Родину ВИКОВИХ у Софіївці по праву вважають зразковими господарями. Олег Анатолійович та Надія Михайлівна й на роботі працюють сумлінно, в повну силу, й удома встигають усьому дати лад. Старша донька Ніна — надійна помічниця батьків у всіх домашніх справах.

Труд — всьому голова, вважають у родині Викових. Він і статки забезпечує, і лікує, і виховує. Якщо людина привчена трудитися, вона цінуватиме не тільки власну роботу, а й працю інших. А ще робота дисциплінує, вчить цінувати час, бути відповідальним, допомагає відрізнити справжні цінності від уявних.

Разом з тим селянська праця має свою специфіку.

ВІЗИТНА КАРТКА СЕЛА: Софіївка — одне із сіл Володимиро-Іллінської сільради„ Від центральної садиби воно віддалене на 9 км, від райцентру — на 40, від межі Новотроїцького і Каховського районів — на 6 кілометрів.

За сучасними мірками Софіївка скоріше середнє, ніж мале село: тут 240 дворів, у яких мешкають близько п'ятисот чоловік. У місцевій школі навчаються сорок чотири учні, сільський дитсадок «Ластівка» відвідують сімнадцять малюків. Працює сільська бібліотека, збереглося приміщення ФАПу. Є навіть власна церква, хоча службу там правлять лише на великі свята. 3 торговельним обслуговуванням софіївці проблем не мають, у селі — п'ять магазинів і одне кафе.

На території села функціонують кілька невеликих формувань сільськогосподарського спрямування, Софіївське ХПП. Однак постійною роботою забезпечені тільки кілька десятків людей працездатного віку.

СІЛЬСЬКЕ БЕЗРОБІТТЯ

Здається, ще зовсім недавно село просило робочих рук, господарства залюбки приймали людей на роботу. Сьогодні та ж сама земля в обробітку, а чимало селян безробітні. Що ж змінилося?

Багато чого, — вважає мешканка СофіТвки депутат Володимиро-Іллінськоїсіль- ської ради Я. В. Кобицька. — Затратна економіка колгоспу вимагала якомога більше працюючих. Нині ж, коли кожен сільгоспвиробник рахує вкладену копійку, бо це вже його особистий капітал, на всьому доводиться економити. Така позиція власника, і породила її ринкова економіка.

Знову ж таки, на полях з'являється все більше потужної імпортної техніки, яка, у буквальному сенсі цього слова, працює за двох. Відповідно зменшилася й потреба у трудівниках однієї з найпоширеніших раніше професій на селі — механізаторах. Ліквідовано тваринницькі ферми, які забезпечували постійною роботою і сталим заробітком сільських жінок.

- А на об'єктах соціальної сфери скільки людей працювало, — підтримує Любов Василівну колега- депутат вихователь дитсадка Б. М. Зарюта. — У селі школа була — десятирічка, а не восьмирічка, як зараз. Дитсадок відвідувало втричі більше дітей, відтак більше вчителів, вихователів та технічних працівників працювало. В селі були будинок культури, відділення зв'язку, фельдшерсько- акушерський пункт — це, зновужтаки, постійні робочі місця. Та й на Софіївському хлібоприймальному підприємстві трудовий колектив був у кілька разів більший.

За офіційною статистикою, у Софіївці троє безробітних, фактично ж постійної роботи не мають майже половина місцевих селян працездатного віку. Звинувачувати їх у тому, що не докладають зусиль у пошуках роботи, гріх. Навпаки, у софіївців варто повчитися селянам інших населених пунктів, де немає базових господарств. Вони створили власну бригаду по «догляду за городиною та збиранням овочів у складі сорока жінок, самі шукають роботу, домовляються з роботодавцями.

СЕЗОННИКИ

У весняно-осінній період значна частина софіївців працює на сезонних роботах у місцевих сільгоспвиробників та господарствах сусідніх сіл, хто — офіційно, хто — неофіційно. Бажаючих заробити значно більше, ніж вільних робочих місць, тож перебирати селянам не доводиться. Погоджуються на ті умови, які висувають роботодавці. Й хоча умови бувають різними, здебільшого вони не на користь сезонного працівника. В гарячі періоди відповідальних сільгоспкампаній працювати доводиться з раннього ранку до пізнього вечора. Дружини, в яких чоловіки задіяні на сезонних роботах, кажуть, що додому ті приходять лише переночувати, а втомлюються так, що допомоги по господарству від них марно й чекати. У той же час доплату за збільшений робочий час, роботу у вихідні та святкові дні вони не отримують, відгулів — також. Заробітки, здебільшого, у сезонних працівників нижчі, ніж у постійних, умови роботи гірші. Про лікарняний лист сезонному трудівнику краще й мови не заводити, бо наступного разу роботодавець не погодиться взятии на роботу.

