Україна стала іншою після помаранчевої революції, стали іншими «донецькі, змінились і «львівські. Думаю, що більшість українців уже визначилася з батьківщиною, мовою, релігією, традиціями. Атому на часі — особистість лідера нації.

мериканський народ і сенат вибачили Клинтону кабінетні забавки зі етажеркою. Французи заплющили очі на адюльтер свого президента. У монаршому дворі Великої Британії теж донедавна палали любовні пристрасті, і народ її Величности не висловлював обурення з цього приводу, а, навпаки, цікавився подробицями трагічного роману. Любов є космічний рушій жизого. Політична нація, зазвичай, закохується у свого проводиря, а тому не збурюється, коли той вкотре опиняється поруч молодої красуні. Ніхто не робить спроб, у цьому зв'язку, відсторонити, скажімо, Берлусконі від посади прем'єр-міністра. Чи корелюється все це з тим, що Бог — є любов і навпаки, не знаю.

Але як тільки президент запускає руку в державну скарбницю, робить спробу привласнити чуже майно, прямо чи приховано використовує свою владу на користь тієї чи іншої політичної сили., не дай, Боже, бере хабарі, народ стає дибки. Згадайте «устергейт», імпічмент Ніксону, справу Гельмута Колля про партійні гроші, арешт колишнього президента Південної Кореї, втечу діючого президента — етнічного японця -з латиноамериканської країни через ті самі гроші.

Чи повинен український народ довіряти престол президента людині, що двічі була притягнена за злодійство? Думаю, що ні. Переконаний, що Господь сьогодні випробовує насправді не Віктора Януковича. Він випробовує нас. Кого виберемо, тим станемо й самі. Не ображайтеся, Вікторе Федоровичу, на мене, на мільйони українців, які сприймають вас як неадекватну людину. Не буває президента країни з двома, хоч і погашеними, судимостями. Господи, хіба Вам мало посади першого міністра?! Про Вас пишуть книжки. Ваш образ закарбований, вдумайтеся, на освяченій іконі. Вам скоро шістдесят років. Відпочивайте. Виховуйте внуків. Що вам відкрилося т.чке, чого не знають інші українці? Що взагалі Ви знаєте і вмієте, Вікторе Федоровичу? Хіба може ви перебуваєте в полоні генетично успадкованої «склонности к руководству».

Що віддав «ефективний лідер» Україні українцям? Що залишив собі, своїй родині? В цих двох питаннях міститься відповідь, чому Янукович не стане президентом. Пам'ятаєте біблійну оповідь про Каїна та Авеля? Перший пожертвував Богу власні недоїдки, другий — найкраще ягня зі своєї отари. Отець Небесний віддав перевагу щиросердному Авелю і не схвалив «невситиму корисливість Каїна. Насправді Господь порахував не те, що дав Йому жертводавець в ім'я людей, а те, що залишив собі — в ім'я Бога. Саме через успадковану жадобу до грошей, майна, слави, жінок проявилася заздрість перволюдей, а через останню — злодійське братовбивство.

У міфопоетичному фольклорі більшості народів світу є прислів'я: «Хто хоче багато мати, той нічого не буде мати». Для українців та росіян цей афоризм став зрозумілим і повчальним завдяки казці Пушкіна «О рыбаке и рыбке». Фабулу цієї вигадки російського генія, переконаний, всі пам'ятають. Нагадаю, що вовчий апетит старої, після чергової зустрічі рибалки із золотою рибкою невпинно зростав. Його діапазон простягався від «нового корыта», «высокого терема», «царских палат» аж до «разбитого корыта на пороге землянки». Яка тут мораль? Нерозумні люди стикаються з істиною частіше біля розбитого корита.

Казка тільки здається вигадкою. Вона — саме життя.

Тавро «рецидивіст» , як і звання «президент», залишається з людиною до кінця її земного життя. Там, на небі, святою стала земна грішниця Марія Магдалина. До небесного раю, за те, що розкаявся, був піднесений і правобічний від Христа злочинець. Кожному — у визначений час, у визначеному місці — Богове. І не треба поспішати. Адже Господь оцінює людину земну не за те, скільки вона жертвує світу, а скільки залишає собі. Отож, всяка влада від Бога, але через людей. А чи не випробовує нас Усевишній, підсунувши нам на вибір колишнього злочинця, живого комуніста, банкірів в асортименті, вискочку — багатоверстатника, «заслуженого юриста» тощо? Чи не спокушає нас диявол обіцянками «підняти», «забезпечити», «гарантувати», «ощасливити»?

