За Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської влади вони були...

Їде переможець війни на парад в німецькому мерседесі, і в нього георгіївська стрічка... Самогубство Фадєєва пов`язане з появою Олега Кошового... Віктор Суворов, він же Володимир Резун — письменник і втікач-розвідник ГРУ, який був заочно засуджений до страти і чиї книги про війну «Криголам» і «Акваріум» стали вибухом для радянської військової історії. У своїх книгах він запропонував цілий ряд нових наукових концепцій, що стосуються початку і перебігу Другої світової війни. У Російській Федерації вийшло близько двох десятків книг, які прагнуть спростувати Віктора Суворова. Наскільки аргументовані доводи його опонентів — думки розходяться. Але навряд чи хоч один з виданих «антисуворових» зміг наблизиться за тиражами до книг колишнього розвідника ГРУ, який вже більше тридцяти років живе в Англії, читає лекції в британських військових вузах. Напередодні 65-річчя Перемоги ми зв`язалися з Володимиром Богдановичем, щоб поговорити про минулу війну і про нашу історію.

ЗА ГІТЛЕРА В УКРАЇНІ ГОЛОДУ І ЛЮДОЇДСТВА НЕ БУЛО, А ЗА КРЕМЛІВСЬКОЇ ВЛАДИ ВОНИ БУЛИ

- Володимире Богдановичу, День Перемоги цього року Україна зібралася святкувати разом з Росією. І це було б зрозуміло, але тут мер Москви Лужков зібрався розвішувати по Москві червоні ганчірки з портретами Сталіна. Говорить, що він прихильник «об`єктивного висвітлення історії. І тому виникають сумніви, чи зможе нова влада вибрати потрібну тональність для цих урочистостей...

- Коли святкують 9 Травня, повторюють: «Перемога-перемога, ми перемогли. Гітлер хотів знищити Радянський Союз, всіх нас зробити рабами, а СРСР зробити сировинним придатком Європи». «Переміг» СРСР, але мрія Гітлера здійснилася: Росія чомусь стала сировинним придатком Європи. Всі боялися того, що Гітлер вивезе росіян і українців на найбрудніші роботи. Але сьогодні я ходжу Лондоном і бачу, що найбруднішу роботу в готелях роблять росіяни, українці, молдавани. Тому, коли ми говоримо про перемогу, то у мене подвійне відчуття. Мені говорять: у цій війні йшлося про виживання народів. Помилуйте, але хіба наші народи виживають? Адже йде процес вмирання нації, абсолютно страшний процес скорочення нації, а населення обох наших країн, якщо і збільшується, то за рахунок людей, що прийшли в країну. І ось, коли святкують 9 Травня, я кажу: добре. Давайте при цьому згадувати про дев`ять мільйонів людей, яких радянська влада винищила навмисно. Так, Гітлер погана людина, але за Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської влади вони були. Ось коли святкують 9 Травня, я б хотів, щоб це було свято із сльозами на очах, щоб люди пригадали тих, хто загинув на війні. А ось це розмахування прапорцями — це просто вульгарність. Їде Москвою мерседес, в ньому сидить народний депутат, тому що Росія не здатна виробляти автомобілі. Просто не здатна. Виробили цю «Ладу» минулого року, сімсот тисяч виготовили, одну чверть вдалося продати. Тому що вона нікому не потрібна. Так от, їде «переможець війни» на парад у німецькому мерседесі, і у нього георгіївська стрічка. Отак і перемогли. Дивне це свято для мене. — Чому російське суспільство виявляється сприйнятливим до ідей сталінізму? Або люди просто не наважуються голосно заявити протест проти просування генералісимуса? — Люди розуміють, за нинішньої системи розвитку у Росії немає світлого майбутнього, тому вони хапаються за світле минуле. А де світле минуле? А кого ще згадувати? Леніна — сифілітика і німецького шпигуна? Берію Лаврентія Павловича? Божевільного Хрущова, який мало весь світ не знищив у ядерній війні? Ось генералісимус і переміг. Ідеологія російської держави в безвиході, у нас немає позитивних героїв. — На які етапи ви б розбили Другу світову війну для шкільного підручника? — Дії Радянського Союзу були спрямовані на розповсюдження в світі комунізму. Цей вектор був і до війни, і після війни: Афганістан, Єгипет, Сирія, Індонезія, Чилі. СРСР рухався в одному напрямку — до світового панування. Другу світову війну я б починав з пакту Молотова-Ріббентропа. Сталін розділив Польщу, одна половина — Гітлеру, інша — Сталіну. І одразу почалася таємна мобілізація Червоної Армії. Вона мала завершитися війною. Не можна починати війну з 22 червня і словами «віроломний напад». Але треба сказати, що коли вони на нас дійсно напали... — ...то в перший рік наша поразка була приголомшливою... — Так. Тому що Червона Армія готувалася до абсолютно іншої війни. Вона готувалася не до оборони, а до нападу. Якби Червону Армію поставили в оборону, то ніхто цю оборону ніколи пробити не зміг би. Припустімо, на Курській Дузі за два-три місяці в чистому полі була створена нездоланна оборона. У німців були важкі танки, але зламати її було неможливо. У 1941 році у німців не було важких танків, але вони захопили Київ, дійшли за місяць до Ленінграда, в жовтні до Москви вийшли. Це тому, що СРСР готувався не до оборонної війни. Наказ на оборону давався на початку липня. А до цього не було такого наказу. Якщо говорити про етапи війни. Перший етап: 1 вересня 1939 року, війна СРСР і Німеччини проти Європи. Тоді Гітлер у Польщі і ми в Польщі, Гітлер у Норвегії, а ми у Фінляндії, Гітлер у Данії, Голландії, Бельгії, Франції, а у нас — Естонія, Литва, Латвія. Два бандити гризли Європу, а потім один раптово ударив іншого. Ось тоді починається другий етап, 22 червня 1941 року, коли вони стали битися між собою. Третій етап. Тут я поставив би Сталінград, 19 листопада 1942 року, коли стався перелом, і війна покотилася в інший бік. Тобто три основні етапи. Але далі я б додав, що після цього Червона Армія — визволителька прийшла до Європи і вирішила звідти не йти. СТВЕРДЖУЮЧИ, ЩО СТАЛІН ГОТУВАВ НАПАД НА НІМЕЧЧИНУ, РЯТУЮ ЧЕСТЬ СВОГО НАРОДУ — Я, чесно кажучи, не розумію, чому ваше твердження, що Сталін готував напад на Гітлера, викликає таке обурення у російських істориків? — Так, за це мене б'ють ногами. Знаєте, яка найголовніша дурість радянських підручників і всієї пропаганди? Це дві взаємовиключні тези. Нам подають, що Червона Армія звільнила Європу від коричневої чуми. І тут же кажуть: ми нікого звільняти не хотіли, ми на Гітлера нападати не хотіли. Якщо йти за цією логікою, ми — визволителі мимоволі. І якщо продовжити цю думку, «взагалі, ми — вірні гітлерівці. А чому ні? Ми підписали договір з Гітлером, забезпечували його вольфрамом, молібденом, нафтою, нікелем, хлібом, салом, шкірою Кунгурського заводу, шинами Ярославського комбінату. Усім цим забезпечували, і нападати не хотіли. Тобто ми були вірні гітлерівці, він просто на нас напав. А ні, то душив би Гітлер Європу, по Європі — кров калюжами, а ми б його підтримували. Коли я говорю, що Сталін готував напад на Німеччину, то тим самим я рятую честь свого народу, і російського народу, і українського.

