Півроку тому, в день створення «коаліції тушок», автор припустив, що через 100 днів роботи такого уряду телеканали будуть розповідати про «зниження цін на капусту на дві копійки, а в тих телеканалів, хто не буде цього робити, виникнуть проблеми». Передбачити такий результат було дуже легко. Цікавіша оцінка «по факту»: що з виконанням передвиборних обіцянок?

Президент заявив, що Україна «впродовж десяти років повинна увійти до двадцятки найрозвиненіших країн світу». 10 років ще не минуло, але тенденції вже вимальовуються. Нещодавно Президент повідомив, що за перше півріччя 2010 року реальний ВВП зріс на 3,6%. Таке ж зростання уряд прогнозував за підсумками року. За формулою складного процентного зростання, яку Президент, як майже відмінник, міг би пам'ятати зі школи, виходить, що з такими темпами через 10 років ВВП України становитиме 1,083 трильйона гривень (нинішній ВВП) помножити на (1 3,6/100), зведене в 10 ступінь. Виходить ВВП у 1,5425 трильйона сьогоднішніх гривень у 2020 році. У 2009 році Україна, за даними МВФ і Світового банку, за розміром номінального ВВП стояла на 53 місці у світі. Між тим МВФ очікує, що світова економіка в 2010 році зросте на 3,9%. Тож з такими темпами зростання, які продемонстрував «уряд тушок», нижчими за загальносвітові, Україні можна змагатися лише за втримання у третій двадцятці економік, поряд з Бангладеш і 4-мільйонною Новою Зеландією. Ситуація з розміром ВВП, розрахованим за паритетом купівельної спроможності, краща — 34 місце у світі за даними МВФ за 2009 рік. Але й тут проблеми. Країни з першої двадцятки цього списку вже сьогодні мають ВВП 700 мільярдів доларів. Навіть якщо весь світ почекає «команду професіоналів», український ВВП у 2020 році в розмірі, еквівалентному 200 мільярдам доларів, навіть близько не підійде до цієї межі. Якщо ж говорити про валовий дохід на душу населення — показник, найбільш адекватний для оцінювання рівня розвитку країни, — то тут Україна в 2009 році на 100 місці за даними МВФ і на 95 за даними Світового Банку. Зрозуміло, що темпи відновлення, які нині демонструє «команда професіоналів», що є нижчими за загальносвітові, не дають шансу навіть зберегти нинішні позиції, не кажучи про входження до «двадцятки». Тому розмови про входження у «двадцятку найрозвиненіших країн» за нинішньої влади з її здібностями до господарювання — це з тієї ж опери, що вірити в комунізм до 1980 року, у те, що на Марсі будуть яблуні цвісти, або в будівництво Табачником літаків-безпілотників. Інша показова програмна ідея Партії регіонів (http://tsn.ua/ukrayina/german-rozpovila-yakim-chinom-yanukovich-zbilshit-naselennya-do-50-mln.html) — обіцянка збільшити населення України до 2020 року до 50 мільйонів. За даними Держкомстату, за перші півроку 2010 населення України зменшилося на 111 тисяч осіб. Звичайно, урядовці можуть сказати, що досі народжували ті, хто завагітнів ще за «помаранчевих», а от за їхньої влади вагітніти почнуть краще. Але хто цьому повірить? Можна припустити, що Партія регіонів вбачає вихід у заселенні України іноземними колоністами. Принаймні, за даними радника голови севастопольської держадміністрації, мер Москви Лужков вів переговори у Криму з місцевим керівництвом про переселення в Крим росіян з Далекої Півночі. У друге прем'єрство Януковича тодішній віце-прем'єр Дмитро Табачник також заявляв про бажаність залучення в Україну мільйонів трудових мігрантів з Азії. Загалом же, задля виконання обіцянки Партії регіонів, нею міг би бути розглянутий і варіант введення в Україну окупаційної армії. Водночас сусідні з Україною держави і близько не мають таких великих армій. Тим більше, що при введенні окупаційних військ населення власне України могло б зменшитися. Прямий і гарантований борг України за правління нового Президента вже зріс з 37,6 мільярда доларів наприкінці січня до 45,9 мільярда доларів на 31 липня (36% ВВП), і ось-ось зросте ще на 15 мільярда доларів. У 2014 році лише по нинішніх (!) кредитах виключно від МВФ (!) Україна повинна буде заплатити майже 20% від зібраного в 2010 році бюджету. При цьому влада носиться із зростанням товарообігу з Росією. Забуваючи, що в кожного товарообігу є дві сторони — експорт і імпорт. Російський експорт до України за перші півроку зріс у 2,2 разу, а наш експорт до Росії — більш ніж утричі менше. Хто отримує основну додану вартість від такої співпраці? За даними Держкомстату, протягом січня-липня 2010 року зареєстровано 299,8 тисячі злочинів (без урахування злочинів, зареєстрованих податковою міліцією), що на 28,2% більше, ніж у січні-липні 2009-го, серед яких 36,3% (як і у відповідному періоді 2009-го) — тяжкі та особливо тяжкі. Тобто зростання по тяжких і особливо тяжких злочинах також становить більше 28% (хоча генерал Москаль говорив про 40%, але віритимемо рідному Держкомстату). Якщо цю тенденцію не зупинити, то у 2020 році буде вчинено 3 мільйони 597 тисяч злочинів. А за ці роки кримінал буквально «почує кожного». Це вже не кажучи про те, що Кучмі треба було шість років «царювати», щоб почали зникати журналісти, а Януковичу вистачило півроку. Інша, надзвичайно загрозлива тема, — як тільки падає ціна на нафту і прив'язана до неї ціна на російський газ, урядовці, неначе найбільше турбуючись про російський бюджет, заводять розмову про «зміну формули ціни на газ». Вочевидь, ціною української ГТС. Крім втрати ГТС, це загрожує закінчитися