Стихійне сміттєзвалище у районному центрі, яке б мало стати узаконеним полігоном твердих побутових відходів, поступово „насувається» на Велику Олександрівну.

Ми возвеличуємо рідний край, говоримо про його красу, мальовничість краєвидів, котрі щоденно ми­лують зір. Та чи й справді наша Приінгулецька зем­ля є такою екологічно чистою та гармонійно напов­неною природними ресурсами, як ми вважаємо? По-правді, однозначного «так», сказати не можемо! Придивіться лишень уважніше до середовища, кот­ре нас оточує. Невже не помічаєте тих «виразних» картин, які аж ніяк не ототожнюються з чарівністю пейзажів, замальовок, оспіваних у поезіях про Великоолександрівщину?

Сміттєзвалища... Здається, іще трохи і вони по­вністю поглинуть у свої бридкі тенета нашу малу Батьківщину. Куди не кинеш оком, всюди можна уз­ріти купи непотребу. А що далі? Можливо, вже завт­ра ми узагалі будемо, вибачте, ноги ламати, пере- чіпляючись через усілякі побутові відходи? Вони вже всюди: на наших подвір'ях, у балках, лісах, у річці! Насамперед, страшно усвідомлювати, що ця „бруд­на» проблема мало кого кардинально турбує. Навпа­ки, дивує той факт, що сама ж людина власними ру­ками створює всі умови для того, аби жити на справжньому смітнику...

Ось, приміром, центральне селище — обличчя ра­йону. Але, даруйте на слові, краще вже узагалі без нього, ніж з таким, як маємо ми. Хтось напевно об­разиться за такі слова, захищаючи рідну місцевість. Але стояти грудьми за край, де ми народилися, де живемо лише на словах, даруйте, це далеко не по­казник патріотизму. Краще візьміть граблі і віники та хутчіш поспішайте туди, де в буйнім розквіті примно­жуються звалища сміття! Бо, як здається, селищну владу не дуже хвилюють антисанітарні умови життя в райцентрі. Одним із головних болючих питань уже не один рік лишається ситуація щодо організації виве- зеня сміття. До сих пір справа залишається в стадії застою: люди скаржаться — влада обіцяє допомогти — результат — смітник посеред райцентру. А куди ж діти непотріб: самотужки вивозити? Чи легше зали­шити пакетик біля забору сусіда? Не заперечую, що є добросовісні люди, котрі в силу естетичних та мо­ральних міркувань ніколи не зможуть власноруч заб­руднювати природу. Є й такі, що просто не мають можливості вивозити побутові відходи на той же по­лігон твердих побутових відходів. Приміром, люди по­хилого віку, як їм боротися з цією проблемою? Хтось, звичайно, має дітей, котрі хоч би раз на тиждень ви­возять із їхнього помешкання цілу купу усілякого сміття. А що ж робити поодиноким бабусям? Куди їм викидати бруд?

Знайдіть хвилину і спустіться до Інгульця. Чого тільки не зустрінеш на прибережній ділянці. Пляшки, пластик, кучугури сміття — ось яку «красу» ви обов'яз­ково там зустрінете. Не меншого „захоплення» ви отримаєте, відвідавши балку біля історико-краєзнав- чого музею, або біля деяких розважальних закладів на набережній, не можливо не помітити й сміттєзва­лище по вулиці Леніна, що за „гідрою»! Ну як вам ось такі видноколи Приінгулецького краю? Вражають? Викликають огиду? А, можливо, нам узагалі байду­же, що нас оточує?

Варіантів боротьби зі сміттям багато. Про них нам розповідає депутат селищ­ної ради В.Надточій. У пер­шу чергу, пояснює Володи­мир Михайлович, над питанням охайного райцен­тру повинна турбуватися влада. Неодноразово на се­сіях селищної ради депутат разом із однодумцями пору­шували питання щодо виве­зення побутових відходів будь-яким транспортом від населення. Але жоднихІсут- тєвих заходів місцевою вла­дою так і не було вжито, обіцянка не виконана. По- друге, зауважує Володимир Михайлович, власники раз- важальних закладів- повинні вчасно, добросовісно при­бирати закріплені за ними території. А головне не вики­дати залишки вчорашнього вечірнього гуляння у річку чи то на найближчий пагорб, як у нас це вміють робити. У разі ж не виконання таких зобов'язань, накладати на порушників адміністратив­ний штраф.

Окрім того, звертаючись до кожного жителя рідного населеного пункту, ми вкотре закликаємо — бережіть те, що нам дала природа, цінуй­те ту землю, по якій ходите. І розпочніть охайний спосіб життя із власних домівок та присадибних ділянок.

Про екологічну проблему ми вже котрий рік поспіль розповідаємо вам, читачі, зі сторінок нашої газети, кри­тикуємо владу, закликаємо по-справжньому любити свою землю. Але щоразу на­писані рядки не націлюють нас на належну увагу до бо­лючих питань. Так, деякий час, можливо, хтось і буде думати, перш ніж викидати мотлох просто собі під ноги, а керівництво зробить де­кілька спроб поприбирати сміттєзвалища. На жаль, далі одноразової весняної акції справа не йде.

На фото: полігон побуто­вих відходів. Зустрічай гос­тей, Велика Олександрівко, не хпібом-сіллю та вишива­ними рушниками, а сморо­дом, та строкатою картиною сміттєзвалища.