Після Помаранчевої революції всі вибори в Україні відбувалися без серйозних звинувачень у фальсифікаціях — а їх було немало і в 2006-му, і 2007-му, і 2008-му, і в 2010-му роках. Країна забула, що таке «пєчєньє — так називали у 2004 році фальшиві бюлетені, і навіщо його печуть. І от тепер, за нової влади, країна змушена повторювати пройдене.

На 20% більше від кількості виборців надруковано бюлетенів на Івано-Франківщині: 111 тисяч фальшивок для виборів до обласної ради у багатомандатному виборчому окрузі і 80 тисяч — по мажоритарних округах. Майже 12 тисяч фальшивих бюлетенів виявлено у Харкові, причому МВС і місцева влада видають абсурдну мотивацію друку: мовляв, це «технічна проба фарби». За даними Комітету «За відкриту демократію» Брайана Меффорда, в Одесі надруковано на 250 тисяч бюлетенів більше, ніж там є виборців. І так по всій країні — «чорнила розганяють». Хтось пам'ятає друк фальшивих бюлетенів раніше, на виборах 2006 року? Також до президентства Віктора Януковича ніхто в Україні чомусь не реєстрував фальшиві партійні організації опозиційних партій. В якості «жирних мазків» щодо «невтручання» влади у вибори можна додати історію з «лохотроном» на Сумщині за участю голови ОДА. А також масове примусове записування чиновників у Партію регіонів під загрозою звільнення (до речі, з порушенням Кримінального кодексу і Конституції), пресування вчителів, лікарів тощо. При цьому, з одного боку, Президент заявляє про свободу виборів, з іншого, за теперішньої регіональної влади, реалізується широкий спектр фальсифікацій. Якщо влада вчиняє таке на локальних виборах, то що вона робитиме на тих виборах, які справді вирішуватимуть питання влади в Україні? Питання риторичне. Річ у тім, що вибори передбачають діалог з громадськістю. А який може бути діалог, якщо немає аргументів? Довгий час Партія регіонів запевняла: її партійці всі як один — професіонали. Переконувала так, що аж сама повірила. Якби про свій професіоналізм волали керівники Данії, Люксембургу чи Норвегії — країн з найвищим рівнем ВВП у світі — можна було б навіть повірити. Але не щодо людей, які десятиліттями очолювали в Україні уряди, міністерства, адміністрації президента, податкові, тощо. Чи є їм чим звітувати, крім власних приватних статків і найнижчого в Європі рівня життя країни, після Молдови? З усіх «реформ» за 9 місяців президентства і 4 роки прем'єрства Януковича реалізовано дві — «судова», яка звелася до збільшення залежності судової гілки влади (за Конституцією незалежної), і загрожує бути реалізованою податкова. «Податковий кодекс — хороший. Тому обговорювати його з усім народом — просто страшно», — вичерпно пояснив ситуацію з «всенародним обговоренням» проекту віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко. Натомість підприємці відчули, що «податкові канікули», які обіцяв нинішній Президент, за проектом Податкового кодексу зводитимуться до можливості кинути роботу, закрити справу і йти «на канікули». В країні методично нищиться середній клас. Про це опосередковано свідчить падіння продажів автомобілів за січень-вересень на 12%, натомість ринок авто класу «преміум» росте. Провалити написання адекватного Податкового кодексу багатотисячний штат Кабінету Міністрів міг з двох причин — або в результаті некомпетентності, або через лобістські й корупційні мотиви. Щоправда, були ще «реформи» — підвищення тарифів і запровадження широкого переліку платних послуг для студентів. Останню «реформу» зірвали студентські протести. Тож влада взялася за тих, чиїх протестів не боїться, — за дитсадки. Дмитро Табачник зобов'язав затвердити перелік платних послуг у дитячих садках і школах. Більшість реформ зводяться в кращому разі до «реформ» для телекамер, «понарошку». І це при тому, що абсолютна влада перебуває в руках у «регіоналів» — бери і роби, якщо знаєш і вмієш. А на практиці під розмови про енергозбереження в країні відбувається падіння видобутку нафти на 10% і газу на 6,1%. Питання на засипку: куди ж пішли кошти «Нафтогазу» за ЧФ у Севастополі до 2042 року, якщо не на розвиток власного видобутку? А ВВП України тим часом росте темпами, нижчими за середньосвітові, і вдвічі нижчими за темпи зростання економік, що розвиваються. Скидається на те, що влада не має найменшого розуміння масштабів завдань, що стоять перед країною. Натомість пропонує дорогущі «прожекти». Президент хоче збудувати міст через Керченську протоку. Радянський міст у Керченській протоці розвалився, простоявши три місяці із-за проблем грунту, штормів та криги в Азовському морі. Невідомо