В Україні, чим далі — тим більше, розвивається рух громадських організацій. А одна з форм їхньої роботи, що все більше набуває популярності, — проведення різного роду опитувань та досліджень, результати яких «громадські діячі» дуже часто видають, як абсолютну істину та панацею від усіляких «хвороб», а себе вважають чи не останньою інстанцією, яка здатна «навчити» суспільство жити. Чи завжди це насправді так?

Ні, серед громадських організацій (ГО) є такі, що насправді працюють, і насправді проводять ґрунтовні та серйозні дослідження, спираючись на досвід визнаних фахівців, а результати таких досліджень не тільки вижпяють проблеми, на які раніше ніхто не звертав уваги, але й дають скрупульозні, наукові поради, які насправді здатні допомогти суспільству в цілому і одній людині зокрема. Та, на жаль, саме останніх зустрічається все менше й менше, а тих, у чиїй компетенції доводиться сумніватися з першої хвилини спілкування, стає все більше й більше.

Причин тому кілька та одна з них, на нашу думку — дармові кошти, що називаються «ґранти», які ГО отримують від різних донорських організацій. Гроші — є, а от знань та відповідної компетенції у тих, хто їх отримує — немає.

22 вересня, одна з Херсонських обласних ГО, презентувала результати проведеної нею акції-опитування, яка проводилася серед старшокласників міських шкіл. Дослідження мало досить гучну назву: «Мир, в котором я живу», і, за задумом авторів, мало бути спрямоване на виявлення, розкриття та вивчення проблем, які турбують сьогодні підлітків, і визначення того, як і ким позиціонують себе діти у шкільному та сімейному колі.

Тема сама по собі цікава і дуже актуальна, особливо у цей непростий соціально-економічний час, який переживає Україна.

Як розповіли, минулого тижня, під час презентації результатів дослідження представники ГО, воно проводилося у два етапи. Під час першого дітям було запропонували поскаржитися (у анонімній формі, через спеціальну урну, яку було встановлено у школі) на ті недоліки, які є на іхній погляд Під час другого етапу БУЛО проведено анкетування серед учнів 9-11 класів.

Для того, аби розповісти про «результати», ГО скликала представників ЗМІ, працівників шкіл (в яких проводилось опитування), соціальних служб, міського управління освіти, кримінальної міліції у справах дітей — людей зібралася тьма.

І що ж нового почули фахівці? Як виявляється — практично нічного. Результат «роботи» ГО — нульовий.

Так, наприклад, серед висновків, які зробили «фахівці» ГО, є невтішні формулювання: «Більшість підлітків самотні і постійно відчувають, що вони нікому не потрібні», деякі просто «пливуть за течією», а у інших є навіть суїцідальні нахили. Лише 16% з усіх опитаних школярів (405 осіб) є авторитетними лідерами, і цей показник, на думку психологів ГО, — дуже низький.

Невже всього цього не знали фахівці, які працюють з дітьми у школі кожного дня? Ганьба? Ні!

За словами представників Управління освіти Херсонської міської ради, оприлюднені результати для них зовсім не нові, і ГО своїми дослі- дженнями «Америку не відкрила».

-У нас є результати подібних опитувань, проведених в усіх школах Херсона, з висновками психологів, які працюють уданих школах. І проблема замкненості наших дітей, їхніх невтішних настроїв, — це проблема зовсім не окремих шкіл, а скоріше соціальна, — зазначила начальник відділу з виховної роботи міського управління освіти, Валентина Поздняк.

Ну, можливо, представники ГО навчили фахівців управління, як треба працювати і крім «висновків» дали слушні поради та запропонували дієві заходи, завдяки яким (на їхню думку) проблеми у дітей будуть ліквідовані? Ні. У присутніх на прес-конференції фахівців запропоновані заходи підтримки не знайшли. Більше того, психолог Херсонської загальноосвітньої школи № 41, Галина Гуренок, зазначила, що запропонований ГО «план заходів» по своїй суті є тим, що сьогодні є повсякденною роботою кожного шкільного психолога: «Ваш план мероприятий — это работа, которую я выполняю в течение одного семестра. Более того, сейчас почти во всех школах работают электронные «скриньки довіри», через которые дети могут задать вопрос или же пожаловаться в удобной теперь для них форме общения — через Интернет».

