В «Українському Півдні була надрукована стаття Олександра Палія «Українську історію роблять «общім достоянієм», щоб легше привласнити». До деяких фактів, наведених у цій статті, хочеться внести додатки.

Автор перелічує фінські племена, які застали слов'янські переселенці на землях Росії: чудь, мурома, меря, мещери, перм, комі, удмурти, марійці... А також пише: «Цікаво, що в нинішній Росії міста Рязань (Ерзянь) і Кострома, що мають фінно-угорські назви й розташовані у центрі традиційного фінно-угорського етнічного масиву — стали еталоном русскости. Тітоньки у фінно-угорських кокошниках і народних вбраннях, разом із дядьками у багряних фінно-угорських косоворотках, співають фінно-угорські частушки російською мовою, і при цьому думають, що вони співають слов'янських пісень». Додам, що Ерзя — одна з етнічних груп мордовського народу. Звідти виникла і назва міста Арзамас (Ерзамас), розташованого у Поволжі. Та, мабуть, буде ще цікавішим, якщо звернути увагу, як висловився про свою батьківщину син Ерзянської землі Сергій Єсенін. Ще 20-річним юнаком він писав: Затерялась Русь в Мордве и Чуди, Нипочем ей страх. И идут по той дороге люди, Люди в кандалах. Зрозуміло, те що немає страху перед поневоленням привело до виникнення іншого страху — перед свободою. А слово «кандалы» має подвійне значення: справжнє і образне. Так само і сибірські гори (про них поет згадує у попередній строфі), куди простяглася дорога, якою йдуть заковані люди: Все они убийцы или воры, Как судил им рок. За часів царату у Московії називали ворами не тільки крадіїв, а ще й бунтарів, заколотників. Хто робив те, до чого закликає Тарас Шевченко у своєму «Заповіті — рвав духовні кайдани — вимушений бути закованим у металеві. А вбивці — люди з рабськими душами, перевертні. Вони теж закуті у кайдани, але, звичайно, не в металеві. Може, хтось не погодиться зі мною. Але роком раніше, ніж був написаний цей вірш, Сергій Єсенін написав поему «Марфа Посадница». Перед тим як процитувати рядки з неї, повернуся знов до статті Олександра Палія: «У Новгороді плем'я словен з'явилося близько другої половини 7 століття, прийшовши, наймовірніше, з території Центральної Європи. У 15-16 столітті новгородців було переважно винищено Московією геноцидними методами — масовими вбивствами, особливо за часів Івана Грозного, та переселеннями». А у поемі яскраво світиться та сама іскорка, з якої розпалився знищувальний вогонь: Не чернец беседует с Господом в заторе — Царь московский антихриста вызывает: «Ой Виельзивуле, горе мое, горе, Новгород мне вольный ног не лобызает!». Вылез из запечья сатана гадюкой, В пучеглазых бельмах исчадье ада: «Побожися душу выдать мне порукой Иначе не будет с Новгородом слада!». Відомо, що московський цар, тобто великий князь Іван ІІІ, запродав душу дияволу. От до якого висновку приходить поет з країни-загарбниці і самозванки: А и минуло теперь четыреста лет. Не пора ли нам, ребята, взяться за ум, Исполнить святой Марфин завет: Заглушить удалью московский шум. Тепер вже минає близько п'ятсот років від того заповіту і наближається 100-річчя написання поеми. Але процитовані з неї рядки є і сьогодні закликом для українців — громадян держави, яка майже два десятиліття має статус незалежності. Так само, як і ці рядки: Как по быльнице тропинка пролегла; А пойдёмте стольный Киев звать! Ой ли вы, с Кремля колокола, А пора небось и честь вам знать! У тому самому році, коли була написана «Марфа Посадница», виповнилося 100 років від дня народження Тараса Шевченка, і Сергій Єсенін зроби вільний переклад уривку з поеми «Княжна», який став віршем «Село». А заповнюючи анкету про Пушкіна до 125-річчя від дня народження сонця російської поезії, він назва його своїм улюбленим поетом і водночас згадав, що його характеристика Мазепи є помилковою. У Євгена Євтушенка є стаття про Єсеніна, яка має назву «Самый русский поэт». І справді, на відміну від інших російських поетів, за духом він був руським. Залишається зробити висновок, що на відміну від багатьох мешканців традиційного фінно-угорського етносу він розумів, звідки йдуть його коріння, що повинно бути наукою не тільки його землякам, а ще й багатьом українцям.