і що транспортувати ти мостом, коли й існуюча поромна переправа працює упівсили. А ще є допотопна залізнична інфраструктура Криму. Влада також збирається почати фінансування ще не виграної Олімпіади-2022 вже з майбутнього року. За найближчі чотири роки уряд збирається витратити 20 мільярдів гривень на підготовку до подачі заявки на Олімпіаду-2022. Хоча бюджет країни ще не відійшов від потрясінь, завданих йому Євро-2012. Усе це в умовах, коли в країні колосальні проблеми з медициною, освітою, інвалідами, сиротами, наркоманією, операціями для хворих, які коштують їм життя, СНІДом, туберкульозом, з тотальною деградацією судової і правоохоронної системи до рівня комерційних структур з відкриття і закриття справ... Зате в Україні буде створено батальйон протиракетного захисту Президента та збільшено чисельність підрозділу ДАІ, що охороняє перших осіб держави. Як повідомляє МВС, їх відрізнятиме те, що вони носитимуть білі сорочки. Такі от реформи. Рада Міністрів Криму затвердила проект Державної програми «Розвиток транспортно-дорожнього комплексу АР Крим» до 2020 року. Заплановано, що 53 мільярди гривень надасть бюджет України. Якщо в кожної області будуть хоча б приблизно такі ж апетити, витрати на будівництво доріг (разом з існуючими) поглинуть більшу частину зібраних у країні коштів. Під приводом трагедії на Дніпропетровщині влада запланувала мости через усі залізничні переїзди ціною в 2 мільярди на рік (загалом 10-14 мільярдів гривень) (замість того, щоб купити звичайні копійчані шлагбауми та відремонтувати світлофори). Микола Азаров заявив, що перетворить Херсон на Сингапур — добре, що не на Васюки. Зовнішня політика зведена до огидного плазування перед Москвою, окозамилювання та жебрацтва перед Заходом. Між тим, у той час, коли уряд України готується до передачі газотранспортної системи Росії, Росія, у свою чергу, готується до ухвалення закону, за яким нафтогазові активи в інших країнах охоронятимуть російські загони «охоронців» з числа колишніх військових і міліціонерів (фактично окупаційні підрозділи). У таких умовах зовсім не дивно, що регіоналам здається, що журналісти проплачені, дзеркало криве, чи апельсини наколоті, а телепрограми треба закривати. Хоча доцільніше було б не на дзеркало скаржитися, а спробувати надати пристойності власним інстинктам та інстинктам колег. Приміром, два депутати-регіонали вимагають скасувати заборону на полювання в заповідниках, оскільки «право на полювання є підвидом конституційного права громадян на користування природними ресурсами». Так, ніби зараз кам'яна доба. Інформагенції дають нині таку стрічку новин, що ледь не кожний її рядок мав би викликати шквал відставок. За цивілізованої влади... Приміром, Кабінет Міністрів дозволив придбання спеціалізованого транспорту для органів внутрішніх справ за рахунок державного бюджету (читай — «кадилаків»). Уряд виділив зі стабілізаційного фонду державного бюджету 214 мільйонів на придбання іноземних літаків для Президента. От навіщо Україні стабілізаційний фонд... Якщо за два місяці осені, період найнижчої інфляції, а то й дефляції взагалі, інфляція наближається до 5%, то яким буде її річний розмір в наступному вересні: 30% чи 40%? При цьому найбільша інфляція зафіксована в регіонах, де бізнес монопольно контролюється Партією регіонів — Крим, Севастополь, Запоріжжя, Луганськ, Донецьк, Миколаїв, Херсон і Одеса. Уряд обрав фінансово-промислову групу з Донецька генеральним підрядником по будівництву автомобільної дороги Львів-Краковець. У галичан, які збудували вже півЄвропи, будівельних фірм не знайшлося. Вартість будівництва оцінюється в 3,4 мільярда гривень при довжині дороги 84,4 км. Тобто виходить «золота» дорога по 40 мільйонів гривень за кілометр. При цьому, як це стало вже правилом, до кінця будівництва всі розрахунки часто зростають у рази. Як заявив посол Франції в Україні, у французького бізнесу зберігся інтерес до України, однак «уже майже не залишилося сил терпіти корупцію». Індекси свідчать про погіршення інвестиційного клімату в 2010 році. Нещодавно влада «наїхала» з черговою «реформою» на «секонд-хенд», у якому, за словами одного з її представників, «ходять члени одностатевих сімей з Голландії. А зараз заспокоїлася, невже щось змінилося в Голландії? Тим часом голова Держкомпідприємництва Бродський у прямому ефірі визнав, що в податковій адміністрації є спеціальна кімната, де бізнесмени передають податківцям хабарі. Скасування таких кімнат — ото була б реформа! Хоча, один представник влади нещодавно зізнався, що