Крига скресла, панове! І поки скептики ще спереча­ються, а комбайн ось — іде. Не спинили цю ходу ні морози, ні аномальні кризові явища, ні похмурі «прогнози» деяких скептиків.

Власне, переламним у сьо­гочасній біографії Херсонмашу став рік минулий, що дало за­конну підставу голові правління підприємства Олександрові Олійнику сказати: «Упевнений, що завод уже пережив найваж­чі часи, і давно омріяна ера відродження настала! Зі свого боку ми зробимо все, щоб творці сучасної сільськогоспо­дарської техніки гордилися підприємством, а країна — ком­байнами. І матимуть ці ком­байни попит не лише в Україні, а й на світовому ринку».

Промовистий факт. Ще жодна країна світу усього за рік (мить в історії!) не зробила того, що зробили комбайнобудівники з берегів Дніпра — виготовили одразу два дослідних зразки зернозбиральних комбайнів, наречених «Скіфами».

Були скіфи-орачі, з'явилися і скіфи-женці!

Начальник експерименталь­ного цеху Сергій Халімулін звер­тає увагу:

- Ось цими самохідками у Києві на виставці всі захоплю­валися! Це машини абсолютно нового покоління. І вони на 90% — наші «брати-слов'яни», бо комплектуючі — не чужі, і складені руками наших професіоналів. Правда, красені? Один*омбайн намолочує 12 кілограмів зерна в секунду, другий — уже всі 14. Та й бункер проти звичного місткі­ший у півтора рази, значно збільшена швидкість вивантаження намолоченого.

-Що це дає?

На півтори години у зміну скорочує невиробничі простої у полі. А це у жнива — золотий час...

На головному конвеєрі — передзвони металу, спалахи електрозварок, безперервне снування кран-балки. Ветерани підприємства, слюсарі-складальники Олексій Коваленко, Сергій Поплавський, Володимир Михальченко та їхні молодші ко­леги задоволені:

До нас повернулася втра­чена віра. Думали, що ось-ось і завод закриють...

Закрити завод — це трагедія. Навіть не матеріальна — мо­ральна: на хліб, хай і соціальних сортів, ці одержимі люди заро­били...

Ми в ці комбайни душу вкладаємо, — каже за всіх Сергій Поплавський. — Аякби ще держа­ва помагала? Не нам, а покупцям цієї техніки — селянам, га?..

Знаєте, що для нас не­зрозуміло? — запитує напарник Володимир Михальченко. — Чому на той ростовський комбайн 30-відсоткова компенсація з боку держави-є, а на херсонський, вважай, нема?

І кожен творець техніки споді­вається на те, що уряд виділяти­ме гроші не на «фанфари», а на те, щоб український хліб збирали українські комбайни, найбільш пристосовані до наших умов.

Представник однієї із торго­вельних фірм, що приїздив на Херсонмаш, пояснив, чому вирі­шив переорієнтуватися на про­даж вітчизняної техніки: «Покупці зрозуміли, що імпортні комбайни не тільки успішно збирають, а й ще успішніше «роздягають»: надто дорогі запчастини...»

На заводі не приховують того, що деякі вузли тих же «Славутичів» не витримували (часто надмірних) навантажень і виходили з ладу. Врахував­ши абсолютно всі зауваження і пропозиції механізаторів, ком­байнобудівники в стислий строк підняли планку надійності своїх машин. Чи бувають винятки? А що, у «Джон Дірів» їх нема? Чи у «Нью Холландів»?

Найбільша проблема? — пе­репитує директор Херсонмашу Таміла Пугачова. — Нестача кад­рів: верстатників, електрозвар­ників... Ми готові вже зараз що­місяця запрошувати на роботу по 30-50 чоловік і давати гаранто­вану зарплату. А роботи — море: плануємо в цьому році зробити як мінімум тільки зернозбираль­них комбайнів дві сотні...

Це, безумовно, не ті обсяги, на які здатне і розраховане одне із найстаріших в Україні страте­гічних для держави підприємств. Та й і потреби у комбайнах уже більш ніжгострі!

Практично кожній області України потрібна щонайменше тисяча нових зернозбиральних комбайнів, — зауважує голова правління Херсонмашу Олек­сандр Олійник. — Через нестачу техніки держава щороку втрачає до 7-10 мільйонів тонн хліба. Це ужинок трьох таких областей, як Херсонська!

Ці втрати можна скоротити вже у два найближчих роки, якби... Якби довести річний ви­пуск комбайнів хоча б до півтори тисячі штук. А це 15 тисяч робо­чих місць — в Україні!

Названий обсяг — один із пунктів виробничої програми підприємства, яке, подолавши кризові рифи, нарощує темпи. І спасибі, кажуть машинобудівни­ки, Президентові України Віктору Януковичу, який своїм вольовим рішенням не дав втягти завод у чорторий реприватизації. Кому та реприватизація на руку? Слю- сарям-складальникам Поплавському, Коваленку, Михальчен- ку, котрі мають роботу, мають зарплату і, зрештою, мають надію, яка мало не відійшла на той світ?

На Херсонмаші нині модер­нізуються не тільки зернозби­ральні комбайни та інша техніка, а й саме виробництво. Директор підприємства Таміла Пугачова зауважує:

- У період кризи ми при­дбали лазерну установку для різання металу «Бістронік», яку запустимо вже у березні-квітні. Цей апарат, налаштований швейцарськими спеціаліста­ми, дасть можливість випус­кати щомісяця як мінїмум 25 зернозбиральних комбай­нів. У процесі проробки — листо'згинальна установка з числовим програмним управ­лінням... Як бачйте, на місці не стоїмо!

Підтримують машинобудів­ників у їх прагненні позбавити Україну залежності від імпорту зернозбиральної техніки голо­ва облдержадміністрації Мико­ла Костяк і народний депутат України Катерина Самойлик. От і нині Катерина Семенівна звер­нулася до Кабінету міністрів України з проханням розробити комплексну державну про­граму підтримки вітчизняного сільгоспмашинобудування: «В цій програмі має бути ок­ремий розділ, пов'язаний із комбайнобудуванням і Херсон­ським машинобудівним заво­дом зокрема».

...На виході — чергова пар­тія степових кораблів. Вони ще пахнуть фарбою, але вже не припадають пилом, як ще кілька років тому. Лише Херсонська область має намір закупити понад 70 самохідок, півсотні — сусідній Крим. Мало не щодня надходять нові заявки від покупців.

- Увесь майбутній прибу­ток піде на розвиток вироб­ництва,- наголошує директор Херсонмашу Таміла Пугачова. — Державі потрібні комбайни, і ми готові ці комбайни да­вати.