Пояснення з боку фахівців управління освіти та шкіл не задовольнили «фахівців» ГО, на їхню думку, потрібно терміново починати «Щось робити!», інакше «Втратимо дітей»! А одна з активісток ГО, психолог Галина Сімонова, переконувала присутніх, що з підлітками «щось робити» повинні школа та соціальні служби, а ще констатувала, що в освітніх закладах дітям взагалі не приділяють достатньої уваги: «Давайте же что-то делать! Дальше так нельзя! У нас дети вырастают просто уродами, и не просто так нашим детям настолько плохо и они настолько одиноки!».

Після таких «вагомих» аргументів на кшталт: «Треба щось робити!», сумнівів у кваліфікації «фахівців», які проводили дослідження і готували висновки та рекомендації, у нас особисто стало ще більше.

Ми не збираємося бездумно захищати школу та управління освіти — там є багато недоліків, але й не бачимо підстав для того, аби винити тамтешніх працівників у всіх гріхах смертних.

Якщо повірити «фахівцям» ГО, що керівники від освіти та шкіл ніколи раніше не чули про ці проблеми, і не вивчали їх, то виникає цілком слушне питання: а навіщо у школах тримають штатних психологів? Але ж вони там є. А якщо є, то значить вони працюють. Чи до них не звертаються по допемогу діти і батьки? Судячи зі звітів — звертаються, і немало. Якщо немає прямих скарг, то виходить, що вони задовольняють запит громади? А отже працюють. Тоді виходить, що порада «Треба щось робити!» страждає «науковістю», «аргументо- ваністю», і «перспективністю»...

А можливо перед тим, як давати «аргументовані» поради, представникам ГО було б непогано вивчити загальну ситуацію з тим як, і у яких умовах працюють шкільні психологи? Можливо треба було б дослідити проблему: «Чи вистачає психологів у школі»?

Ми не проводили «наукових» досліджень, і не отримували на це ґранти, а просто взяли і порахували елементарні речі. Шкільному психологу (як правило одному на кілька сотень дітей) не вистачає елементарної кількості часу для того, аби вислухати кожну дитину, диференціювати почуте, вичленити з почутого проблему (якщо вона є), а потім проаналізувавши різні методики та методології, взятися допомагати молодій людині їх вирішувати.

У переважній більшості загальноосвітніх шкіл Херсона навчається від однієї тисячі дітей.

Діти різні за віком перебувають у школі різну кількість годин. Так, навчальний рік, у початковій школі (1-4 класи), за нашими не «науковими» підрахунками складає приблизно — 640 годино-уроків (по 4 уроки на день, за 9 місяців навчання, мінус місяць канікул).

У середній школі (5-8 класи), уроків вже в середньому по 5 на день, а тому умовно будемо вважати, що ці діти вчаться приблизно — 800 годин на рік.

Учні старшої школи (9 -11 класи), мають по 6 уроків на день, і їхнє навчальне навантаження умовно можна вважати — 960 годин на рік.

До чого це? А до того, що відповідно до Правил навчання у школі, дитина не може знаходитися і затримуватися педагогічним колективом більше ніж на 1 годину для проведення позакласної роботи після завершення основного навчального процесу. Далі йдуть відповідні умови: обід, відпочинок і т.п.

А тепер ще одне просте арифметичне завдання. Штатний психолог працює 8 годин на добу (іноді на 0,5, а іноді і всього на 0,25 ставки — на більше держава не виділяє грошей).

Питання: скільки дітей встигне опитати 1 психолог, навіть, якщо він буде спілкуватися з кожною дитиною упродовж тільки 1 астрономічної години? Відповідь до банального проста — 320 дітей за весь навчальний час, упродовж усього навчального року, і це при тому, що дітей будуть відпускати до нього на співбесіду у той момент, коли буде відбуватися основний навчальний процес (що взагалі-то заборонено Міністерством), а ще частина буде залишатися після закінчення занять.

Т.т. простою розмовою, для того аби тільки «виявити» проблеми, буде охоплено не більше 1/3 від всіх учнів. А коли працювати з тим, у кого насправді є проблеми? А для того, аби надати насправді кваліфіковану допомогу (про це вам скаже будь-який насправді кваліфікований психолог), потрібна не одна і не дві зустрічі, і відбуватися вони повинні у відповідній ситуації та за відповідними обставинами...

І це при тому, що шкільний психолог повинен пам'ятати і дбати про всіх школярів, які відрізняються від інших, так би мовити: «тримати руку на пульсі», причому контролювати «складних» дітей треба, починаючи з першого класу.

І це ми говоримо тільки про «планову» роботу, а скільки буває, «оперативки»: «лайка з батьками», «розійшлися у поглядах з подругою», а про «невтішне кохання» у середній і тим більше старшій школі й говорити годі — коли цим займатися?