Особливо складно працювати на сезонних роботах жінкам. Наприклад, члени городньої бригади, про яку вже згадували, у самій Софіївці роботи не мають, доводиться їздити в інші села Новотроїцького та Каховського районів. Трапляється, дорога займає більше години до поля і стільки ж до дому. Зрозуміло, що цей час роботодавці не вважають робочим і не оплачують. Оплата у сезонних трудівників погодинна, строки виконання операцій по догляду та збору городини обмежені в часі. Хочеш добре заробити — працюй цілий день. А вдома залишаються діти, за якими треба приглянути, живність, яку також не залишиш без догляду. Добре, якщо є бабуся чи інші близькі родичі, які візьмуть ці клопоти на себе.

- У мого сина Івана та невісточки Каті дві доньки: Діані два з половиною рочки, а Христині — 10 місяців. Обоє працюють «на виїзді»: син у сусідньому селі водієм, невістка в городній бригаді. Молоді зранку на роботу, а ми з дідом дітей дивимося та вдома по господарству пораємося, — розповідає Жанна Іванівна Крижанівська. — Катя у місті виросла, тендітна, до сапки не звикла. Я її вмовляла, давай краще я на поле їздитиму, а ти вдома залишатимешся — не погодилася. Вам, мамо, каже, важко буде цілий день на сонці з сапою.

БЕЗ ДОМАШНЬОГО ГОСПОДАРСТВА НЕ ВИЖИТИ

За офіційною інформацією, софіївці в особистих підсобних господарствах утримують 224 голови великої рогатої худоби, за неофіційною — значно більше. Гроші, виручені за молоко, є суттєвою добавкою до їх сімейних бюджетів, а для частини місцевих жителів — основним джерелом отримання грошей.

Дається молоко селянам нелегко. Робота доярки завжди була на селі однією з найтяжчих. Вдома, щоправда, по двадцять корів не тримають (саме по стільки голів худоби було в групах при ручному доїнні). Але якщо доярка тільки доїла корів, то нинішнім власникам доводиться самотужки їх годувати, вичищати хлів, пасти, заготовляти корми, контролювати отели, доглядати тєлят, лікувати худобу тощо.

Окрім того, корови міцно «прив'язують» господарів до дому. Навіть на один день їх не залишиш, треба когось просити, аби доглянули. Тож більшість власників худоби не можуть собі дозволити не тільки відпочинок на морі — на кілька днів поїхати в гості до родичів.

Як правило, ціну власної праці при обрахунку собівартості виробленого вдома молока селяни не закладають. І все одно виходить, що чистий прибуток від реалізованого на переробні підприємства молока досить скромний. Але що поробиш, рівень закупівельних цін диктують переробні підприємства. Селяни час від часу пробують опиратися, але виходить собі ж дорожче. Переробні підприємства можуть якийсь тиждень і перечекати, не закупляти молоко, а куди його дівати власникам худоби, особливо тим, що живуть в малих віддалених селах, як Софіївка?

Власники корів не приховують: тримати худобу в особистому підсобному господарстві їх змушують низькі статки. Тільки десять відсотків опитаних зазначили, що не відмовилися б від корови навіть за наявності постійної роботи і нормальних заробітків.

Інша живність у дворах, великі городи, домашня консервація, які забирають у селян чимало сил і левову частку часу, який міські мешканці використовують для відпочинку, — все це також від бідності та безгрошів'я.

ЯК ПЕНСІЮ ЗАРОБИТИ?

Що села наші старіють — ні для кого не секрет. Софіївка також не виняток, більшість населення складають люди пенсійного віку та ті, кому близько п'ятдесяти років. Пенсія у працівників сільськогосподарського виробництва одна з найнижчих, у порівнянні з іншими галузями, та все ж сьогодні її отримують практично всі селяни, що досягли пенсійного віку. А що буде завтра?

Сьогодні трудовий стаж — одна з найболючіших проблем для софіївців. Якщо раніше люди старшого віку, які встигли попрацювати у базових сільгосппідприємствах ім. Шевченка і «Свобода» не менше 20-25 років та мають відповідні записи у трудових книжках, могли сподіватися на отримання пенсії, то з прийняттям народними депутатами нового пенсійного законодавства, що підвищує пенсійний вік і тривалість обов'язкового трудового стажу до 30-35 років, пенсії у значної частини майбутніх місцевих пенсіонерів можуть бути значно меншими прожиткового мінімуму. Хто в селі візьме на роботу 50-55-річного трудівника, коли стільки молодих дужих зі спеціальною освітою не можуть працев- лаштуватися?

Окремі власники корів передпенсійноґо віку почали розмірковувати про офіційну реєстрацію домашніх міні-ферм. Але,. прикинувши скільки податків і зборів доведеться сплачувати до бюджетів усіх рівнів,

скільки паперів і дозволів оформлювати, відмовилися від цієї ідеї. Майже для половини софіївських сімей в холодну пору року кошти, виручені за реалізацію молока, є єдиним джерелом поповнення сімейного бюджету. Якщо половину прибутку віддати державі — як

самим виживати?

* * *

Попри всі проблеми і негаразди, село годує державу, дбає про продовольчу безпеку країни. Коли ж держава почне належним чином дбати про своїх годувальників?