На прохання, чи радше на вимогу Московського патріарха Кирила, який незабаром знову навідається в Україну, столичну вулицю Івана Мазепи Київрада перейменувала на Лаврську. Але не всю. Частину залишила за Мазепою — ту, що від станції метро «Арсенальна» до площі Слави, тобто п'ятнадцять будинків, наче насміхаючись над видатним українським гетьманом.

Постанову приймали за ініціативою Віталія Журавського, який належить до «молодої команди» Черновецького, проте «команда» голосувала за неї не в повному складі. Вирішальними стали голоси трьох депутатів від Блоку Кличка. Зокрема за перейменування голосував такий собі Валерій Карпунцов, який вважається близьким до боксера. Хоча сам Кличко перед засіданням обіцяв, що вони не підтримуватимуть це рішення, але, як нам пояснили в його команді пізніше, Віталій є європейським політиком, тому не заперечував тим, хто хоче проголосувати за перейменування, бо вони є людьми дуже віруючими» (тільки дивно, причому тут віра). Карпунцов не заперечує проти вулиці Мазепи в Києві. Навпаки — він пообіцяв, що особисто ініціюватиме, аби вулицю Московську перейменували на Івана Мазепи. — Льогко! Ось побачите! — пообіцяв він. ...Ми люди довірливі й терплячі, тож почекаємо, коли депутат виконає обіцянку. А поки що ми запитали у відомих українців, що для них означає ім'я гетьмана Мазепи. І чи вправі політик сусідньої країни, яким є Кирило, ініціювати перейменування вулиць у нашому місті. Євген Сверстюк, дисидент: «ПЕТРО ГЛУМИВСЯ НАД ВІРОЮ, ТОМУ ЗАСЛУЖИВ АНАФЕМИ» — Йдеться не про те, хто для мене особисто Мазепа... Найпростіше я б міг сказати, що він є національний герой, авторитет. Безсумнівно, він — один з найбільших українських гетьманів, видатна постать в українській історії, чи не найбільш відома у світі. І цього було б досить. Але сьогодні варто говорити не про це, а про нахабство людини з чужої країни, яка пропонує нам змінювати назви вулиць. Хочу торкнутися хамської традиції силоміць накидати своє в чужому краї, яка трималася на насильстві, терору й танках. Кремль досі ревниво ставиться до того, що звільнені від нього народи повертаються до своєї пам'яті й самоповаги. Очевидно, у Москві збереглося якесь делікатне відомство, яке хворобливо переживає таке очищення сусідніх народів. Власне, якщо говорити про Мазепу з погляду церкви, то це ім'я, за яке молиться Православна церква України чотири століття, тому що в кожній літургії промовляється молитва за творців і благотворителів храму цього. І в численних храмах, які побудував Мазепа, — це є молитва за Мазепу. У молитві не повинне вимовлятися конкретне ім'я. Мені пригадується одна конфіскована при совєтах публікація про візит в Україну останнього царя Миколи ІІ, який був добре обізнаний з іконописом, церковним живописом. В одній з церков Києва він побачив портрет Мазепи й запитав відомого історика Яворницького: «Чи моляться за Мазепу в церкві?» «Моляться, як належиться в літургії за строїтелів і благотворителів храму цього», — відповів Яворницький. «А чи проголошують анафему Мазепі?» «Проголошують, як було наказано». На цьому й закінчилася розмова. Але очевидно, вона мала б мати продовження, оскільки в християн є навіть молитва за ворогів, за тих, хто вас гонить, але в християнській традиції немає прокляття. Тим більше що анафема на Мазепу має суто політичний характер. Колись, у давні темні роки, у церкві були прийняті анафеми на людей, котрі виступали проти християнської віри, руйнували основи церкви. У цьому розумінні до Мазепи не могло бути жодних питань... Навпаки, питання були до Петра І, який влаштовував свого роду сатанинську євхаристію в середовищі своїх приближених. Висміював православне