У байці Івана Крилова про жаб («Лягушки, просящие царя») недоумкуватість ропух проявилася в тому, що вони виходили не із свого досвіду, а з обіцянок. Вони просили помазанця прислати їм «журавля-професіонала», щоб той управляв ними, створював «робочі місця», наставляв і оберігав їх. Менше ніж через місяць веселик поїв усіх «лягушек» і був відкликаний до столиці. Ті жаби вміли стрибати, але не думати. Ось чому істина для них проявилась у стрибку до гострого дзьоба «перелітного птаха з довгими ногами».

Людям подобається «призначати» собі проводиря за телевізійною картинкою, але не за розумом претендента. Вони частіше «думають» серцем і вірять тому, хто більше наобіцяє. З-поміж претендентів на пост президета маємо вибрати не «зарубіжного» десятипудового немічного в риториці «проффесора», а наймудрішого, найрозумнішого, найсовіснішого, найсправедливішого і найталановитішого українця чи то українку. Загляньте в очі «важковаговику», придивіться до його міміки і жестів, вслухайтеся в слова, оцініть справжні наміри. Тепер запитайте себе: «Чому саме цей чоловік має вирішувати вашу і всієї України долю?»

Прочитайте ще раз про істину, що так пізно відкрилася бабкам.

«Ефективний лідер» та його штаб нав'язують українській громаді образ спасителя, котрий хоч і не наділений Богом здібністю ясно думати, логічно висловлюватись, бо не вчився «на артиста», але ніби вміє щось робити загальнодержавне виключно «телом и принадлежащими ему членами», а не головою, причому корисне для бюджетників та російськомовних пенсіонерів і шкідливе для націонал-патріотів.. І тут, навздогін, виникає питання: «Якщо українським народом збирається правити «безголовий» президент, то чи можуть «руки з ящичком», ноги з хворими колінами, спотворене курячим яйцем тіло глави держави, інші, не духовні за функціями, органи стати президентськими знадобами керування поліетнічним царством?!».

Янукович контактує з людьми руками; для нього верхні кінцівки — універсальне знаряддя спілкування. Де його руки — там і його голова. Він усе прибирає до рук. Загрібає жар і б'є «ворогів» чужими руками. І, не дай, Боже, попасти йому під руку. Він простягає виборцям руки для цілування, але поза камерами миттєво стирає електоральні цьомки вологими серветками. Він набив руку на приватизаціях і перепродажах, підтверджуючи тезу про те, що ноги носять, а руки годують. Зухвалий на руку. Дає волю рукам, тому що не вміє переконувати словом. Шанує власну руку, бо та золоту ложку тримає . Вважає, що руки ростуть з грішного тіла, аби брати все, що під руку попадеться. Однією і тією самою рукою «лідер» хрест на груди кладе і ніж на оточуючих вигострює. Він усе бере руками, а повертає, навіть борг, завжди ногами. І останнє — з російського фольклору: «Смирен, не речист, да й на руку нечист».

В чиїх руках опиняться завтра національні символи державної влади, її святині? Хіба в тих, що шапки ще вчора зривали, вивертали руки й вибивали зуби? Чия рука ляже на Пересопницьке Євангеліє у Верховній Раді? Хто буде тримати булаву під час інавгурації Президента України? З чиєї руки вилетить білий голуб у сине небо з Майдану Незалежности? Кому випаде честь накладати державну печатку на міждержавні угоди? Чиї руки на цяцькованих поручатах президентського престолу в національному парламенті побачимо в телевізорах? Чи відчує президентська рука биття українського серця під час виконання Державного Гімну України? Чия рука буде вітати нас — українців — зі святами й перемогами? Чиї руки пригорнуть немічних і скривджених? Чи захистить Україну від зовнішніх ворогів і внутрішніх недругів сильна президентська рука?

Ось чому українці звертаються до Юлії Тимошенко: «Поклади Ти нас, як печатку на серце Твоє, як печать на руку Свою».