Погодьтеся, що одна людина на всю школу — це занадто мало, щоб розібратися з усіма проблемами, які насправді хвилюють кожного школяра, і спробувати допомогти.

І тут тобі маєш, яка кваліфікована порада «фахівців»: «Треба щось роботи!». Треба! Можете допомогти? Допомагайте! Не робіть голослівних заяв, які годяться хіба що для звіту про відпрацювання ґранту. Не вчіть жити «взагалі». Якщо насправді можете — надавайте дієву допомогу.

Але! Тут ми підходимо до ще одного складного питання: а чи насправді «фахівців» ГО можна допускати до дітей??? Чи справді вони мають кваліфікованих фахівців, які мають відповідну освіту і головне — стаж прикладної роботи практичного психолога, який розуміється на дитячих проблемах?

Якщо ГО має кваліфікованих практиків (а не тих, хто здатен тільки базікати) — запропонуйте практичну допомогу шкільним психологам.

Не вказуйте на проблему, про яку й так добре відомо...

Так у чому був сенс зібрання? Погомоніти... Розповісти, які ми гарні — цяці, а вони погані — бяки?

А хто сказав, що ви насправді гарні? Той, хто працює у школі, при працевлаштуванні надавав диплом, його кваліфікацію перевіряли. А який рівень ваших знань, панове «психологи» з ГО? Який у вас досвід? Скільки дитячих душ ви врятували? Нам невідомо...

На жаль, на прес-конференції не прозвучала відповідь на питання: скільки грошей заробили «фахівці» на «дослідженні» і видачі супер-науковоі рекомендації: «Треба щось робити!».

Прикро й те, що «спеціалісти» ГО не поставили перед собою завдання вивчити проблему більш широко: звідки вона взялася? Вони безапеляційно констатували: в усіх «гріхах» винна школа та соціальні служби!

На жаль, але ми так жодного слова не почули про фактор, який стоїть (на наш — непрофесійний погляд) на першому місці — родина!

Не зацікавив представників ГО і вплив на дитину — з боку соціуму.

Не сказано жодного слова і щодо питання — соціально-економічного становища більшості сімей, у чим далі — тим більше, бідніючій і зу- божіючій Україні, керівники якої, на всіх континентах, продовжують розповідати, що з кожним днем країна живе, чим далі — тим краще!

Чому ми забуваємо, що школа — це ТІЛЬКИ — заклад ОСВІТИ, такий самий як Ліцей, ПТУ, ВУЗ, і її завдання у першу чергу, в тому, аби давати дітям знання, а не нав'язувати якісь умови. $кщо дитина не хоче вчитися та отримувати якісну освіту... То невже у цьому винна школа? А, можливо, треба запитати: а де ж батьки?

Та чи завжди винні батьки, яким не вистачає часу на якісне виховання дитини? Чому вони мало цікавляться дітьми? Чи не тому, що змушені працювати на кількох роботах з ранку до ночі для того, аби прогодувати себе, дітей, якось підтримувати стареньких батьків? То може представникам ГО треба було б, у першу чергу, звернути все ж увагу на те, як держава дбає про своїх громадян, у яких не залишається часу на виховання майбутнього для неї — дітей?

Вихованість, культуру, відповідний світогляд, уміння поводити себе у середовищі — все це повинні прищеплювати дитині її батьки, її родина. Все це дитина повинна винести з родинного кола. Звичайно, що педагоги можуть і повинні допомагати у цьому школяреві, направити його на відповідну стежку, але все ж, давайте не забувати, що основне завдання школи — давати якісні знання. Ми не повинні і «не маємо права перекладати питання виховання на плечі чужих «дядь і тьоть», які ніколи, якими б вони не були гарними викладачами», ніколи не стануть для дитини рідними батьками, і ніколи у них не буде боліти серце за свого вихованця так, як воно болить за власну дитину. І це нормально, це природно.

Будь хто із членів ГО, хто кинувся «викривати болячки товариства», не навів жодного власного прикладу того, як вони, за рахунок власного вільного часу та власної родини, опікуються «обездоленими» дітьми,

«Треба щось робити!». Так, треба! Але у першу чергу не зі школами і не з тими, хто там працює (слава Богові, не всі там бездари, і не всі ходять тут аби брати хабарі). Треба «Щось робити!» з державою та її керівництвом.,.

А питання: навіщо було проводити дослідження — так і залишилося відкритим.

Якщо представники ГО, у черговий раз, вирішили принизити освітян та працівників усіх служб, які займаються проблемами дітей... То це їм, напевно, вдалося!