духовенство, організовував всєшутейші собори, коли під час п'яних оргій надягали церковні шати й пили з церковних чаш. Це справді був глум над вірою, і за це, звичайно, можна було б ставити питання про анафему на Петра І. Але раби не можуть ставити такого питання — ні тоді, ні в совєцькі часи, ні тепер. Перейменування вулиці — це пробна куля, кинута в Україну з метою перевірити, наскільки українці здатні обурюватися й відстоювати свою честь. Гадаю, у цьому вся суть цієї акції... Для будь-якої країни образа національного героя має викликати хвилю обурення. Тим більше що ми знаємо: Кирил є спеціалістом з зовнішньополітичних питань. У цій частині він має великі заслуги від совєцької влади. Він аж ніяк не виступає як духовний пастор... Досить порівняти його приїзд із візитом Івана Павла ІІ, який виявив пошану до цієї землі тим, що поцілував її в аеропорту, і тим, що розмовляв з нами українською мовою і нагадував нам нашу славну історію, наші славні традиції, імена. Був також візит Вселенського Патріарха, який відправив у Софійському соборі літургію і якоюсь мірою повернув нас до пам'яті про нашу матірну церкву, до її традицій, за якими живемо більш як тисячу років. Словом, такі візити є великим святом, духовним святом. Вони покликані дати народові позитивний заряд. Але візит Кирила починається з ноздрьовської ідеї — перейменувати українську вулицю... Це, звичайно, дратує і ображає. Я вже не кажу, що «Лаврська» — це чисто совєтська назва. Перейменування за совєцьким зразком. Якщо назва духовна, то має бути духовна. Наприклад, у нас є Трьохсвятительська, Воскресенська, Воздвиженська, Спаська. А що таке «Лаврська»? Це не українська традиція. Сергій Архипчук, режисер, засновник фестивалю «Мазепа-фест»: «КИРИЛ — ЦЕ ТАКИЙ СОБІ ШОУМЕН ВІД РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ» — Комусь не хочеться, аби була Україна, не те що вулиця Мазепи в Києві чи пам'ятник гетьману в Полтаві. Має бути Російська монархічна імперія в новітньому поданні, а Україна й усе українське заважає, як і заважало всю історію. Якби українське їм не заважало, то не були б убиті Євген Коновалець і Степан Бандера... Власне, це є неспокоєм для наших сусідів. Звісно, якби не було Голодомору, то дух опору був би набагато сильніший. Можливо, не такий, як у німців, але хоча б, як у греків. Мазепа для мене — особистість, яка постійно вимагає пізнання, вивчення, осмислення... Але мова про інше... Зграя кадебістів, які донедавна вели холодну війну з Америкою, зараз не мають чим зайнятися. У них є асистенти у вигляді міністрів, прем'єр-міністрів і навіть президентів. Одним з проектів є московський патріархат, який активно працює в Донецьку, Луганську, Криму. Що я відчуваю, коли приїжджає Кирил? Що тут можна відчувати, це такий собі шоумен від московської церкви. Товариш Кирил так само, як і товариш Табачник, грають свою роль. Адже скільки було супостатів — Урицький, Косіор, Петровський, Сталін... Їх вони не проклинають, а не дає їм душевного спокою український гетьман... Мазепа для них — як кістка в горлі. Нещодавно побачив просто разючий приклад ідіотизму — у науковій установі Криму — у Нікитському ботанічному саду відновили пам'ятник Молотову. Поряд з пам'ятником Леніну стоїть Молотов... «Чому?» — запитую в екскурсовода. «Бо колись сад носив його ім'я», — каже він. А якщо під час окупації щось десь носило ім'я Гітлера чи ще когось, то, виходить, їм теж треба ставити пам'ятник? Зараз у Полтаві відновлюють двоголового орла, у Харкові ставлять дошку на честь Погромника і Чорносотенця. А те, що перейменували вулицю, пояснити просто: відбулося ідеальне зцілення чухраїнця, малороса і хохла Придурченка, про якого співав Едуард Драч.