23 жовтня біля входу на старий миколаївський цвинтар було відкрито меморіальну дошку, виготовлену з мармуру траурного кольору. Воскресла пам'ять увічнена рядками: «На цьому кладовищі у 30-х роках таємно поховані безвинні жертви більшовицького режиму. Вічна пам'ять!»

А на початку 60-х років, тобто за часів відлиги (!), на місці таємних поховань відбулися інші — офіційні поховання. Тому і вибране було місце для пам'ятного знака біля входу на цвинтар. Але на цьому ж цвинтарі поховані і представники гітлерівських військ та їхні союзники. Місце їхнього поховання залишилося недоторканним. Нині на ньому можна побачити мармурову табличку. Ніхто не каже, що цього не повинно бути, але ж... Повернемося до того самого дня, коли було увічнено пам'ять наших краян. Можливо, тією самої дорогою, на початку якої знаходиться викладена з граніту стіна, куди вмонтовано меморіальну дошку, й несли трупи невинно убієнних. Стіна з дошкою повернені до проспекту, що носить ім'я людини, котра і стала засновником того самого тоталітарного режиму. Мітинг відкрив Миколаївський міський голова Володимир Чайка, подякувавши всім, хто на ньому зібрались. Одразу ж після цього до неї були покладені квіти. Потім священики Української автокефальної православної церкви Святого Пантелеймона отець Іван Лещик та Греко-католицької церкви отець Тарас Павлюс відслужили панахиду, під час якої у кожного присутнього в руці палала свічка. Після панахиди отець Іван нагадав, що найкращим пам'ятником цим жертвам буде наша злагода. Адже машина, запущена більш ніж дев'яносто років тому, ще не зупинена. І тільки завдяки нашій злагоді можна зупинити її рух. Великою справою назвала увічнення пам'яті жертв невинно убієнних заступник начальника Управління з питань внутрішньої політики та зв'язку з громадськістю облдержадміністрації Ольга Носенко. Голова Миколаївської обласної організації Народного Руху України Юрій Діденко висловив надію, що молоде покоління, дивлячись на пам'ятну дошку, згадає, що вони є українці — представники великого народу і завдяки цьому Україна стане квітучою й заможною державою. Цю думку продовжив член проводу цієї організації Олександр Малицький. Як повідомив голова товариства «Меморіал» Юрій Зайцев, з усіх обласних міст України Миколаїв виявився останнім, хто таким чином ушанував пам'ять жертв більшовицького режиму. Один із засновників Експертної громадської ради «Захист людей праці (ЗАЛП) Вадим Шелякін висловив надію, що ці люди є останніми невинно убієнними, кому довелося так ушановувати пам'ять. В уявленні тих, хто вшановував цю пам'ять, постав фрагмент із життя на одному з островів Архіпелагу Гулагу. На відкритті дошки був колишній його поселенець, нині мешканець села Костянтинівки Новоодеського району 86-річний Іван Лисенко. Іван Федорович розповів про страйки на шахтах Воркути, де працювали в'язні. І якщо деякі страйки за наказом генерального прокурора Руденка доводилося придушувати вогнем, то страйкарям шахти № 29, одним із яких був І.Ф. Лисенко, де в чому пішли на поступки. І це завдяки їхньому ватажку, колишньому учаснику Великої Вітчизняної війни, майору Ігорю Доброштану, котрий потурбувався, щоб усе робилося дисципліновано. До речі, Іван Федорович теж учасник війни і нагороджений медаллю «За відвагу». За каторжну працю він також отримав нагороду — орден «Шахтарська слава». На завершення мітингу поет Микола Сльозко прочитав вірші-попередження про свавілля нинішньої влади, що може стати відродженням терору.