У глибокому відчаї живуть мешканці Архангельського, що на Високопільщині. їхній се­лищний будинок культури багато років перебуває в аварійному стані. Можливо, за такої ситуації у великому місті не одразу б і відчули брак осередку культури. Адже в Херсоні є і чудовий театр, і кілька палаців, і творчі студії, книгозбірні тощо. А от якщо немає будинку культури в глибинці, вважай, і на самому селі можна поставити хрест.

Архангельськ — один з найбільших на­селених пунктів Високопільщини. Друге се­лище після райцентру з населенням понад дві тисячі чоловік. Та, виявляється, у святковий чи інший принагідний день людям навіть ніде зібратися. Серцем селища завжди вважався бу­динок культури. От тільки сьогодні навіть не по­думаєш, що у цих стінах — обитель її величності Культури. Сарай для худоби. Не більше.

Обідрані стіни холу, мабуть, десятки років не знали ремонту і свіжої фарби. Хоча надворі се­редина березня і тепло, у приміщенні хочеться одягти на себе дві шуби і валянки. Окрім світла, відсутні будь-які інші комунікації: опалення, во­допровід, каналізація тощо. Найбільш катастро­фічний стан має глядацька зала. Колись тут го­моніли трударі на святкових зборах, сцена «го­ріла» під ногами творчих колективів, показували кіно. Та ось уже близько 10 років, як МНСівці визнали глядацьк залу Архангельського СБК аварійною, заборонивши її експлуатувати. І не­дарма. Подекуди підлогою страшно ступати — можна просто провалитися. Через прогнилу покрівлю усередину роками лив дощ і падав сніг, тому місцями стеля взагалі впала або ледь-ледь тримається.

Дуже болить нам будинок культури, — з гіркотою розповідає директор Архангельського СБК Олексій Педченко. — У нас найкраща са­модіяльність у районі. Це і аматорський вокаль­ний чоловічий квартет «Мрія», він носить зван­ня народного колективу. І єдиний на Високо­пільщині духовий оркестр. Є в нас і два танцю­вальних колективи: і для дітей, і для дорослих. От тільки займатися ніде. Придбали хорошу апа­ратуру, а поставити теж нікуди.

Ще на той час, коли я прийшов працювати у сільраду 2006 році, з'ясувалося, що будинок культури не ремонтувався 40 років поспіль, — зауважує селищний голова Володимир Гриньок. — Найперше ми вирішили зробити капітальний ремонт покрівлі. Хотілося, аби вона слугувала не одне десятиліття, тому покрили металочере- пицею. Ну а далі треба доводити до ладу все інше: ремонтувати стіни, прокладати опалення, водопровід, будувати туалети, встановлювати обладнання. Хотіли зробити все це швидко. Аби відремонтувати заклад «під ключ» і, як того ви­магає законодавство, виставити на конкурсні торги і визначити підрядника, який буде всім цим займатися, потрібні великі гроші. У вересні минулого року ми порахували, що це обійдеть­ся приблизно у 6 млн. грн. На той час такої суми у нашому бюджеті не було.

Надія на ремонт СБК з'явилася у людей на цей рік. На території Архангельської селищної ради одне з великих.будівельних підприємств видобуває вапняк. За використання надрів підприємство має сплатити протягом року понад 5 млн. гривень. Селищна рада заклала цю циф­ру у проект бюджету. Та чиновники «згори», які розглядають проекти бюджетів, перш ніж їх за­твердити, передбачили надходженнязід викори­стання надрів у сумі 1 млн. 900 тис. гривень.

— Те, що ця цифра занижена, я не побоюся сказати на жодному рівні, — зауважує Володи­мир Гриньок. — Тільки за IV квартал минулого року ми отримали 1 млн. 400 тис. гривень. Ці кошти увійшли в цьогорічний бюджет. Отже при планах отримати за використання надрів 1 млн. 900 тис. ми вже отримали 1 млн. 400 тис. Чому ми не відображаємо у бюджеті реальні надход­ження? Тільки з остраху, що бюджет може бути невиконано?! Та навіть вже сьогодні очевидне перевиконання. А з ремонтом будинку культу­ри ми опинилися у глухому куті. Коли внесемо зміни до кошторису, можна буде щось планува­ти, але ж це буде не раніше, ніж у другому півріччі. А півроку нічого не робити, коли будів­ля розвалюється з кожним днем, це якось не­правильно. Будинок культури — це єдиний об'єкт у нашому селищі, який перебуває у тако­му жалюгідному стані при наших грошах.

Усі мешканці Архангельського з нетерпінням чекають, коли їхній єдиний на все селище осе­редок культури запрацює на повну силу, і тішать­ся з того, що головне державне свято — День Незалежності України — припадає на літню пору. Святкові заходи проводяться на площі просто неба. А ось з приходом холодів людей огортає сум і відчуття самотності. Адже рідне селище починає здаватися не просто глибин­кою, а місцем, про яке і сам Бог забув.