15 лютого відбулась селекторна нарада за участі першого заступника міністра аграрної політики та продовольства України Миколи Безуглого та представників влади в усіх областях України.

Головна тема наради: зростання цін на ринку продовольства за останні 10 днів. У он-лайн режимі керівництво держави і областей намагались з'ясувати, чому так подорожчала картопля та цибуля, і чи можна запобігти зростанню ціни на гречку? Так, по Україні лише за тиждень ціни на картоплю, капусту та моркву зросли на 3%.

Різке зростання цін на овочеві спричинило підвищення ціни на борошно, — вважають спеціалісти. Якщо за весь минулий рік ціна на борошно зросла на 20%, то тільки за останні два тижні — одразу на 6%, що є насправді значним підвищенням.

Керівництво держави вважає, що регіони повинні акцентувати увагу не тільки на цінах на продовольство, а й готуватись до посівної кампанії.

«Нестача гречки, борошна чи овочів не повинна бути сезонною проблемою. Протягом цілого року ми повинні забезпечувати наповнення продовольчого ринку», — зазначив Микола Безуглий. А отже, вважає заступник міністра, потрібно про­думувати і посівну, і вирощення, і зберігання незалежно від сезону.

Думка урядовця цікава, але дуже суперечлива...

«...не повинна бути сезон­ною проблемою», можливо, що для нього та для невеликої купки працівників обласної державної адміністрації це й не «суттєва» «сезонна» проблема, а от для більшості пересічних громадян, чиї статки значно відрізняються від чи- новничих, ця проблема є насправді «не сезонною», а повсякденною і дуже «суттєвою». Адже якщо уважно спостерігати за тим, яку динаміку мають ціни як на продовольчу, так і на непродовольчу групу товарів (особливо після того, як держава збільшила ціну на пальне, акцизи і т.і.), то особливо дивуватися підняттю цін на продукти харчування «несезонного» характеру не дово­диться.

Усі заяви Уряду про те, що підвищення цін на пальне, не спри­чинить підняття цін на їстівні товари, залишаються не чим іншим, як при­марами у місячну ніч.

Важко було повірити Миколі Аза­рову, який запевняв народ України, що після того, як будуть підняті ціни на пальне та на газ (фактично скла­дова будь-якого товару чи послуги), то ціни не будуть захмарними у першу чергу тому, що «виробники будуть змушені скоротити прибут­кову складову і будуть отримувати не 50 — 500% прибутків, а тільки 10 — 50%». Ха! Зараз!.. Розбіглися!!!

Зрозуміло, що всі «бажання» пана Азарова залишилися тільки його особистими «бажаннями», а виробники та посередники (як тільки ціні піднялися на один умовний відсоток), одразу підняли відпускні ціни на товари на 3 — 5% (закладаю­чи свій «резерв», про всяк випадок. І не уявляючи, чого чекати від Уряду завтра). У свою чергу оптовики (слідом за виробниками) підняли ціну на 5 — 7% (теж за­кладаючи свій «резерв»). Зрозуміло, що не залишилися стояти осторонь і кінцеві реалізатори, які додали й свій «резерв» у 5 — 7%, Що маємо у підсумку? Що отримав конкретний споживач? У цілому ціна на ринку піднялася на ті самі 13 — 19%, що ми маємо сьогодні, і це при тому, що реальне збільшення відбулося всього-то на 1%,

Наші виробники, посередники, реалізатори товарів та послуг, «про всяк випадок», саме так реагують на будь-яке підняття будь-якої ціни. Свої позиції вони не те, що не «здають», а навіть перекривають.

І коли пан Азаров «заробляє» 1%, то реальний громадянин втрачає 10-15%.

Фактично держава сьогодні не­здатна впливати на ціноутворення та давно втратила контроль за будь- якою ціною. Виключеннями могли би бути ті товари та послуги, що вона виробляє сама, втім ціла низка посередників, яких сама держава й народила, не дають їй це зробити, Та вона (держава) цього й не хоче, адже це ті самі посередники, за рахунок яких живуть чиновники, і для яких їхня наявність є запорукою того що «сезонне» коливання цін їх стосуватися не буде — вони своє зароблять.

Саме тому, якщо подивитися на ціни на ринку продуктів в Україні, то ми побачимо, що вони вже сьогодні зашкалюють за середньоєвропейські (дивіться матеріал «В Украине кар­тофель и огурцы уже дороже, чем в Лондоне» на стор № 1).

На жаль, але саме за цим аспектом ми вже сьогодні досягли європейських рівнів. Натомість рівень заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат- залишається далеким від рівня прожиткового. Тдго самого, маючи який, можна розраховувати на те, що можна бодай якось прожити, у сучасному українському просторі.