- І рятуєте при цьому свою наукову концепцію... — Ну, звичайно. Але погодьтеся, що вона достатньо струнка. Адже інакше нісенітниця виходить: ми не хотіли нападати на Гітлера...

- Ви в Англії почали говорити з українським акцентом?

- Справді? А в мене він завжди був. Мене тут відучували. Я завжди говорив «гуси» (вимовляє м`яке г).

- Публіцисти задавалися питанням, чому в перший рік війни зниклих безвісти було в шість-десять разів більше власне загиблих. Це пояснюють тим, що в перший рік була колосальна втеча, і ховати людей, коли ззаду наступають німці, було, таким чином, неможливо... — Вже в перший рік війни була і втеча, і неймовірний героїзм. Наша людина така, якщо її притисне, він або стоїть на смерть, або біжить. Я приклад такого героїзму наведу. 37-ма армія генерал-майора Андрія Андрійовича Власова 71 день захищала Київ, і залишив він Київ не тому, що прорвали київський укріпрайон, а тільки тому, що гігантськими кліщами з-під Конотопа вдарили в тил, і в районі Кременчука німці форсували Дніпро. Дві групи армії з`єдналися в районі Лохвиці, це не провина Власова. У мого батька багато нагород, але я дуже пишаюся медаллю за оборону Києва. Я вважаю, що видатними полководцями були Ватутін, Черняховський, з великою повагою ставлюся до Василевського. До Жукова я своє ставлення змінив. Спочатку я його поважав. Мій батько завжди його не любив, вважав, що він шкуродер і винищувач піхоти, тупий сталінський кат. З часом мені довелося з ним погодитися, і я шкодую, що він не прочитав мою пізню книгу про Жукова, де я змінив свою думку. Я дуже вірю, що героїзму і особливої моралі, коли наші хлопці з трьохлінійкою кидалися на танки, коли з-під куль витягали іноземних дітей, всього цього було більше, ніж якоїсь важкої окопної правди. Наш народ... Під «нашим» я розумію і російський (моя мама була росіянкою), і український (мій батько був українцем)... Народ — добрий і здатний і на подвиги, і на самопожертву. Те, що наш народ може ціною життя врятувати людину, це правда. Мій батько вступив у війну 23 червня у складі 140-ї стрілецької дивізії Київського Особливого військового округу, він пройшов усю війну. Після всього він і Японську війну відвоював, його там ще й залишили служити. — До Києва недавно приїздив онук Молотова, відкрив Російський центр. Дав інтерв`ю і дуже хвалив дідуся. Казав, що він видатний дипломат, порівнював з Талейраном. — За кількістю жертв Молотов перевершив навіть Сталіна, це встановлено документально. Представники тієї влади виносили списки людей, яких необхідно було знищити. І є статистика, скільки людей своїм підписом знищили Молотов, Ворошилов, Єжов, Сталін. Молотов перевершив усіх. Що стосується його дипломатичних здібностей... Зокрема пакт Молотова-Ріббентропа, це було видатне досягнення, але це досягнення Сталіна. Сталін зіштовхнув лобами всю Європу: Велика Британія і Франція воювала проти Гітлера, а Сталін перебував осторонь. Це не пакт Молотова, це пакт Сталіна, капкан для Гітлера. Ну а якщо говорити про інші досягнення Молотова... Візьмемо, наприклад, його візит 12-13 листопада 1940 року до Берліна. Цей візит був провалений. За спогадами гітлерівських генералів, виїхав Молотов з Берліна, Гітлер сказав: воюватимемо. Молотов тоді сказав Гітлеру: нам потрібна Румунія, нам потрібна Болгарія, нам потрібні данські протоки. Цей візит повністю передрішив війну, після нього Гітлер підписав план Барбаросса. Як дипломат він був ніщо, в партії його звали «Вячик — кам`яна дупа». Це був дуже старанний і дуже працездатний бюрократ.

