Проходячи повз погруддя СП. Бойченка, встановлене в центрі Баштанки, губимося: скульптурне зображення не передає рис «Короля Батерфляю». Напис на підставці «від вдячних нащадків» нічого не говорить про особу, якій встановлено бюст. Пересічному громадянину, якому не відоме ім'я СП. Бойченка, важко зорієнтуватися в персонажі. Пересвідчуємося у цьому на перехожих, запитаємо: «Кому це поставили погруддя?» — «Не знаємо!». Припускаємо, що це не місцеві жителі, уточнюємо в інших: «Ви з міста?» — «Так!» — «Кому це пам'ятник?» — «Не знаємо!». Признаємось, нас це не здивувало: до недавнього часу ім'я СП. Бойченка дійсно мало хто знав. Видатного спортсмена влада прирекла на забуття. Вперше фотографію «Короля Батерфляю» ми побачили в музеї спортивної слави Баштанщини, який створив на власні кошти ветеран спорту Борис Білик. Патріарха радянського плавання ми представляли іншим у скульптурі, а невідоме погруддя нас сильно збентежило.

Багато славних імен породила Баш-таншина, але самим яскравим серед них є ім'я Семена Петровича Бойченка — легенди радянського плавання. Борис Іванович Білик був ініціатором присвоєння Мар'ївській сільській школі імені СП. Бойченка, створення музею його пам'яті та встановлення бюсту. Цризиви ветерана губились у владних коридорах. В листі до редакції газети «Голос Баштанщини» в жовтні 2008 року він писав: ...Від такої бездіяльності посадових осіб заросте комишем не лише річка Інгул, де славетний спортсмен вчився колись плавати, а й пам'ять про нього». Супротив влади відчувається і тепер.

Як і Б. Білик, ми вважаємо, що самою великою пам'яттю про нашого славетного земляка повинно стати відродження плавання. С.П. Бойченко мріяв про могутню і сильну країну, про щасливу і здорову молодь. Здоров'я дітей він бачив саме через розвиток плавання. Юнацькі мрії він намагався втілити в життя, але робив він це вже за межами Батьківщини. До кінця своїх днів він був почесним президентом федерації плавання Москви.

Створений Борисом Біликом клуб ветеранів плавання ім. С.П. Бойченка став центром відродження плавання в районі. В 2008 році ветерани спробували себе на водних доріжках і запланували у 2009 ріці прийняти участь в шести стартах з плавання, п'ять з яких присвячувались пам'яті «Короля Батерфляю». Ініціативу баштанців підтримали ветерани Миколаєва, запланувавши на 7-8 серпня'2009 року першість міста на відкритій воді, та федерація плавання області. Всі чекали на книгу про С.П. Бойченка, яку Б.Білик підготував до друку.

Влада котрий рік все «вишукувала» можливість для видання даного твору. 9 вересня 2008 року ветерани спорту вирішили звернутись до керівництва району з відповідним клопотанням. Допомогли депутати районної ради, які 9 жовтня 2008 року задовольнили звернення та виділили на книгу Б. Білика 9000 гривень. За підрахунками цієї суми достатньо було» на виготовлення 1000 примірників.

Запланованої кількості було б достатньо для поповнення книжкового фонду і для нагородження учасників змагань з плавання. Після сесії голова районної ради повідомив автору, що кошти на книгу виділені, і доручив знайти видавництво та розмістити замовлення на твір, також попросив зробити примітку, мовляв, що книга надрукована на замовлення Баштанської райдержадміністрації та районної ради. Автор з повагою віднісся до прохання голови і зробив про це запис на другій сторінці примірника книги.

Замовлення було зроблене в МПП «Можливості Кіммерії. З директором приватного підприємства В. Карнаухом автор погодив технічні питання видання твору. У відповідності до Закону України «Про видавничу справу» в договорі на видання книги повинні бути відображені права і обов'язки автора твору, замовника (відділу культури) і видавця. Проігнорувавши вимоги вказаного Закону та Закону України «Про авторське право і суміжні права», В. Карнаух автора чомусь не вказав. Борис Білик опинився за межами цієї угоди. В порушення чинного законодавства видавець наділив авторськими повноваженнями замовника.

Замість 1000 примірників видавець надрукував 500. Борис Білик був задоволений і цією кількістю. Згідно з актом прийому-передачі від 17 березня 2009 року, вказані екземпляри він передав замовнику. З цієї серії він отримав 50 примірників для вручення учасникам змагань, присвячених пам'яті С.П. Бойченка, запланованих на 18 квітня 2009 року. Роздивившись примірник довгоочікуваної книги, Б. Білик вдруге здивувався: поряд з ним співавтором твору значилось МПП «Можливості Кіммерії. Та це були лише квітоньки, головне дійство його чекало попереду.

Книга викликала невдоволення посадових осіб РДА. Вони зажадали від видавця переробити перший, другий і останній листи книги. Борису Білику в цій переробці відводилась скромна роль «упорядника». Авторський знак переробленої таким чином книги вказував, що її автором являється вже МПП «Можливості Кіммерії. Отримавши перероблені книги, голова РДА чомусь не обурився авторству приватного підприємства, яке не мало відношення до написання твору, важливо, що Білик не значився автором.

На кожних змаганнях нас запитували про книгу, та нам соромно було говорити про конфлікт з владою. Захищаючи честь ветеранів спорту, порушені авторські права, Борис Білик змушений був звернутися до суду. Ветерани спорту міста Миколаєва та федерація плавання області проявили солідарність з ним. Викликала інтерес громадськості критична стаття «Цаца-цаца...и в карман», яка була опублікована в газеті «Николаевский бизнес» від 6.01.10 року і розповідала про брудну угоду посадовців від влади.

Голова РДА І- Рубський пішов ще далі: в запереченні позову він заявив, що Баштанській райдержадміністрації (в особі відділу культури та туризму) та районній

раді належить виключне майнове право на книгу «Король Батерфляю». Обґрунтовував він це тим, що саме райдержадміністрація і райрада організували всі необхідні служби району та вишукали фінансову можливість для створення зібрання документальних матеріалів про спортсмена. Перш ніж писати цю ахінею, чи підписувати її, чиновникам необхідно було б переглянути норми, які регламентують основні поняття авторського права. Адже, щоб мати виключне майнове право на твір, треба, перш за все, бути його автором. Заяву про «виключні майнові права» голова РДА зробив від імені районної ради, тоді як Рада таких повноважень йому не давала. Такими повноваженнями він сам себе наділив — господар району. Згідно з Законом України «Про місцеві державні адміністрації, одним із основних завдань адміністрацій є дотримання законності і правопорядку, прав та свобод людей. Позбавляючи ветерана авторського права на багаторічну працю, голова РДА, як гарант Конституції України, вчинив дії, не сумісні з виконанням власних повноважень. Вважаємо, що він дискредитував звання державного службовця.

І останнє. В далекому 1948 році «Короля Батерфляю» було позбавлено всіх нагород. Світове визнання влада розцінила як «антирадянську пропаганду та агітацію». С.П.Бойченко був визнаний «ворогом народу» і засуджений на 10 років таборів суворого режиму. На Батьківщині було заборонено згадувати та шанувати колишнього «Короля». Борис Білик відкрив для нас забуте ім'я видатного земляка. Влада ж віддячила йому у брудній та цинічній формі.

За дорученням ветеранів спорту