«Конституційний суд України виходить з того, що визнання неконституційним Закону №2222 у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом №2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України». Ці слова з рішення Конституційного суду України (КСУ) про скасування політреформи 2004 року гідні того, щоб їх вписали а аннали світової юриспруденції. Виявляється, «стабільність конституційного ладу» — це його зміна не волею виборців чи бодай парламенту, а рішенням 18 осіб.

«Гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина» — це вирішення за 36 мільйонів виборців питання, які саме повноваження вони делегували главі держави, а які — народним депутатам, «непорушність та безперервність дії Конституції України» — це оголошення п'ятирічного періоду життя держави за зміненою в перебігу політреформи Конституції таким, якого наче й не було. Не менш пікантним виглядає рішення КСУ про скасування закону №2222 як неконституційного з одночасним покладанням на органи влади, обрані та сформовані на основі саме цих неконституційних норм, обов'язку «щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV». І нарешті: нинішній склад КСУ є елементом всієї системи влади, сформованої в Україні за останні п'ять років у результаті політреформи, тобто того, що становить результат неконституційного закону №2222. То ж чи може бути законним результат беззаконня? Для нормальної людини тут навіть немає питання. Для українських юристів, утім, теж: жодних ознак готовності КСУ скласти свої повноваження не помічено. Схоже, правники не дуже змінилися з того часу, як Іван Котляревський в «Енеїді заслужено помістив їх у пекло: Начальники, п'явки людськії І всі прокляті писарі; Ісправники все ваканцьові, Судді і стряпчі безтолкові, Повірені, секретарі... Суд: дволикий чи дволичний? Про те, що політреформа 8 грудня 2004 року, ядром якої є Закон «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV, проведена з грубими порушеннями багатьох законодавчих норм, говорили і писали ще тоді, під час Помаранчевої революції. І не тільки українські експерти, а й речники Венеціанської комісії. Але тоді все залишилося на рівні розмов — політикум дійшов певного консенсусу щодо конституційних змін — мовляв, поживемо-побачимо, що там буде, не станемо поспішати. 2007 року консенсус в силу гострого конфлікту між «помаранчевим» і «біло-блакитним» таборами щез, і 102 народні депутати звернулися до КСУ з поданням стосовно визнання закону №2222-IV неконституційним. І що цікаво: їхні аргументи майже дослівно збігалися з аргументами цьогорічного подання 252 депутатів. Та 5 лютого 2008 року КСУ виніс вердикт: відмовити у відкритті провадження у справі, бо в поданні неправильно вказані повне найменування, номер та дата ухвалення правового акта, положення якого оспорюються. Формалізм, доведений до межі? Добре, але чому ж тоді зараз, коли 252 депутати у своєму поданні зазначили ті самі реквізити закону, КСУ забув про значення кожної титли й коми та відкрив провадження? Що ж, знову згадаймо описання пекла у Котляревського, де перебувають Судді, підсудки, писарі, Які по правді не судили Та тілько грошики лупили І одбирали хабарі... Так воно чи не так було цього разу з мотиваційною частиною справи, але КСУ пішов назустріч побажанням трудящих із Верховної Ради. Як і кілька місяців тому в питанні про формування «коаліції тушок». І що цікаво: практично ті самі судді (за винятком кількох нових, обраних до КСУ замість тих, які пішли у відставку) у квітні спокійно користувалися текстом Конституції України, в який був «вмонтований» закон №2222-IV, — і не бачили в тому жодної єресі. Власне, майже шість років не бачили і спокійно працювали, ухвалювали рішення, мотивували їх. А тепер раптом прозріли. Дивина, одначе. Ба більше: у рішенні від 5 лютого 2008 року, зокрема, було сказано: «Положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід'ємною складовою Конституції України — окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом №2222-ІV його положення, оскаржені суб'єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року». Іншими словами: геть немиті руки від цнотливого тіла Конституції! Сьогодні ж все з точністю до навпаки: беріть, любі господарі життя, все, що тільки-но забажаєте... Та, власне, хіба можна вимагати серйозних рішень від того Суду, який 2003 року визнав другий президентський термін Леоніда Кучми першим? Хіба можна серйозно ставитися до правників, котрі вимагають від органів влади «невідкладно» привести всі закони й підзаконні акти у відповідність із тим варіантом Конституції, який існував до 8 грудня 2004 року (а йдеться про десятки, а то й сотні закони та тисячі підзаконних актів)? Хіба можна хоч у чомусь покладатися на юристів, які фактично вкинули державу у правовий хаос, не сказавши ані слова про те, чи діятимуть і як діятимуть у перехідний період (який неминуче розтягнеться на кілька місяців) ті нормативно-правові акти, що ухвалені на основі зміненого 2004 року Основного Закону? Усю владу Леонідові Кучмі? До речі, про Леоніда Кучму. Якщо бути послідовними, то варто згадати: зміни до Конституції 8 грудня 2004 року були ухвалені в «пакеті разом із законом про особливості голосування при повторному проведенні другого туру президентських виборів та законопроектом про конституційні реформи стосовно місцевого самоврядування (перше читання, яке виявилося й останнім). Щодо цього «пакета» КСУ висловився так: «Верховна Рада України 8 грудня 2004 року одним (одночасним) голосуванням прийняла Закон №2222 разом із Постановою Верховної Ради України «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України» №2223-IV та Законом України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року» №2221-IV. Одночасне прийняття самостійних правових актів, предмет регулювання яких та визначені у статтях 91, 155 Конституції України процедури їх розгляду і ухвалення є різними, свідчить про порушення Верховною Радою України частини другої статті 19 Конституції України при прийнятті Закону №2222». Але чому «порушення» стосується тільки закону №2222, а не всіх трьох законодавчих актів? Адже вони, як зазначив КСУ є самостійними, і кожен має свою процедуру. Звідси логічно випливає висновок, що неконституційним було і проведення повторного другого туру президентських виборів. А оскільки, за рішенням Верховного Суду, результати «першого» другого туру встановити неможливо, то сьогодні Президентом України повинен бути... Леонід Данилович Кучма. Тоді лише і виявиться наявною та сама «безперервність», про яку йдеться у рішенні КСУ. А відтак, якщо продовжити цей логічний ряд, в Україні відсутні Кабмін, Верховна Рада, Конституційний Суд, місцеві органи влади тощо, бо всі вони тим чи іншим робом формувалися на основі сакраментальної політреформи. Тоді президент Кучма повинен сформувати тимчасові органи державної влади, завданням яких стане проведення дочасних виборів на всіх рівнях. Так само і повноваження Верховного головнокомандувача переходять до Кучми, а Янукович в один момент стає приватною особою. З усіма тими наслідками, які звідси випливають... Ясна річ, такого перебігу подій не буде. Бо в сучасній Україні його не може бути. Не буде ані добровільної відставки суддів КСУ, які ухвалили абсурдне й цинічне рішення на догоду чинній владі та власним інтересам, ані дострокових виборів, ані навіть обмеження на рік повноважень Верховної Ради (як прямо випливає із Конституції зразка 1996 року). Будуть продовження «дерибану» країни та чергові демонстрації вміння «конкретних пацанів» нехтувати будь-якими законами — хоч Основними, хоч Божими. І знову не випадково згадується гіркий сміх Котляревського: Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору, Всім по заслузі, як котам. Утім, як на мене, коти тут лише для рими; бо ж не можна в один ряд ставити милих тваринок, уся провина яких лише у розбитій тарілці чи вкраденому кільці ковбаси, і двоногих істот (так і хочеться написати — «тварюк»), котрі крадуть у народу мільярди грошей і розбивають мільйони людських доль...