У Миколаївському Будинку вчителя відбувся пам'ятний вечір «Ватра любові з нагоди 15-ї роковини від дня смерті славнозвісного українського співака Назарія Яремчука.

Звичайно, то був вечір скорботи. Але на траурному чорному тлі висвітлювалися яскраво-барвисті кольори, як символ невмирущої краси України та безсмертного вогню її нескореності. Спочатку Назарій звернувся з потойбічного світу до своїх шанувальників голосом Степана Гіги — з колонок пролунала пісня «У райськім саду». А за кілька місяців перед тим, як український соловейко відійшов у той світ, він висловив свою скорботу за Володимиром Івасюком піснею «Реквієм», яка теж пролунала з колонок. Лунали і інші пісні у його виконанні. А пісню «Скрипка грає (теж із Назарієвого репертуару) виконала співачка з оперно-вокальної студії Будинку вчителя Ірина Азімова. І цим нагадала, що він був не тільки співаком, а ще й на скрипці грав. Також ця пісня водночас стала драмою: на якусь хвилину з'явився на сцені із скрипкою лауреат обласної культурологічної премії ім. М. Аркаса Олександр Сичов. Гості вечора дізналися, яким запам'ятався батько синові Дмитру Яремчуку, яку велику пошану висловили Назарієві поети Микола Сингаївський та Вадим Крищенко (його рядки стали назвою статті). Із цими спогадами і поезіями їх познайомила голова Клубу шанувальників пісні Назарія Яремчука Лариса Бурлаченко. Прочитала вона і власні вірші, присвячені улюбленому співаку. А Микола Матвєєв згадав про свою зустріч з Назарієм у миколаївському кінотеатрі «Юність», де відбувся його концерт. І трихвилинне спілкування, що відбулося після цього концерту, залишило безсумнівну думку: буковинський легень має козацький дух і не перед ким не стає у рабській позі. Виступили також співачки Олена Юрченко та Євгенія Платова, автор-виконавець власних пісень Валентина Карпуніна, бандуристка Анастасія Калевич, заслужений артист України Олександр Сичов. А коли соліст оперно-вокальної студії Будинку вчителя Юрій Кулагін виконав арію Андрія з опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», у мене виникла думка: може, то натяк, що треба не допустити, щоб ми не сумували за Україною, знаходячись на ній, як сумували запорозькі козаки, опинившись на чужині. Продовженням цієї теми була пісня «Свічка», що лунала у Назарієвому виконанні: ...люди, будь ласка, Хай і понині небачена оком Свічка священна світить, не згасне. Ця свічка палала і на витинанках Людмили Осадчук, які прикрашали сцену. Також на витинанках цієї мисткині були храм, скорботна жінка, казкові птахи з похиленими головами у вінцях. А назва виставки витинанок — «Сум».