Здавалося б, до Шевченківських днів ще далеко, але його «якби ми вчились так, як треба...» вже сьогодні проситься на язик. І на цей раз з оглядом на перший тур президентських виборів, що відбулися 17 січня ц.р. А саме: на оту кількість претендентів на ту посаду — претендентів, які вже із самого початку не мали ніяких шансів бути обраними! Тобто були, як їх і називають політичні оглядачі, технічними — такими, що просто плуталися під ногами у фаворитів перегонів та збивали з пантелику виборців.

І що цікаво, що всі ці технічні претенденти в переважній більшості... з демократичного табору. Тобто плутались вони під ногами фаворита від майданної — 2004 року більшості, відтягуючи від нього такі дорогоцінні для України (бо за що ж тоді боровся майдан?), голоси і, такими чином, забезпечуючи перевагу тому, проти кого й боровся тоді майдан. Дивина, чи не правда? Що це — нерозуміння ситуації чи явна підлість кочубеїв-ногаїв та іванів носів? А якщо й ні, то коли ми засвоїмо оте шевченкове: «Якби ми вчились так, як треба»? Коли? На черзі другий тур голосування. Ще є час подумати над цим і виправити цю одвічну нашу глупоту, над якою не раз і не два журився Тарас Григорович Шевченко, в різних варіаціях пишучи своє «якби», в надії, що воно колись-таки дійде до наших амбітних отаманських голів? Але є й позитив від тих виборів. І перше, що нам сказали ці вибори, — що Україна це далеко не Росія, де президент і до сьогодні бог і цар, а всі інші — «подлые холопи». В тому числі й бояри? В Україні — господар усе-таки народ. Він і 2004 року довів це. До речі, без єдиного пострілу по парламенту із танків. При цьому обрав собі якраз демократичний шлях розвитку держави. Рівно так, як і демократичного президента. Інша річ, що ця людина виявилась не зовсім готовою до такої посади. А ще впертою настільки, що нагадує мені доньку, про яку нещодавно повідомили наші телеканали. Бо ця доня, маючи лютого пса, який неодноразово кидався на матір, не дослухалася поради, не прибрала його, звинувачуючи матір, мовляв, та не може знайти порозуміння з псом. І в результаті пес усе-таки настільки пошматував матір, що довелося їй ампутувати обидві руки! Ви знаєте, така впертість спостерігалась і у Віктора Андрійовича. Бо чомусь він, не слухаючи порад від людей, призначав на ключові посади, нагороджував саме таких озлоблених на нашу незалежність, а вчорашніх товаришів по майдану... поробив ворогами. І саме від цього пошматована Україна, як та матір, засвітилась у Європі недієздатним інвалідом. Бо до економічного хаосу, який послужливо поставляли їй оці призначенці та орденоносці, додався ще й політичний хаос. І на все це дуже недоречно наклалася і світова фінансово-економічна криза. А масштабна повінь у західних областях та епідемія грипу ускладнили і без того складну ситуацію. Усе це вилилось у те, що Україна проїхала майже увесь 2009 рік на інвалідній колясці Міжнародного валютного фонду. І тільки під кінець року стараннями Прем'єра дещо встала на власні ноги. Такий результат дала та нерозумна впертість та амбітність Віктора Андрійовича. Щоправда, вона і його покарала абсолютним падінням довіри народу. Та зловтішатися тут нема з чого. Навпаки, доводиться тільки шкодувати з того, що Віктор Андрійович так заплутався у своїх амбіціях, аж до того засліплення. Хоч і в цьому є якийсь позитивний урок. А саме: ніякий кредит довіри, ніяке підсаджування в керівне крісло не дає права ніякій людині возносити себе до ряду непогрішимих і недоторканних — народ підсадив у крісло, народ і зсадить звідти! Обов'язково! До речі, народ, в основній масі своїй, вже переріс своєю свідомістю оту свою так звану еліту. І це показав майдан-2004 року. Шкода, що та еліта все ще не переросла свої амбіції та своєю роздробленістю збиває людей з пантелику і торує дорогу до влади добре організованій, на відміну від неї, злочинності. А ці «технічні кандидати і зовсім нагадують козлів-провокаторів, яких колись тримали при бойнях, щоб заводити до загону, де добряче-таки пахло кров'ю, худобу, призначену для забою. Ось і на минулому турі виборів дещиця людей підловилась на цю підлу хитрість. І відтягнула від основного, рейтингового кандидата декілька відсотків так потрібних голосів. Бо вже в першому турі ці вибори могли б закінчитися, без додаткових витрат на другий! Це теж урок! І це, мабуть, до цих людей звернулися із закликом вже справжні професори (з одним «Ф»!) та академіки з Академії наук України і на своєму засіданні вустами непідкупного академіка Патона закликали голосувати за Юлію Володимирівну Тимошенко — за людину, яка справді в цей нелегкий час працювала, витягуючи державу із тієї вселенської напасті. Дослухаймося до поради цих вельми поважних, незаангажованих політичними чварами людей! Пам'ятаймо: люди — сила! І тільки там йде дерибан, подібний захопленню «Міжгір'я», де «клюють» на гречку та на отих «технічних» кандидатів, які невідомо звідки з'являються перед самими виборами. Засвоймо і цей урок! Та вже так, як треба!