пропонує, «удесятеро менше чиновників і вп'ятеро-вшестеро вища зарплатня». Мовляв, без глобального перегляду державного апарату прорив неможливий. «Я кажу своїм колегам: «Якби ви були у бізнесі, то з вашою швидкістю прийняття рішень ви були б банкрутами». Окремі голоси адекватності з боку деяких представників влади не можуть змінити очевидної речі: ніякого розвитку, ніякого світла в кінці тунелю для країни з такою владою ніколи не буде. Влада, яка нищить ініціативу народу, схожа на троглодита, який придушує курку на острові, на якому, крім нього і курки, нікого немає. У поховальних костюмах кишень немає. Олександр Македонський наказав поховати його так, щоб з труни були видні долоні — аби показати живим, що він нічого не взяв із собою на той світ. Але це дуже складно для нинішньої верхівки. Не важко передбачити, що через рік-другий, в умовах інформаційного суспільства, Партії регіонів, з її рефлексами, особливо нічого буде «ловити» й на виборах на Донбасі. Саме тому влада й намагається максимально відсунути або й скасувати вибори. В ідеалі — щоб Конституційний Суд визнав, що вибори треба проводити у 2015 році, чи, на крайній випадок, у 2012 році. А чому не в 3015? «Все тут передбачено, і не даремно я працюю у Верховній Раді, — запевнив спікер Литвин щодо можливого рішення Конституційного Суду. Тим часом Президент виступає за проведення виборів президента і Верховної Ради в один рік. «Украй шкідливим є для держави те, що вибори проводяться майже кожен рік. Це питання невпорядковане... Я хочу впорядкувати ці вибори, щоб вибори у Верховну Раду і вибори Президента обов'язково відбувалися в один рік, тільки рознесені в часі на півроку — спочатку вибори Президента, потім парламенту... Україна постійно знаходиться в збудженому політичному стані. Це неспокій, це негативно позначається на житті людей. Весь час вибори — людям це вже набридло. Політики змагаються між собою і експериментують на суспільстві. Це небезпечно». Вільні вибори і вільна конкуренція сприймається Партією регіонів та багатьма її прихильниками як хаос. Хоча такий «хаос» триває у демократичних країнах уже століттями, і їм від того тільки добре. У США вибори Палати представників (нижньої палати парламенту) відбуваються щодва роки — найближчі цього вівторка. Так само щодва роки оновлюється третина Сенату. Щочотири роки обирається президент. Якщо додати партійні «праймеріз» і місцеві вибори, то вибори у США не закінчуються ніколи. Інша справа, що Україні справді доцільно перевести якомога частіші і регулярніші виборчі кампанії у «поліграфічний режим», в конкуренцію змістів, а не телеспалахів. Вибори, власне, і є демократією. Навпаки, для суспільства небезпечно, коли політики приходять до влади і творять що хочуть, без контролю і страху виборів, які вони сподіваються сфальсифікувати або скасувати. Страхом виборів влада демонструє власну неспроможність і неконкурентоздатність. Чим більше виборів, тим більше влада гнеться перед суспільством. Чим менше — тим більше влада на нього плює. Оцьому останньому процесу, судячи з усього, нинішня верхівка й надає перевагу. Спроба обмежити чи сфальсифікувати вибори — це черговий підрив владою своєї власної легітимності, цілком безглуздий, принаймні, з точки зору інтересів самого Президента. З демократичними виборами, з регулярним і чесним контактом з виборцями, Віктор Янукович є Президентом, визнаним народом і світом. А без них, із фальсифікованими чи скасованими виборами, — людиною з двома судимостями, що заробляє на третю. Головним позитивом є те, що єдність України під впливом «успіхів» влади зміцнюється. Віктору Федоровичу нарешті дали покерувати — чекати хорошого уже припиняють у Криму, а скоро, може, припинять і на Донбасі. Будь-яка влада є владою лише до того моменту, доки люди її такою вважають. Якщо суспільство перестає вважати, що влада сидить на Банковій чи на Грушевського, а починає вважати, що вона, приміром, на Бессарабці, то влада автоматично переходить на Бессарабку. Зміщення суспільної легітимності — це, власне, те, що сталося на Майдані. Ніхто не завойовував Банкову. Вся країна розуміла, що влада знаходилася на п'ятачку Майдана. І трансляцію вели звідти. Як писав Вінстон Черчиль, «демократія може виразити себе лише через регулярні й часті звернення до виборців. В основі демократії — людина в кабінці для голосування, що ставить маленьким олівцем маленький хрестик на папері. Йому також належить і така цитата: «В моїй країні політики пишаються, що є слугами держави, і їм було б соромно бути її господарями».

