4 вересня минуло 25 років, як у концтаборі в Мордовії за невиявлених обставин помер український поет Василь Стус, котрого було висунуто на здобуття Нобелівської премії.

Пам'яті Василя Стуса Туди, де леденіє річка Лета Й на троні цар Аїд сидить, Зевс наказав Харонові везти поета, Замордувати там і в річці тій втопить. Харон привіз його в царство темряви. Та раптом... світло спалахнуло: То на поеті засяяли лаври — Свого обранця музи не забули. Від страху цар страшний заплющив очі. — Зніміть ці лаври! В Леті утопіть! Хай буде вічним пробування ночі! І Цербер виконав наказ цей вмить. Повернувшись, зубами впився в тіло, Від смаку крові оп'янів І довго, дивлячись осатаніло В змучені очі, пес радів. А потім мучня в річці утопив. Та час настав, і вийшов він із Лети. У лаврах знов. Цар скаменів. Злякавсь і Цербер. Відступив перед поетом... ...Стоїть гора високая Парнас, Олімп на тлі із нею пагорбом здається. На гору ту без труднощів поет піднявсь. Понині звідти сяйво його лаврів ллється.