Безсовісний, наглий самопіар політиків на темі Другої світової війни просто вражає... Ця хвороба перекинулася до нас із сусідньої Росії, де на воєнно-патріотичній тематиці нинішні правителі паразитують уже давно. (У пана Путіна це взагалі коньок — згадайте, як нахабно він піарився на вибухах у московському метро в той самий день, коли сталася трагедія).

Сьогодні вони намагаються використати війну з фашизмом для ідеологічного посилення власного впливу на пострадянському просторі та зміцнення влади всередині самої Росії. Але ж це приниження тих, для кого Світова війна — не просто сторінка історії, а щось більше. До таких належу і я, у кого обидва діди загинули у 1941-му та в 1943-му роках. Материного батька забрали з села в Чернігівській області, погнали на залізничну станцію, звідти кинули на фронт у червону кінноту, яка воювала з німецькими танками. Попереду німці, позаду — війська НКВД. Під час такого «бою» дід загинув. Вісімнадцятирічного материного брата теж забрали і, не переодягнувши у військову форму й не навчивши навіть стріляти, кинули в ролі гарматного м'яса проти німецької армії. Він теж поліг. Другий дід — з Житомирщини — загинув від німецького автоматника дома, коли перебинтовував радянського бійця. Німці, відступаючи, побачили, як вони гадали, військового медика й застрелили на очах у його родини (у тому числі й мого батька). Перед тим дід був «розкуркулений» і відбув вісім років сталінських таборів. ...Коли чую цинічні виступи нинішніх політиків — особливо комуністів і «регіоналів» (не кажу вже про російських) — про те, як вони обожнюють Свято Перемоги, як для них важливо називати війну «Великою Вітчизняною» (про це найбільше говорить «воїн» полковник Табачник!), як багато зробив Сталін для нашого блага, мені стає противно... За цією тріскотнею немає нічого святого, нічого людського, окрім як бажання сподобатися закордонним замовникам «свята», затаврувати уявних «опонентів» («бандьорівців») і побризкати слиною на всі боки перед телекамерами. Посоромилися б... Критерієм щирості розмов політиків про Другу світову війну може бути лише доброта, піклування про ветеранів (не на словах) і реальні кроки щодо примирення всіх її учасників. Інакше — усе це від лукавого. Закликаю колег-журналістів бойкотувати патякання політиків про війну, як тільки вони вдаються до вишукування «чужих», розводять теревені про «спільну перемогу» слов'янських народів, радянський патріотизм дідів-прадідів тощо. Це все ідеологічна брехня, вироблена ще в 50-70-ті роки, яка не має нічого спільного ні з історією, ні з тим, що наші діди-прадіди відчували, коли по них стріляли і спереду, і ззаду, ні з реальною турботою про ветеранів. У цій бійні двох союзних режимів — націонал-соціалістичного та інтернаціонал»-соціалістичного — українці були не переможцями, а жертвами. Мої полеглі діди, як і решта мільйонів людей, — яскраве тому підтвердження. І нічого тут проводити паради, кричати «Слава Великій Перемозі, яка була зовсім не перемога, і тим більше — не велика. Скажемо «ні піару політиканів.