Коли життя бере за горло, коли депресія не відпускає, коли світ втрачає барви і песимізм стає незборимим, ми відкриваємо передвиборну програму Януковича «Україна для людей». Бо нічого смішнішого в житті не читали. Спробуйте й ви. Особливо ті сторінки, де йдеться про 500 нових футбольних полів, 50 катків та 50 басейнів на рік.

А як вам таке: «Вчитель, лікар, працівник культури, військовослужбовець, міліціонер одержать ключі від квартир при підписанні трудового контракту на 20 років»? А ще нижче — «Одержання житла молодими офіцерами протягом першого року служби» — як же тоді обіцяні раніше ключі при підписанні контракту?? Ян Таксюр разом з Петросяном від заздрощів просто-таки посивіли. А може, саме вони і є правдивими авторами тексту? Дуже піднімає настрій також порівняння обіцянок Януковича із реальними ініціативами нової влади — наприклад пункт про «відкриті виборчі списки». Не кажучи вже про «ліквідацію депутатських пільг» та «виборність суддів». Реформуючи школу, міністерство торгівлі освітою проігнорувало обіцянку боса: «Вступ до ВНЗ за шкільним атестатом для випускників шкіл до 2009 року». А зменшення держзамовлення до ВНЗ, оголошене нещодавно, чітко ілюструє пункт «Доступна і якісна освіта». Зазирніть до бюджету — чи побачите там обіцяне «фінансування медицини не менше 10% ВВП»? Звісно, коли доходиш до «мінімальної пенсії на 20% вищої за прожитковий мінімум», сміх сам собою уривається. Особливо на тлі запланованого підвищення пенсійного віку. Проте, насправді, все залежить від рівня цього самого прожиткового мінімуму, точніше від того, хто і як його рахує. До речі, ви буваєте у магазинах та на базарі? Ви платите за квартиру, за газ? Ну і як це кореспондується з офіційними даними про інфляцію в Україні? А з оголошенням влади, що ціни на продукти харчування та безалкогольні напої у серпні знизилися на 0,1%? Сміх не вщухає. Звісно, програма писалася на 5 (а дехто каже, що й на 10!!!) років, так що час іще є. А п'ять років сміху — це «Здорові люди — впевнене майбутнє, дивись відповідний пункт програми. Ну, гаразд, посміялися, і досить. Тепер давайте про серйозне. Про першопричини наших теперішніх веселощів. Про те, як все починалося. Десять років тому Партія регіонів, виринувши буквально нізвідки, впевнено відтерла від влади комуно-соціалістичну публіку: симоненківців, медведчуківців, морозівців та вітренківців. Чи не дивно, що партія олігархів, бізнесменів та чиновників заввиграшки «привласнила» весь лівий електорат? Люди, які періодично б'ють себе в груди, називаючись «пролетаріатом» та «робочою кісточкою», сьогодні всі, як один, голосують за «буржуїв-кровопивць» і не натішаться з результатів свого вибору. Ви щось розумієте? Ми — ні. А значить, треба розібратися. Чим же так схожі регіони з комуністами, що електорат легко поміняв одних на інших? Що ж саме взяли регіонали у «щасливому минулому», щоб забезпечити собі «світле майбутнє? Теорію Маркса пропонуємо одразу відкинути. По-перше, комсомольці-олігархи нею не володіють, по-друге, вона їм за великим рахунком протипоказана. Ну, а без Маркса, що залишається від комунізму? Перш за все — боротьба. Комуністи завжди боролися, перемагали, йшли в атаку і т.д. Це — дуже цінна теза. Вона дозволяє сприймати «голод і холод» не як побутові негаразди, за які владу треба було б відвести у лісочок, а як елемент боротьби за справедливість. Виховані комсомолом регіонали з легкістю перейняли цю ефективну методику. Ну то й що, що десятикласники вчаться без підручників — зате Бандера не буде Героєм України. Ми перемогли! Хто це «ми», і що «нам» зробив Степан Бандера — справа десята. Головне — перемога. Тому зараз знову вигадуються вороги, супротивники, на всі заставки використовуються заяложені радянські штампи типу «руки Вашингтона», «кривавого націоналізму» тощо. На образ ворога все придасться. З чарівною легкістю виправдовуються і будь-які, навіть найбезчесніші, методи боротьби. Ну то й що, що фальсифікували голосування у «Великих українцях», зате втерли носа галичанам! Не кажучи вже про виборчі підтасовки та порушення, які потрібні саме для того, щоб не допустити до влади клятих ворогів. Ну і друга, найцінніша комуністична методологія — тотальна брехня. Один з провідних ідеологів соціалізму Адольф Гітлер сказав: «Широкі маси швидше стають жертвами великої брехні, ніж маленької. Потім цю фразу неодноразово повторював Йозеф Геббельс, і до нас вона дійшла вже у вигляді його «крилатого вислову»: «Чим більша брехня, тим швидше у неї повірять». Треба зауважити, що цей принцип вигаданий не Гітлером — іще до того, як Жовтневий переворот стали називати Жовтневою революцією, комісари та чекісти використовували брехню як дуже ефективну зброю. Зокрема одним з найрозповсюдженіших різновидів брехні було приписування ворогам тих злочинів, що їх робили самі комуністи, — масових розстрілів, пограбування селян та буржуазії, насильства та терору. Та й пізніше метод не зняли з озброєння. Згадайте звірства, що чинили загони НКВД, перевдягнуті на бійців УПА. Звісно, порівняно з цим напад на фестиваль «Гайдамака» виглядає дрібницею, але, попри різницю у