Я б не писав про черговий візит Московського патріарха (тим більше, що він обіцяв ще не раз повернутися), якби не дві прочанки, яких зустрів на хресній ході на честь Хрещення Київської Русі. Можливо, їхні історії дадуть змогу поглянути на цей візит більш повно, ніж це дозволяють лаковані звіти офіційних ЗМІ.

Перший випадок, трагічний. У Сквирському районі на Київщині потонула дитина. Священик УПЦ Московського патріархату, дізнавшись, що вона хрещена в УПЦ Київського патріархату, відмовився її відспівувати. Друга історія. В сусідньому Білоцерківському районі в село прислали священика з Росії, щойно відставленого російського військового моряка, всієї релігійної освіти у якого — тримісячні курси. Залишимо за дужками факт, що Московський патріарх приїхав до нас на День Хрещення Києва. Бо ж улітку 988 року було масово хрещено лише киян, а мешканців сучасної Центральної Росії ще й через півтора століття після цього кияни називали «поганами», тобто язичниками. Значно важливіший буквальний текст заяв патріарха Кирила. Він всіляко підкреслював, що УПЦ МП є всього лише частиною російської церкви. «Але потрібно відповідати на деякі наклепницькі вигадки, які спрямовані на те, щоб посіяти нові плевели ворожнечі й підозрілості в єдиній російській церкві, — зокрема, сказав він. «Ви плоть від плоті та кров від крові української культури, української духовної енергії, — сказав про митрополита УПЦ МП Володимира патріарх Кирило, так ніби сам є експертом в «українськості. Особливо часто патріарх вживав словосполучення «Свята Русь». Іноді складалося враження, що він намагається переконати слухачів, що колись існувала держава з такою назвою: «Коли наш народ жив цією праведністю, і стала називатися наша Вітчизна Святою Руссю». Як відомо, Росія не звалася ніколи Руссю. Московія взяла для своєї нової назви грецьку транскрипцію слова «Русь», а не саме слово «Русь», тому що тоді у Європі й світі було добре відомо, що Русь — це Україна. У Московії елінізований термін «Россия» на позначення цієї країни вперше почала вживати влада лише в XV столітті, з того часу, як там з'являється ідея Москви як «Третього Риму», а московські князі починають претендувати на землі України. Остаточно Московія перейменувалася на Росію за царськими указами 1713-го і 1721-го років. Наприкінці 18 століття цариця Катерина II своїм розпорядженням наказала народові називатися росіянами й заборонила вживати звичну назву «московитяни». Лише факт: Московська митрополія була заснована 1448 року, і в СРСР чесно святкували її 500-ліття. Тому нині московським діячам лишаються маніпуляції з назвою — «брендом», запозиченим у спотвореному вигляді через п'ятсот-вісімсот років після князя Володимира. Престиж цього «бренду» предки українців вибороли тяжкою працею й кров'ю. Треба сказати, нічого нового. Німеччина ледь не тисячу років офіційно звалася Священною Римською імперією, хоча внесок германців у римську історію полягає головно в руйнуванні Риму. Між тим американець Лінкольн любив питати — якщо собачий хвіст назвати ногою, то скільки ніг буде в собаки? Відповідь: чотири, бо від зміни назви зайва нога в собаки не виросте. А що ж сьогодні? В риториці патріарха, як і в попередній візит, спостерігався явний пріоритет мирських цілей. «Більшість поганих людей позбавлена відчуття гумору», — зазначив патріарх. Гарна цитата, якщо не враховувати, що для церкви не буває «поганих людей». «Я відчув, що в Україні є значний потенціал серед країн колишнього Радянського Союзу. Тут і економіка, і природа, і люди енергійні, тому в мене немає сумнівів, що народ України пройде складний період і отримає нову історичну перемогу». Все чудово, але для політика. Київській традиції не властивий стиль відносин, який склався у московської церкви з державою. Київські митрополити могли заперечувати і князям, і гетьманам, і навіть повчати їх. І їм за це нічого не було. Наочним виявом зворотного плазування влади перед гостем стали цілком підлі перешкоджання міліцією виїзду прочан УПЦ-КП на святкування Хрещення Київської Русі, в дусі 2004 року. І це з боку влади, очолюваної президентом, що підкреслює свою набожність. Очевидно, влада боялася, що захід УПЦ Київського патріархату в столиці в день Хрещення Русі-України, що й так виявився більш масовим за заходи за участю патріарха Кирила, поставить запитання: так хто від кого «відколовся». Схоже, що церква в зрадженому політиками суспільстві лишилася чи не єдиною силою, принаймні, в Центральній Україні, яка без грошей здатна зібрати великі маси людей. Цікаво, що саме в той час, коли ієрархи Київського Патріархату йшли в гущі святкового натовпу, Верховна Рада в радіусі кількасот метрів була оточена залізними щитами і загонами «Беркуту» — туди завітав Московський патріарх. Хоча, є й інші, обнадійливі моменти. Очевидно, навіть у ході візиту тривала дискусія, хто до кого поїде — Президент Янукович до Кирила, чи навпаки. Треба сказати, Президент Янукович уже не бігав за Кирилом, як минулого року. Склалося враження, що московський гість спочатку навіть взявся нажахати Президента. Привітання Януковичу від патріарха з днем народження прийшло за день до самої події, всупереч усталеній традиції. Потім московський гість взявся густо згадувати Чехова: «Я з дитинства любив читати Чехова. Мені це дуже допомагало у важкі шкільні роки, коли ще була антирелігійна ситуація в країні, і я як віруючий перебував під утиском. Спогади про оповідання Чехова допомагали з гумором ставитися до тих людей, які намагалися мене перевиховати». Однак Президент відпустку так і не перервав, і «Магометові довелося йти у гори, а не навпаки. В цілому візит Московського патріарха можна вважати успішним для творення помісної Української Православної церкви. Чимало людей відчули, наскільки російський стиль відносин з паствою чужий для України. Частина пастви вже знає, що в регіонах, де переважає Московський патріархат, рівень хвороб суспільства вищий, ніж на решті території країни. Що саме по собі по-особливому ставить питання канонічності. Можливо, якщо патріарх Кирило ще поїздить Україною, в українській церкві об'єднаються якщо не всі, то абсолютна більшість тих, хто ставиться серйозно до православної віри, і хто, власне, і є церквою. Без жовчі, без перекошених облич, з ясним розумінням того, що любити ближнього, в тому числі свою країну — богоугодна справа, єдино можлива для християнина. А в Московського патріархату залишаться приміщення для прийому іноземних гостей.