- Повернімося до сьогоднішньої Росії. Я вважаю, що Олександр Литвиненко, який написав книгу «ФСБ взрывает Россию», був найсміливішою людиною в цій країні. Але я завжди задавалася питанням: чому він прийняв іслам? Потім десь прочитала, що у росіян, якщо вони спочатку нерелігійні, таке трапляється, як прояв відчуття провини перед чеченським народом.

- Не нам судити Сашка Литвиненка. Людину, яка поволі і страшно помирала за правду. Коли він помер, я тоді був дуже хворий, на кладовищі мене не було. Мене іноді запитують: як схарактеризувати цю людину одним словом? Я відповідаю: д`Артаньян. Він щодня по десять кілометрів бігав... Він був дуже відкритий. Ми з Танею (дружиною) коли не приїдемо, у нього завжди дім повний. Я ще попереджав: Сашко, обережніше.

- Чому Росії так важко визнати Голодомор геноцидом?

- Якщо чекісти, які сидять у Кремлі, визнають, що це справа їх організації, то виходить, що люди, знаючи про злочини минулого, добровільно пішли служити в цю організацію. Хто ж вони тоді такі? Визнання Голодомору буде визнанням того, що вони злочинні. Це мова не про історію, це мова про їх сучасну репутацію.

- Одна з політичних вимог Росії: позбавити звання героїв Степана Бандеру і Романа Шухевича...

- Тут би Україна могла подати зустрічний позов. Ленін продав Україну кайзерові. Добре, що Німеччина була повалена, але Ленін віддавав Україну назавжди. І ось цей сморчок лежить на Красній площі, і чому б його звідти не висмикнути? Чому по всій Росії стоять пам`ятники Леніну? І чому не перейменовані проспекти Леніна? Давайте почнемо з Леніна, а потім дістанемося до Бандери і Шухевича. І ніхто не може сувати ніс у справи суверенної України. Навіть, якщо у когось були помилки і навіть злочини.

- А ви вже в Англії одружилися? — Ні. Я одружився в Радянському Союзі. Я хитро зробив: вона розвідниця, як і я, ми пішли (на Захід. — Ред.) разом. 13 квітня буде 39 років, як ми разом. Вона пішла за мною, і я дуже цим пишаюся. — Вам потрібно написати ще одну книгу... — Ні. У мене немає того таланту, щоб її змалювати. Але коли я писав «Контроль», то у мене була можливість з натури змалювати близьку людину. — Ви не хочете приїхати до України, побоюєтеся? Ні, я не боюся. Але мені ж Верховна Рада заборонила. Вони вважають, що якщо я зрадив Москві, то не можу приїхати. Хіба Україна — вірна московська колонія? — Треба підкинути українській опозиції ідею, щоб відмінити вашу заборону... — А чому б і ні? Мою Таню питають: у вас такий акцент цікавий? Ви — шведка? Вона відповідає: так, шведка з-під Полтави, з Карлівки, є там такий райцентр. Абсолютно дика річ: ці ваші парламентарії що, вірність досі Москві бережуть? Ну, ось я вийшов зі складу СРСР, Україна вийшла за мною. І я після цього нехороша людина, а вони хороші?