новим довгостроковим контрактом на постачання газу. Ярмо, що має шанс закінчитися 2019 року, може так і не закінчитися. Тим часом у Європі (в тому числі компанії найбільших споживачів газу — Франції, Німеччини, Італії) відмовляються від переукладення довгострокових контрактів та переходять на короткострокові, з відв'язкою ціни на газ від цін на нафту і прив'язкою її до біржової ціни скрапленого газу. Яка, на відміну від нафти, нестримно падає. При цьому європейські країни збивають ціни на російський газ, що примітно, без розміщення у себе російських військових баз. Як із ситуації скористаються сусіди України? Наприклад, Польща у 2014 році введе в експлуатацію завод з отримання скрапленого газу максимальною продуктивністю до 7,5 мільярда кубометрів. Вартість заводу — 950 мільйонів євро. За цю інвестицію Польща зможе покривати майже половину своїх потреб у газі. Все споживання Польщі в 2009 році — 16,4 мільярда кубометрів газу при 5 мільярдах власного видобутку. А ще є сланці, які зараз розвідуються. У підсумку Польща досі тягне з підписанням нібито узгодженого довгострокового контракту з «Газпромом», і, схоже, якщо й підпише, то на своїх умовах. А в Україні тим часом «змичка» влади й бізнесу десятиліттями «сидить на трубі, стриже маржу і не робить рівно нічого для енергетичних інтересів країни. Тож Москва отримала в оренду бази Чорноморського флоту ще на 25 років, Хтось отримає комбінат, хтось мільярди за газ. А що отримають українці — підвищення комунальних тарифів, підвищення пенсійного віку, підвищення цін на хліб та інше. Нещодавно глава держави так суворо, на телекамери, наголосив, що історію в жодному разі не можна переписувати»: Історія — це той предмет, якого не повинні торкатися політики. Її пишуть історики, вчені. Історія — це те, на чому треба виховувати покоління». А в цей час міністр освіти, тобто політик, не лише торкається й власноруч переписує історію, але й вказує українському народові, до якого він не належить ані політичним, ані етнічним боком, хто в нього герой і хто не герой. Вочевидь, робить це як експерт у героїзмі. І хто після всього цього повірить, що біг-борди Президента «Любіть Україну» щось значать? Найгірше, що країна віддана на неприкрите розграбування. На пікові кризи збільшується тиск на населення через тарифи (з погрозами позбавлення житла) та на дрібний і середній бізнес через здирства податкової, про які волають уже навіть самі депутати ПР на місцях. Вочевидь, дрібний і середній бізнес, що є основою громадянського суспільства, розглядається як апріорний ворог. А в телеефірах «солов'ї з Партії регіонів тим часом розповідають, що якщо в людей з кишені витягти гроші, то їхній добробут від того зросте. І під заклики до народу «затягнути пояси» влада за народні мільйони купує автомобілі міністрам, катає їх за кордон, лікує депутатів та наймає артистів для своїх чергових «гоп-ца-дріца-гоп-ца-ца». Близько чверті грошей, зібраних у країні, йде на будівництво доріг. Хтось ті дороги бачив, крім Президента і урядовців? Представник Єврокомісії в Україні прямо в очі владі заявляє, що інфраструктурні проекти в Україні коштують удвічі дорожче, ніж «у будь-якій країні ЄС». Дипломат просто по-іншому не може сказати: «Треба менше красти». Коли ви бачите плакат Президента «Будуємо нову країну», з великою імовірністю можна стверджувати, що ця країна — Кіпр. На 1 липня обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу досяг 6,76 мільярда доларів, з них обсяг прямих інвестицій на Кіпр становить 6,3 мільярда. Тим часом за перше півріччя 2010 року підприємства Донецької області отримали майже в 3,5 разу менше іноземних інвестицій, аніж у першому півріччі 2009 року. Якби у Президента Януковича хтось справді знав історію, йому б, може, розповіли повчальний епізод з життя Володимира Великого. Якось варяги, що допомогли йому прийти до влади, попросили у Володимира данину з Києва, але він відмовив своїм «однополчанам» (і родичам): «Сказали варяги Володимиру: «Се город наш, бо ми здобули його. Тому хочемо ми взяти окуп із них по дві гривні з чоловіка». І мовив їм Володимир: «Пождіте з місяць, поки вам куни зберуть». І чекали вони місяць, і не дав він їм, і сказали варяги: «Обдурив ти нас. Тому покажи нам путь у греки». І він сказав їм: Ідіть». І послав він поперед них послів, кажучи так цесареві: Ідуть оце до тебе варяги. Не держи їх у столиці, бо того вони натворять тобі в городі, що й тут, але розішли їх нарізно і сюди не пускай ні одного». Влада обіцяла «почути кожного». Але сьогодні владу почули всі. Зачеплені всі сфери суспільного життя, утиснутий ледь не кожен громадянин. Прийшовши не завдяки звитязі, а навпаки, виключно за рахунок ідіотизму попередників, представники «нової влади судорожно спішать «нацарювати». У стародавніх завойовників розграбування тривало, як правило, три дні. У нашому випадку усе складніше. Як відомо, Володимир Великий правив Київською державою протягом 35 років. А за чотири місяці підтримка Партії регіонів упала з 42 до 27%. Тож перший плюс: усе менше чекають чуда, усе більше — коли припинять чудити. Інший позитив: країна, при всіх колосальних викликах нинішньої ситуації, отримує шанс зрозуміти — сьогоднішня «нова» влада (яка насправді ніколи не відчіплялася від України) є не менш чужою східним українцям, ніж західним. І що лише солідарність дасть змогу повернути країну всім її громадянам.