Практично кожного дня Уряд го­ворить про те, що «у нас відбувається покращення життя», що «рівень вироб­ництва зростає», що «збільшуються прибутки підприємств»... А для того, аби пересічні громадяни у це вірили, урядовці наводять цифри про ті при­бутки, які збирає податкова, і які над­ходять до бюджету через фінансові установи.

Так, якщо подивитися на гро­шову масу, то вона без сумніву збільшується, Та чи говорить це «паперове» збільшення про те, що збільшується реальний рівень життя громадян? Відповідь на це питання можна було б знайти і на вулицях (зайшовши у звичайний магазин), але давайте пошукаємо її у фінансистів.,. Та чи треба? Адже чи стали ми жити краще, може по­рахувати кожен. Для цього не треба мати ані вищої економічної освіти, ані прямого доступу до інформації про стан економіки у державі,

Давайте порахуємо, Припустимо, що минулого року за одну умовну одиницю грошей, можна було купити одну умовну одиницю товару. Минув рік, і якщо ми з вами захочемо за ту ж саму одиницю грошей купувати ту ж саму одиницю товару сьогодні, то чи зможемо ми це зробити? Ні, адже від нас зажадають за неї вже не бДну, а 1,2-1,5 умовних грошових одиниць. От і виходить, що грошей ми викла­демо більше, а отже і їхнє офіційне надходження до фінансових уста­нов збільшиться. А чи збільшиться (із збільшенням витрат) кількість отриманого товару? Ні, адже ми з вами отримали ту ж саму одиницю товару (літр, кілограм, кілометр), що й минулого року, але за значно вищою ціною. Та саме про це Уряд «скромно» мовчить.

Чому? Та тому, що йому невигідно показувати рівень зубожіння народу. Значно «красивіше» звучать слова про те, що «економіка одужує», що «завдяки нашим зусиллям ми виво­димо країну із стогнації», що «тільки тому, що ми проводимо такі заходи, наша економіка встає з колін». Ці та інші (подібні) фрази звучать прак­тично щодня.

На кого вони розраховані? У першу чергу на громадян старшого віку, які продовжують вірити гарним словам, і які на жаль, просто не розуміються на питаннях економіки, ціноутворенні та наповненні бюд­жету, але вірять «гучним» словам. Люди вірять у те, що якщо грошей стало більше, то й жити ми насправді стали краще, Насправді ж, все по- іншому. Насправді, у країні просто зріс відсоток інфляції, що потягнув за собою збільшення грошової маси,

Ціни, як росли, так і продовжують рости, а рівень заробітку громадян, як зменшувався, так і продовжує зменшуватися.

Ні, офіційно зарплату ніхто не зменшує, її, у кращому випадку, не підвищують. А у гіршому?.. А у гіршому — підприємці закрйвають підприємства, і не тому, що не хочуть працювати та заробляти, а тому, що держава «створила» такі умови для роботи, що працювати неможливо і невигідно.

І це не загальні слова «злобного карлика»... Подивіться на офіційну статистику. За січень цього року до міського бюджету міста Херсона надійшло 892,3 тис. грн. єдиного податку з фізичних осіб, у порівнянні з минулорічними надходження­ми, це на 15,9% більше. У той же час фіксованого податку на до­ходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю бюджет отримав тільки 82,0 тис. грн., що фактично на 52,1% менше, ніж за той самий період у минулому році. Крім того, бюджет отримав 321,9 тис. грн. збору за провадження деяких видів : підприємницької діяльності, що у свою чергу на 33,8% більше відповідного періоду 2010 року (але це знову таки тільки абсолютні цифри).

Нам з вами вони не говорять про головне: що зможе придбати бюджет за ці гроші? Якби Управління економічного розвитку міста сказа­ло, що за ці гроші у минулому році можна було, скажімо, капітально відремонтувати 3 будинки, а цього року 5, то це було б насправді зрозуміло, що ми маємо зростання економіки. Але Управління «скромно» мовчить, що за ці гроші, при фак­тичному 30% зростанні, цього року не можна відремонтувати і одного будинку... що фактично вказує на те (і це зрозуміло кожному громадяни­ну), що ми стали жити гірше на 70%, у порівнянні з відповідним періодом минулого року.

Ціни практично щодня продов­жують зростати. Якщо й далі так буде продовжуватися, то скоро будемо їздити за продуктами хар­чування (як колись їздили у Мо­скву за дефіцитними товарами) у сусідні країни, що фактично сьогодні вже й роблять українці, які живуть на кордоні (і у яких немає про­блем з візами) з сусідніми країнами Європейського Союзу.

А Уряд та Президент і надалі розповідають нам про те, що ми «покращуємо рівень життя грома­дян»...