Прочитав в «УП» № 32 (869) 2010 року статтю Юрія Шпака «Комунальна реформа перетворить українців на гайдамаків». І хоч багато в чому згоден з автором, але дещо хочу й заперечити.

Нагадаю, мова йде про підвищення цін новою владою на комунальні послуги. І вже в цьому автор ставить на одну дошку уряд Азарова з урядом Тимошенко. Бо стверджує і Партія регіонів, і БЮТ намагаються грати на ниві популізму в опозиції, і на ниві економічного прагматизму при владі. Щодо популізму — без нього не обходиться жодна партія в жодній країні, виборюючи собі владу. Тому й Юлія Володимирівна не обійшлась без нього, обіцяючи і поліпшення життя, і безперебійні виплати пенсій та зарплат бюджетникам, і повернення згамканих Москвою 1 квітня 1991 року вкладів громадян... Але все це у більш-менш пристойних вимірах. І якби не отой жорсткий спротив не тільки з боку ПР, але й з боку деяких «помаранчевих» та й самого Президента, якби не ота політична криза, до якої додалась ще й зовнішня світова фінансова, то багато дечого вона й виконала б. Щодо популізму Партії регіонів, то його аж ніяк не можна порівнювати з БЮТ. Бо стільки явно нездійснених не тільки обіцянок, але й дій не видавав «на гора» ніхто. Пригадайте, як нинішній Прем'єр-міністр Азаров — тоді ще депутат від ПР — з папірцем у руках відстоював небачене підвищення пенсій та зарплат. І не тільки відстоював, але й в основному силами ПР ця міна уповільненої дії через Верховну Раду була підкладена фактично під Юлію Володимирівну. І, як не дивно, під Україну! Хоча прекрасно всі вони знали, (розвідка у них працювала справно!), що таких коштів у державі не-ма-є! До речі, та ж Партія регіонів, з тим же Азаровим, прийшовши до влади, і не думали виконувати ними ж підленько прийняте рішення про те підвищення зарплат та пенсій. Хоча й, вибачте, взялися за підвищення пенсійного віку. А це, як ви здогадуєтесь, не одне й те саме. Ось такий вийшов прагматизм, до якого не додумалась Юля. А ось економію бюджетних коштів регіонали вирішили зробити теж своєрідно. З одного боку, тим підвищенням пенсійного віку, а з іншого боку — скороченням бюджетників — учителів, медпрацівників, двірників... Тільки не своїх міністрів! Бо довели їх кількість до 29! Такої кількості в Тимошенко не було. Ось така вийшла «прагматична економія» Партії регіонів! «Зекономив» цей уряд, (на відміну від уряду Тимошенко) й на газі, який вони, завдячуючи Януковичу, неначе б то здешевили за рахунок здачі Севастополя з інфраструктурою маяків під базування Чорноморського флоту Росії. А «зекономив» тим, що «прагматично» при цьому підвищив ціну за той же газ для тих же пенсіонерів і всього населення вдвоє! Мовляв, Валютний Фонд вимагає! І це тоді, коли та ж Юлія Володимирівна, мабуть, не досить прагматично уперто не підвищувала ту ціну, хоча Валютний Фонд вимагав цього від неї теж. А російські «брати» в лиці Медведєва-Путіна до того ж ще й підняли їй, а значить і всій Україні, ту ціну на газ до захмарних висот! Та Тимошенко умудрилася і ціну для населення не підвищувати, і транші отримувати від Валютного Фонду, і Севастополь не здавати! А це прагматизм зовсім іншого гатунку. Мало того, ще немалу дещицю того газу вона одібрала у хитромудрих олігархів. І не поклала собі до кишені, як дехто з тих регіоналів, наприклад, державну дачу Міжгір'я з 140 га землі, а повернула державі. До речі, саме за незгоду здати Севастополь (хоч Путін оближно й запевняв, що «вроде бы она тоже была согласна»), та за цей газ, який вже при новій владі, підключивши навіть Міжнародний суд, ті олігархи повернули до своїх кишень — саме за це на неї й навалились і ті олігархи, і зарубіжні «брати»... Бо вони напевне знали, наскільки Юлія Володимирівна «вроде бы была согласна» здати Севастополь. До речі, чи не вони «снабжали» такими даними й деяких наших «помаранчевих», які разом з Ющенком чомусь оголосили Юлію Володимирівну «ворогом номер один». Мало того, ще й заходились нагороджувати вчорашніх «підрахуїв» та «пісуарщиків». І все це вилилось на її голову через засоби масової інформації. Благо, переважна більшість з них були і є у нас в руках олігархів — і саме тих, кого зараз та Партія регіонів розставила на ключові посади. Тому, нарешті, треба все-таки відрізняти божий дар і яєчню, яку заколотили Юлії Володимирівні (а разом з нею і нам з вами!), і регіонали, і оті помічники з «помаранчевих», які свого часу піддали анафемі з трибуни Верховної Ради, а потім і дружно загнали під колеса послужливо підставленого КамАЗу ще одну невигідну Росії людину — В'ячеслава Максимовича Чорновола. Тоді він теж для деяких «помаранчевих», вибачте, баранів був ворогом номер один. Як і сьогодні Юлія Володимирівна. Яка — і це не є виключено! — вівчаркою покусувала деяких з них, намагаючись зібрати, згуртувати. Бо розуміла, як і той фінський барон (барон, а не баран!) Маннергейм, що саме незгода у власних рядах широко відчиняє ворота для справжніх вовків. «Адже, — (тут я процитую журналістку Галину Левицьку — «УП» № 38 (785)-2008 р. «Українські політики легковажать історичні реалії), через амбіції політиків (через отих баранів. — П.П.) Україна втрачала незалежність, платячи при цьому страшенну ціну. Тільки у 20 сторіччі за невміння політиків чути один одного... заплатила більш як половиною своєї національної чисельності і втратою майже четвертої частини етнічних територій. І тільки через те, що Винниченко «залицявся» до Леніна, (як то сьогодні дехто до Путіна. — П.П.), а Петлюра по-чорному ненавидів Скоропадського!». Ну десь так, як-то сьогодні дехто ненавидить Юлію Володимирівну Тимошенко. Та ж Галина Левицька й зазначила, що «режисери» цієї ненависті сиділи, як не дивно, в «помаранчевому» «Секретаріаті Президента». Звичайно ж Ющенка. Про праву руку якого — лідера фракції НУ-НС В'ячеслава Кириленка та про його підтримувачів у цьому, вона ж написала: «Чи справді це позиція патріота, чи, може, маємо справу з Носом 21-го сторіччя. Рівно 300 років тому через полковника Носа (нагадаю, саме він відкрив потайні ворота військам Петра І в кріпость Батурин. — П.П.) майже на три століття впала українська держава!». І впала навіть не до ніг тих, хто «залицявся» чи то до Петра І, чи то до Леніна, чи то, як тепер, до Путіна, а в руки справжніх вовків, які пожерли й тих твердолобих баранів! Тому давайте все-таки навчимося розрізнювати вівчарку від справжніх вовків. Бо тільки тоді ми обійдемося без жахливої долі гайдамаків. І без не менш жахливої власної долі українців!