх вишикували рядочками — і порадили не рухатися...

Приїхав!!!

Про що саме ВІН говорив з «людьми», переповідати не бере­мося — ЗМІ близько не допускали. А на відстані, на вітрі, з замерзлими руками, ногами та душами... це вже було й не цікаво.

Все! Нарешті! Поїхав! Всім — па­куватися в автобус... їдемо в Херсон, в ОДА.

Де ще «побував» Президент, го­ворити не будемо — не знаємо. Може на «Паладі», а може у Морехідному інституті (туди на місцевих журналістів взагалі «рознарядка не надходила»).

Обідня пора. Знову будівля ОДА.

Саме тут за присутності величезної кількості запрошених повинно щось відбутися, що саме — невідомо, журналістам про це не розповідали, прес-релізів — не ви­давали. Кажуть, що це був обласний економічний форум реформ (не беремося стверджувати правильність назви), на якому щось презентували.

Як саме і що саме презентували сказати складно — журналістів і туди не допустили (виключення зробили' для чотирьох місцевих ТВ камер).

Журналістам запропонували «спостерігати» за розвитком подій... з коридору, через зачинені двері!

Для «зручності» у коридорі виста­вили звукову колонку, що якістю не порадувала та й розмов у коридорі чимало.

Тому й тут порадувати цитатами з виступів ані тих, хто про щось там говорив, ані самого Президента не можемо. Для того, аби журналістам було зручно розповідати про здобутки області і про перспективи розвит­ку, їх запроторили у окрему кімнатку: «Утісноті і головне тепло, це тобі не поле і не завод.

Форум таки, слава Богу, закінчився! Після нього Віктор Федо­рович нарешті відповів на запитання журналістів! Не переймайтеся!!!

Було дозволено поставити тільки три запитання, і тільки представникам Київської преси... Яких, як ви розумієте, економічний розвиток нашої області, і чи будуть працювати ХБК, завод Петровсько- го, електромашинобудівний завод чи завод ЕСО цікавить саме так, як нас з вами турбує погода на Марсі... їх взагалі не цікавила наша область... їх питання стосувалися геополітики...

Візит закінчився... Президент поїхав...

Але питання: «До кого ж приїздив Президент України Віктор Януко- вич на Херсонщину: до пересічних громадян чи до чиновників?» — так залишилося без відповіді...

Можливо у когось з охорони Президента, чи з його Адміністрації, чи як мінімум з ОДА виникне ба­жання знайти відповідь на питання: «Що буде, якщо народові України перестане бути цікава така особа, як Віктор Федорович Янукович»???