Рустам був фахівцем у «своїй нелегкій справі. Хоча й мав поважну та достатньо улюблену ним професію — водія, але жадоба грошей та наживи змушувала його ставати на злочинний шлях. Весь час думав, як отримати додатковий заробіток: влаштовуватись на ще одну роботу не хотілося, та й часу не вистачало, а дружина та двоє дітей потребували фінансового забезпечення та опіки. За роздумами проводив і трудову днину, і вільний час, аналізував все, що відбувається навколо, придивлявся до людей, з якими траплялося спілкуватися, до їхньої роботи, міркував, як би з цього грошей урвати, слухав розповіді друзів — хто, де і як міг «підробити», і уявляв себе на їхньому місці.

В одній із оповідей почув про банківські махінації, про те, що дуже просто заволодіти чужим майном, оформивши кредит у магазині, в якому знаходяться менеджери з кредитування від різних банків та, перепродавши отримане, мати гроші. Рустам одразу ж вхопився за цю ідею — «здобич» була легкою, треба було лише мати копії паспортів та ідентифікаційних кодів людей та когось знайомого, хто б працював у цій сфері. Це й становило складність, бо знайомих менеджерів з кредитів Рустам не мав. Втілення задуму унеможливлювалося. Та ще й мобільний телефон перестав працювати, і він, незалежно від наявності грошей, мусив йти купувати новий.

Після довгих пошуків бажаної моделі в одному із салонів мобільного зв'язку Рустам таки вибрав новий телефон. Вільних коштів на придбання не було, тому вирішив оформити кредит, а між іншим поспостерігати за цією процедурою. Дівчина, менеджер із кредитування, виявилася дуже приємною та балакучою, швидко та вміло виконувала свою роботу, складалося враження — професіонал. Вже через 40 хвилин Рустам задоволено посміхався, тримаючи мобільний телефон у руці. Відтоді часто гостював у крамниці, познайомився не тільки з менеджером від банку — Мілою, а й з іншими працівниками салону стільникового зв'язку — продавцями-консультантами. Заходив привітатися та дізнатися, як справи, і дівчатам була до вподоби така галантність та доброзичливість вдячного клієнта. Тож, згодом, почали навіть дружити.

Особливо дружні стосунки підтримував із Мілою. Рустам розумів, що лише від неї зараз залежить його майбутній «заробіток», тому й докладав зусилля, щоб зблизитися з нею хоча б у дружніх відносинах. Головним козирем молодика було добре знання психології, тому розвиток подій довго чекати себе не змусив. Зовсім скоро Міла вважала Рустама вірним товаришем та другом. Але дівчина виявилася «твердим горішком»: на вмовляння Рустама «позбавити» банк декількох тисяч гривень на липовий кредит — не погоджувалася, боялася. Молодик запевняв, що все буде добре і ніхто не дізнається, бо план, який він вигадав, був, на його думку, досконалим. За ідеєю Рустама, Міла повинна була лише дізнатися у одного із своїх колег його персональний логін та пароль, щоб самій «не світитися», і мати вільний канал для роботи при виконанні всіх операцій. Коли ж дізнається особисту інформацію, робити свою «роботу» — вводити відомості із копій паспортів та кодів громадян, якими Рустам зобов'язувався забезпечити. Підписування документів та кредитних зобов'язань за тих, хто брав кредит, він також брав на себе. А ще нагадав дівчині, що її кар'єра та прибуток залежать лише від неї самої, тож чим більше вона оформить кредитів, тим більшу отримає зарплатню у банку, а також, як бонус за співпрацю та «тяжкі умови — свій відсоток від Рустама.

Від методичних повторювань та вмовлянь Міла спокусилася «взяти гріх на душу». Працювали злагоджено: Рустам вчасно приносив документи для оформлення, а Міла — «чесно» виконувала свої обов'язки. Коли одержували товар на руки — стартові пакети, мобільні телефони та аксесуари до них, Рустам відразу ж збував придбане та ділився з «подругою» вирученими грошима. Від такої «плідної співпраці злодії взяли в кредит та продали багато одиниць стільникової техніки. «Провідний менеджер» з кредитування отримувала гарну зарплату та «рустамівські бонуси», але... чи то за волею долі, чи за волею совісті — вирішила звільнитися та, нічого не пояснюючи, прийшла до директора банку підписувати заяву про звільнення. Директор була здивована бажанням підлеглої, адже та мала реальну перспективу для підвищення, особливо останні місяці роботи позитивно характеризували Мілу як сумлінного та працездатного співробітника. Після звільнення дівчина з Рустамом більше не спілкувалася, лише іноді зустрічалася з його товаришем, з яким мала добрі стосунки.

Коли ж із заявами-скаргами почали звертатися громадяни, що ніяких товарів у кредит у даному банку не брали, а тому і не підписували документів на його отримання, заступник директора банку почала бити на сполох. У першу чергу перевірили систему видачі кредитів та, аналізуючи отриману інформацію, здивовано дивилися на стовідсоткове співпадання прізвищ скаржників і списку клієнтів банку, якими займався один і той самий менеджер. Молодого хлопця, логін якого використовувала Міла для своїх брудних справ, викликали на особисту розмову. Хлопець, не вагаючись, розповів, що повідомляв свої данні лише привабливій стажерці, і лише тому, що вона здалась йому сумлінною та викликала довіру. Подальший розвиток справи став очевидним, бо постраждалих налічувалось більше 25?ти громадян.

У ході проведення слідчо-оперативних заходів, які очолив начальник відділення СВ ММУ УМВС України в Миколаївській області майор міліції М. О. Браточкін, було затримано «успішного» менеджера банку — Мілу. Її близький товариш — друг Рустама, намагався будь-що вигородити дівчину, і тому про «співпрацю» Міли та Рустама розповів, не запитуючи дозволу ні в кого. Почали шукати спільника Міли. Як виявилося, «наставником» спритної працівниці банку був не просто дилетант, а «майстер» — Рустам. Чоловік наразі відбуває покарання — довічне ув'язнення за скоєння вбивства лікарів «Слов'янської клініки», у якій довгий час працював «вірою і правдою» водієм. Пошук легких грошей привів Рустама від шахрайства до резонансного вбивства та вистелив молодикові шлях до нар.