Найбільший ресурс, який вимагає громадська активність, — це час, котрий ми повинні забрати у наших дітей і близьких. Нам хотілося б писати статті, пісні і комп'ютерні програми, продавати товари і надавати послуги, спокійно ростити своїх дітей і проводити час у колі друзів за рибалкою чи шашликами. Але що поробиш — люди, професія котрих — захищати наші інтереси повний робочий день, отримуючи за це гроші — виявилися некомпетентними, корумпованими, самозакоханими, і вкотре профукали все.

Російський флот у Севастополі — це якір Росії в Україні, це — неперерізана пуповина незалежної держави України, породженої вмираючим СРСР. З ним Україна не стане частиною успішного світу, приречена на таку ж, як і в Росії, кримінальну владу, відсутність права, недовласність і бєспрєдєл, суперрозкоші сотні вибраних і убогість десятків мільйонів, а на додаток — «білорусизацію» культурного простору, візове відмурування, периферійне щодо Європи і Азії становище. Смерть таксиста через президентський кортеж на Бориспільській трасі, недопуск преси на прес-конференцію Януковича і Путіна, продовження присутності ЧФ в Україні — кільця одного ланцюга, котрі дають чітку картину України по кремлівському зразку. В 2042 році мені буде 63. За сьогоднішнього сценарію в такій державі пройде все моє життя. Мене це не влаштовує — а вас? Стратегія Події «чорної середи» української історії вкотре ставлять питання наших стратегічних цілей. Основою для дії повинні бути такі пріоритети: 1. Збереження української держави — єдність і суверенність, територіальна цілісність і непорушність кордонів, громадський порядок і правопорядок. 2. Збереження українського народу — самобутності українського етносу і розвиток його культури, мирного співжиття різних національностей. 3. Запобігання насильству, котре руйнує довіру, провокує помсту, творячи тяжкозагойні рани і не даючи можливості діалогу. Загрози Забезпечення стратегічних пріоритетів України можливе тільки в єдності з європейським цивілізаційним простором. Теперішні лідери ЄС, за окремими винятками, будують ефективну спільну економіку. Все інше для них — вторинне. Нас у цій економіці вони не бачать. Росія пропонує зручні економічні умови — і ЄС успішно зраджує свої гуманітарні пріоритети. На додаток до цього геополітична сліпота Обами і нейтральність інших гравців створюють унікальне вікно можливостей для Росії. Наші вороги, в першу чергу — Кремль, — зацікавлені в тому, щоб Україна не була суб'єктом, гравцем з власними інтересами. Тоді вони позбуваються небезпечного конкурента, потужного регіонального гравця на межі Європи і Азії. Ми заважаємо на збройовому, зерновому, металургійному, авіаційному глобальному ринку. План-максимум — рейдерське поглинання нашої держави зі збереженням вивіски, але підміною суті. Очевидно, що найлегший варіант розібратися з нами — зіштовхнути лобами дві частини України, котрі мали б взаємно зруйнувати одна одну, а тоді інші зайшли б сюди ззовні і встановили б протекторат того чи іншого формату. І це питання до нас — чи допустимо ми це. Тактично ефективна, бо цілісна, влада Януковича, в поєднанні з її стратегічною сліпотою, є прекрасним каналом для реалізації такого сценарію. Убога «опозиція», захоплена борнею за первородство, може допомогти їй в цьому — якщо не зміниться. Формати і дії Тільки парламентські партії здатні діяти на законодавчому рівні. Тому від них ми очікуємо чітких і злагоджених дій щодо недопущення ратифікації зрадницьких угод, згортання українського суверенітету, повного попрання Конституції. Саме «опозиційні партії повинні стати організаційним кістяком майбутніх протестів, надати їм організаційну і медійну основу. Інших партій і політиків на даний момент ми не маємо. Вони очолять ці протести, вони дадуть на це свої ресурси, адже на кону їхнє існування в політиці. Ефективна кампанія на місцевих виборах, котра має стати основою для виграшу парламентських виборів-2012, повинна формувати їхню тактику. Огида до теперішньої «опозиції, котра своєю пересвареністю і спробами загравати з Кремлем довела до сьогоднішнього стану, змушує нас створити сильний інструмент контролю за цією братією. Такою силою може стати «громадянська оборона» — неієрархічна мережева спільнота, завданням якої є дотримання основних трьох пріоритетів. Така сила мала б об'єднати звичайних людей незалежно від їхньої партійності, і саме вона повинна була б підганяти партії. Важливо не допустити приватизації такої сили партіями — водночас вона могла б дати партіям кадрову базу, виступити майданчиком для дискусії, для «обкатки» програм, і для початку ефективно спрацювати на місцевих виборах, гарантуючи їх чесність і демократичність. Однією з матриць для такої «оборони» могла б стати система, аналогічна до естонського Кайтселійту, глибоко вкоріненої в місцеве життя, але з розумінням ролі маленької активної групи для цілої держави. Громадянський егоїзм — розуміння того, що ефективна реалізація мене особисто можлива тільки в ефективній державі — мав би стати основою для об'єднання людей. Діяти можна дешево і сердито: 10 листівок друкуються на ксероксі за ціну пляшки пива, 1000 — на різографі за ціну 10 пляшок. Контроль політиків — це пам'ять про їхні помилки і злодіяння, це вимога покаяння за набір негідних людей (поіменно!) в свої ряди, це чітке формулювання своїх вимог, це — організація якісної конкуренції між політиками за право реалізовувати ці вимоги. Це — можливість висловлювати політикам недовіру. Кожен з нас особисто повинен задуматися щодо того, скільки часу і зусиль він готовий потратити на захист незалежності України, на захист демократії і Конституції. Ситуація схожа на 1990 рік, коли історія може змінюватися в обидва боки, і тому треба мати терпіння і бути готовим до тривалої дії. Конкретні дії підказує нам час. Одна справа — коли ратифікація договору щодо ЧФ відбувається за відсутності громадської дії, інша — коли під Радою стоїть сотня тисяч людей. Ми повинні там бути — не заради БЮТу чи якихось інших політиків, а заради нас самих. І ми там справді повинні бути в день ратифікації — настільки, наскільки зможемо, так, щоб навіть Литвин зрозумів неможливість гратися регламентом і порядком денним. Насамкінець Темп, з яким Янукович взявся за діло, провокує запитання: а чи не закінчить він, як Аслан Абашидзе, посадкою в аеропорту Шереметьєво і почесною пенсією на Рубльовці? Ламання України через коліно — погана політика, і вина на ескалації ситуації повністю лежатиме на ньому. Хотілося б вийти за рамки «помаранчево-білоголубого» протистояння. Мова йде про Конституцію, цілі абзаци якої викидають з неї, про торгівлю ресурсами майбутніх поколінь, про мир на нашій землі. Криза є шансом народити нову еліту, можливістю на повний перезапуск держави, її правової і партійної системи, створити державний і громадянський егоїзм, котрий не мінятиме Україну на газ.