Олександр Палій, для УП

Зустріч з історією через 2000 кілометрів

15 жовтня в Очакові закінчився 40-денний похід «2000 кілометрів історії. Що це за похід і чим він цікавий для нас? Як сформулювали самі організатори — це культурно-історичний соціально-освітній проект, мета якого — зафіксувати історичне коріння Литви.

Розробила проект і успішно реалізувала група ентузіастів з Литви, щоб збудити історичну пам'ять про спільну історію 3-х народів: литовського, білоруського та українського, організувала 2000-кілометровий перехід на жемайтійських конях шляхами Великого князя Вітовта від Старого Тракаю, що був столицею Великого Князівства Литовського за часів Вітовта, до Очакова, де була збудована ним найпівденніша у Великому Князівстві фортеця Дашів. Автор ідеї відомий у Литві підприємець і организатор фестивалю «Be2gether» Гедрюс Климкявичус; керівник експедиції «2000 кілометрів історії — Гінтаутас Бабравічус, президент клубу мандрівників «Клаюнас», віце-мер міста Вільнюса. Члени походу люди різних професій і уподобань: від генеральних директорів підприємств до лісника та аграрія, люди мистецтва, громадські діячі. Всіх їх об'єднує позитивний авантюризм, намагання жити цікаво. А ще — любов до своєї Батьківщини і бажання відродити справжні і дуже важливі сторінки своєї історії, які довгі роки замовчувались і поглиблено не вивчались. Ми, представники миколаївської міської громадської організації «Вітовське Українське Товариство», були свідками моменту виходу експедиції до моря, пройнялися їхніми емоціями. Це була ейфорія переможців, які довго й тяжко йшли до своєї мети. Адже вони принципово протягом усього походу ночували лише в палатках, харчувалися лише похідною їжею, дорожній одяг вершників був виготовлений на замовлення за моделям тих часів із натуральних матеріалів (льон, шкіра, вовна, парусина, бронза) за музейними зразками як у часи Вітовта. Вони так пропахли похідним димом, що на зворотному шляху до Миколаєва в нашій машині стояв запах диму вже від нашого одягу. А напередодні, 14 жовтня, у свято Покрова Божої Матері, ми приймали в Миколаєві керівника експедиції пана Бабравічуса разом зі знімальною групою. Спочатку їх зустріли в Чорноморському державному університету імені Петра Могили керівництво, студенти та аспіранти. Потім були зустрічі в філії №18 бібліотеки імені Кропивницького, що в Корабельному районі (протягом понад 350 років до початку будівництва Миколаївської суднобудівної верфи це поселення носило ім'я князя Вітовта — Вітовка). Потім делегацію прийняли діти із ЗОШ №1 імені Ольжича. Відбулися цікаві бесіди на тему спільної історії, про унікальність мирного, без жодної битви утворення величезної європейської держави, якою було Велике Князівство. ВКЛ творилось на договірній основі на взаємовигідних засадах. У цій державі панувала толерантність і взаємодопомога. Не було з боку держави утисків з питань релігії, набуло нове дихання місцеве самоврядування, найбільші міста отримували Магдебурзьке право, згідно з яким вони звільнялися від податків і мали великі повноваження щодо організації життя громадян у цих містах. За часів князя Вітовта вся правобережна Україна була остаточно звільнена від утисків Золотої Орди задовго до широко відомої Куликовської битви, яка, як відомо, звільнення Московського князівства від ординців не принесла. Ще імператор російський Петро Перший платив данину татарам. Для захисту кордонів князь Вітовт будував фортеці на кордонах держави, серед яких були і фортеці Дашів (Очаків), Соколи (Вознесенськ), таможня Вітовка (Корабельний район Миколаєва). Спілкування принесло задоволення і гостям і господарям. Залишилися дружні контакти і перспективні плани щодо співпраці в майбутньому. До речі, за інформацією віце-мера Вільнюса пана Бабравічуса, у Вільнюсі діє активна, численна і добре організована українська діаспора.