Ми, просвітяни, з повагою ста­вимося до всіх людей, незалеж­но від їхніх поглядів, поважаємо представників влади, котрі завжди розуміли наші вимоги й Інтереси. Хочемо наголосити, що наша дер­жава за Конституцією є держа­вою Українською, і назву їй дав український народ. І тому ми не можемо мовчати, коли принижу­ються права цього народу. Ваго­то представників влади у нашому місті не проявляють великого ба­жання служити державі Україна та її народові.

Нагадуємо, що в Новій Каховці майже 74% населення скла­дають українці, Переважна їх більшість визнали українську мо­ву рідною. Зазвичай рідною мо­вою вважається мова материнсь­ка, та вибирати кожний може сам. Але якщо навіть мама розмовляє російською, треба пам'ятати, які сили й обставини спонукали її са­му забути її материнську мову. Ад­же сотні указів, розпоряджень, по­станов (уже нараховано їх більше 200) впродовж століть забороня­ли українську мову. Усе українське жорстоко переслідувалося. Під яр­ликом «український буржуазний націоналіст» знищувались мільйони людей. А ті розстріляні «буржуї» часто й не знали, чим завтра на­годувати дітей, бо в запасі не за­лишилося й крихти, й чим прикри­ти сідниці, виходячи з хати. Тому в поняття «рідна мова» повинні вхо­дити ще й поняття «мова твого ро­ду», «мова твоїх предків».

Скрізь у світі ті, хто був причет­ний до знищення скарбів іншого народу, тепер намагаються по­вернути втрачене, серед інших — і мову. В Україні ми цього не ду­же помічаємо. А Українська дер­жава для того й відновила свою самостійність, щоб повернути українцям їхні духовні святині, в тому числі — мову. Тому прикри­ватися фразою «так историче­ски сложилось» влада не має пра­ва. Саме влада повинна допомог­ти людям усвідомити, що для них є рідним, священним, виховати в них любов до свого, а всім гро­мадянам України постійно нагаду­вати, що українська мова є ще й державною.

Чи все роблять для того орга­ни влади в нашому місті? Далеко не все.

Хочемо зразу зазначити, що в Україні меншини, в т. ч. російська, мають прав стільки, як ні одна меншина в світі. Ми поважаємо всіх, просимо того ж для се­бе від інших. Чи відчуваємо ми, українці, повагу до себе від вла­ди і деяких «захисників» прав лю­дини? Зателефонуйте до будь- якого владного кабінету й почуєте: «Слушаю». Українська мова як державна ігнорується. Вивіски, цінники в крамницях, програми передач телебачення, виступи на засіданнях рад, різноманітніДланки — здебільшого російською мовою. В місті немає жодної українськомовної газети.

А до Шевченківських днів, крім статті шановної Тетяни Пустової в «ДН», ні одна газета не присвя­тила й рядка. Не заслужив цьо­го і і.Франко, чий 150тлітній ювілей пройшов непоміченим, як і 140-річчя Агатангела Кримсь­кого, 170-літній ювілей Нечуя- Левицького й Михайла Стариць- кого й навіть 140-річний ювілей Лесі Українки.

Скільки дописів просвітян за­губилися в смітнику в той час, як друкуються антиукраїнські статті. Наприклад, про за­хист російськомовних дітей від українськомовних логопедів. Хі­ба звуки «р», «ж», «ч», «їй», «щ» в українській і російській мовах вимовляються по-різному? Дійшло до того, що мови поділили на сильні (російську) й слабкі (українську). Але ми опускати руки не маємо права. Тому закликаємо всіх, хто хоче притоптати все українське, схаменутися, скинути чорний одяг україноненавиеника й разом працювати на розбудову Української держави. Закликаємо представників влади не забувати, якій державі вони служать.

На нараді при Президентові України з гуманітарних питань про­звучала фраза: «УбудівництвіУкраїни вороття назад нема». Виходячи з то­го, будуймо цю державу Спільно, вивчаймо її державну мову. Дивно слухати, що школа №8 не перейшла на викладання українською мовою нібито через протести батьків. Нам здається, що переважна більшість батьків знають, що Україні будуть потрібні знавці державно? мови з усіма її термінами.

До нас доходять чутки, що дех­то звинувачує завідувачку міськво Оксану Олександрівну Яку­бову в нібито порушенні прав російськомовних батьків. Це не відповідає дійсності. Тому при спробах дошкулити їй ми будемо її захищати.