Ті, хто добре знають Дудчинського сільського голрву Ашира-Гусейнова, називають його азербайджанцем з українською душею. 3 1977 року живе Ашир Мамедович в Україні і щиро називає її свосю Батьківщиною. Тут хрестився і похрестив трьох дітей — доньок Олесю, Лейлу та сина Артура. Саме тут, у Дудчиному, в колишньому „ колгоспі імені Куйбишева, не шукав легкої роботи, сумлінно працював і скотарем, і дояром, і шофером, і завідувачем гаража, а пізніше створив власне фермерське господарство, яким успішно керував 15 років. На виборах сільського голови 31 жовтня 2010 року Ашир Мамедович знову переконливо переміг, бо протягом попередньої своєї каденції на головній посаді сільської громади виконав все, що обіцяв односельцям.

-Ашире Мамедовичу, що вже вда­лося сільським активістам здійснити після виборів? Які першочергові за­думки намічено реалізувати?

-Налагодили в усіх трьох населених пунктах сільської ради (Дудчине, Любимо- Павлівка та Любимо-Мар'ївка) нормальне водопостачання, зміцнили керівництво нашого сільського комунального підпри­ємства і поставили перед ним вимогу — протягом найближчих двох місяців вста­новити водолічильники в усіх подвір'ях Дудчиного і налагодити селянам цілодо­бову подачу води за рахунок доведення середньорічних розрахунків населення за водопослуги до 95 і більше відсотків.

Зробили капітальний ремонт примі­щень дитячого садка «Ромашка», обла- штувапи там надійне опалення та водо­постачання, придбали для дітлахів нові меблі, іграшки, обладнання для кухні. Незабаром в дитсадку відкриється дру­га різновікова група, тож загалом будемо виховувати 36 дошкільнят, в тому числі й з Любимо-Павлівки та Любимо-Мар'ївки. В квітні має на повну силу запрацювати наше добровільне об'єднання по охороні громадського порядку, виділили для нього приміщення і належним чином обладнали.

Виділили кошти і придбали матеріали для ремонту даху Любимо-Павлівського сільського будинку культури. Ось-ось по­чнемо ямковий ремонт наших доріг, які будуть закриті для проїзду надто заванта­жених автомобілів.

Навели належний порядок на Дудчинському цвинтарі. Впритул зайнялися благоустроєм та санітарним очищенням наших населених пунктів. Доводимо до по­трібних санітарних вимог стан сільського сміттєзвалища і одночасно прагнемо, аби в усіх наших населених пунктах тверді по­бутові відходи вивозилися хоча б два рази на місяць. До речі, на останній сесії сіль­ської ради було прийнято рішення закріпи­ти всі соціальні об'єкти сільради конкретно за сільськими депутатами і постійно заслу­ховувати їх звіти про стгін справ на них.

Почали облаштування футбольного поля, засіємо його багаторічною травою і побудуємо лавочки для спортивних убо­лівальників. Зрозуміло, вже створили на­лежні умови, аби футбольна команда гідно виступила в цьогорічній районній першості.

-Жінки славнозвісного Дудчинсько­го народного жіночого вокального ан­самблю «Журавка» нещодавно звер­нулися через «Каховську зорю» до всіх жителів Каховщини із схвильованим закликом повести рішучу боротьбу в наших селах із самогоноварінням та пияцтвом, із тими, хто нищить сивухою українську націю...

-Особисто я із гордістю констатую, що звернення наших дудчинських жінок- співачок із розумінням підтримано прак­тично в усіх населених пунктах району, бо самогоноваріння і пияцтво — то проблема не стільки медична, скільки соціальна, і и слід розв'язувати всією громадою, сис­тематичною профілактичною роботою, настійним виявленням «точок», котрі ре­алізують оковиту. Тож останнім часом ми провели з цього приводу сходку сільчан, кого слід попередили. На засіданні адміні­стративної комісії сільвиконкому шестеро самогонників теж було суворо попередже­но про заборону реалізовувати алкоголь­не зілля та про адміністративну чи навіть карну відповідальність за подібні злочини. До того ж в наших населених пунктах по­чав працювати новий дільничний інспек­тор міліції Микола Драчук, який активно взявся за доручену справу, спираючись на допомогу місцевих активістів. Так що «діяльність».п'яниць та «творців» зеленого змія в наших селах помітно принишкла.

-А як з фінансовим забезпеченням великих і малих завдань? Чи достатньо прогнозовано наповнюється бюджет сільської ради?

-Зрозуміло, коштів завжди бракує.... Але протягом тривалого часу наша сіль­рада постійно перевиконує заплановані фінансові податки до бюджету. Успішне наповнення місцевої казни — то питання системного підходу до збільшення бази оподаткування фізичних та юридичних осіб. Ми таку систему маємо. В нас скла­лися обов'язкові партнерські взаємовід­носини із керівниками фермерських гос­подарств та аграрних підприємств, що працюють на території нашої сільради і фактично є головними платниками по­датків до бюджетів всіх рівнів. В поточно­му році суттєво збільшимо надходження (отже й видатки) до сільського бюджету за рахунок орендної плати за використання внутрігосподарських зрошувальних сис­тем та дощувальних агрегатів «Фрегат», а також в результаті збільшення орендної плати за земельні паї селян до 3 відсотків і значних надходжень від активної легалі­зації праці сезонних польових робітників.

-Ашире Мамедовичу, яка справа сьогодні найбільше Вас непокоїть і яку Ви прагнете здійснити за будь-яких обставин?

-Я мрію у будь-що здійснити газифіка­цію всіх населених пунктів нашої сільради. Перші кроки на цьому непростому шляху вже є: проектно-кошторисну документа­цію на газифікацію наших сіл розроблено оплачено (до речі, проект коштував 127 тисяч гривень). Сподіваюсь, незабаром розпочнеться й спорудження підвідного газопроводу високого тиску з села Таври­чанка до села Дудчине загальною довжи­ною понад дев'ять кілометрів і вартістю мільйони 948 тисяч гривень. Звичайно, таких коштів в сільському бюджеті не­має. Немає їх й в районному бюджеті, але районна рада і райдержадміністрація чимало зробили і роблять для того, щоб відшукати реальні кошти на газифікацію Дудчиного. До справи підключені облас­на держадміністрація., компанія «Нафто- газ України» і обласний фонд «Наш дім»... Не обійдеться, очевидно, й без наших фермерів та керівників агропідприємств, коли будемо створювати вуличні газобу- дівні кооперативи, адже, за підрахунками спеціалістів, повна газифікація середньої дудчинської садиби «потягне» на 25 тисяч гривень. Проте кінцева мета цілком варта тих фінансових витрат, бо досить вже се­лянам жити балачками про світле майбут­нє — час обіцянки реалізовувати.