масштабах, методологія залишається тою ж таки — оголошення, що «унтер-офіцерська вдова сама себе висікла», а «гайдамаки» самі на себе напали. Ну, а заяви про «порушення прав російськомовних», які тою ж таки російською мовою, без жодного українського перекладу і навіть без субтитрів оголошують депутати на Першому національному, державному телеканалі? Для порівняння — у сусідній Росії, де порушення мовних прав немає, законом заборонено використання в ефірі будь-яких мов без перекладу державною. Не варто й літер витрачати, щоб довести повну перевагу російськомовного інформаційного простору в Україні — навіть якщо до «україномовних» зарахувати ті передачі, де ведучий говорить кілька ритуальних фраз державною на початку та в кінці. Очевидність брехні про мовні утиски в Україні грає на руку послідовникам Гітлера-Геббельса, а нахабство замінює будь-які аргументи. Подивіться на економіку. Податковий терор називають зниженням податкового тиску, а відверте здирництво — боротьбою з рейдерством. Але у велику брехню легше вірять. І коли підвищення пенсійного віку назвати «турботою про пенсіонерів», масам просто немає куди дітися. Вони вірять. Так само, як і в утиски російськомовних та у міфічне зниження рівня інфляції, про яке оголошує Держкомстат. Ну і, нарешті, про головне. Політреформу. У якого Сірка треба позичати очі, щоб після п'ятирічного публічного захисту цього потворного дітища Медведчука-Ющенка взяти всі ходи назад? Навіть Олена Лукаш не витримала — уся країна з подивом побачила, що цій записній юристці може бути соромно перед об'єктивами телекамер. Ти диви — 2004-го захищала виборчій безпредєл, і нічого, а тут: «Дякую за увагу» і навтьоки. Усі спроби пояснити справжні причини маніпуляцій з Конституцією не витримують критики. Повноважень Януковичу не вистачало? Зі слухняною коаліцією та Кабміном? Готові посперечатися — якщо Янукович прийняв би рішення про відставку Азарова, той власноруч вибивав би з депутатів позитивне голосування з цього питання. Так само непереконливо звучать аргументи про те, що депутати будуть тепер дешевшими — де це бачено, шановні — усе дорожчає, а депутати дешевшають? Або ж про намагання прикрити незаконне рішення КС по коаліції — як його прикриєш, коли з-під фігового листка все одно стирчить головний аргумент влади? Усе це вигадки. Справжньою ж метою відміни політреформи був державний іспит для членів Партії регіонів. Для кожного її спікера та рядового багнета. Іспит на вірність та відданість. Процедура іспиту проста. Треба вийти і публічно — перед усім світом, перед своїми друзями, рідними, батьками і дітьми, собою самим визнати таке: «Я, ім'ярек, є останнім покидьком. Моє слово нічого не важить. Я називатиму чорне білим, а біле — чорним, якщо накажуть згори, бо не маю ані честі ані совісті. От що насправді збурило українців у відміні політреформи. Не нюанси політичного устрою 1996-го чи 2004-го, а саме цей масовий та відкритий парад негідників. Тепер керівництво Партії регіонів може бути спокійним за своїх членів. Вони публічно попрощалися зі своєю людською гідністю, і шляху назад у світ порядних людей їм немає. Подібні випробування влаштовував свого часу соратникам товариш Сталін. Щоправда, погані оцінки тоді записували у вироках, а відмінникам дуже скоро влаштовували нові іспити. Вивчаючи свого часу в інституті історію КПРС, ми не встигали дивуватися поворотам сюжету. Боротьба з правим ухилом від курсу партії, потім — з лівим, потім — з право-лівацьким. Необхідність писати доноси на соратників, зраджувати друзів, відмовлятися від рідних... Погодьтеся, що порядній людині пройти цю смугу перепон було неможливо. Тому на посадах залишилися ті, у кого місце честі і совісті посідала відданість партії і особисто її Вождю. Роки кривавих тренувань і смертельних іспитів народили і загартували унікальне політичне формування — партію професійних брехунів. Пам'ятаєте «1984» Орвела? Він дуже прозоро описав методу формування комуністичного світогляду. Цікаво, що Орвел ніколи не жив у Союзі. Але йому полегшило роботу те, що всі комуністи-соціалісти світу, не змовляючись, використовували однакові технології — Сталін, Гітлер, Мао, Кім Ір Сен, Фідель Кастро... І саме тому, позичивши у комуністів дві основні складові їхньої методи, а саме — постійну боротьбу з ворогами та тотальну брехню — ідеологи нового українського капіталізму не помилилися. Вдячні пострадянські виборці віддали їм свої голоси, з легкістю помінявши червоні прапори на синьо-білі. Звісно, таке коротке ситуативне дослідження не може претендувати на вичерпність — науковцям варто вивчити цей феномен докладніше і знайти нові нюанси. Проте для розуміння політичних процесів в Україні цього цілком вистачить. І ще одне — ми згодні, що не тільки нинішня влада використовує комуністичну технологію великої брехні. Але вона робить це найбільш яскраво. І найбільш успішно. Тому саме Партія регіонів може слугувати за приклад, на якому нам із вами треба вчитися. Щоб не дати вкотре себе обдурити. Щоби знову не повторилися розкуркулення, Голодомор, Голокост та інші гено- етно- та лінгвоциди. Бо всі вони починалися з брехні.