...Як вам усім, шановні й нешановні, Мотори негальмованих коліс, Коли пливуть уста його безмовні Дніпром розлуки в Чорне море сліз?.. Мовчіть, мовчіть — він не таїть образи, Лиш кожному мов каже: «Не забудь, Що в автопарках ворога КамАЗи Стоять напоготові й ночі ждуть»... Богдан Стельмах

В'ячеслав Чорновіл — людина, ім'я якої стало символом останніх десятиліть, сповнених протиріч та бурхливих політичних подій, людина з глибоким розумом, толерантною поведінкою. Його поважали і прихильники, і суперники, а навіть і вороги. Він умів блискавично орієнтуватися в різних політичних ситуація. Боротьба за ідею відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету ніколи не покидала В'ячеслава Чорновола. Все навколо нього проймалося його ідеєю, спалахувало яскравим полум'ям. Він був вогнем, лідером великої української нації. У теперішні смутні часи, коли народ змучений наступом влади на все українське, ми ловимо себе на думці, як нам не вистачає Чорновола. Ми стали розуміти, що були сильнішими, настирливішими і відважнішими, коли попереду нас ішов Чорновіл. Кожен із нас сьогодні прагне кращого життя, шукає достатку і затишку, мріє бачити Україну сильною і заможною, незалежною і цивілізованою державою, про яку мріяв В'ячеслав Чорновіл. Після смерті Чорновола, символа боротьби і нескореності духу, патріотизму і самозречення, послідовника продовження неперервної традиції державного будівництва, яке було сенсом його життя, реалізацією його нездійсненних задумів, ми не знаходимо гідного українця, котрий зміг би об'єднати всіх нас навколо чорноволівської ідеї та побороти той наступ неукраїнської влади на нашу незалежність, нашу пам'ять, українську мову, котрий зміг би не дати стерти в людській пам'яті, в історії українського народу те, в ім'я чого жив і боровся В'ячеслав Чорновіл. Велика кагорта західноукраїнських поетів переймалася долею Героя України В'ячеслава Чорновола і відгукувалася на всі події, пов'язані з біографією національного провідника, допомагала і продовжує допомагати нам зрозуміти цього видатного українського державного діяча. Наведу кілька прикладів. Українська поетеса Мирослава Демків, звертаючись до Чорновола, нас закликає бути пильними: Страчені Ви, незнищенні. Ваш голос застерігає: В міжусобицях сили марнуєте свої, Все шукаєм собі перешкоди? Не згубити б нам знов Україну свою Через чвари, зневіру, незгоди... Чорноволові заміни нема, не буде ще довго. Чи ми гідні українці? Чи варті ми послідовних ідей В'ячеслава Чорновола? Про це нагадують нам та застерігають нас рядки з вірша Надії та Ізидора Гнатівих «Нова Голгофа»: ...Нема, нема йому заміни, Не буде через сто століть! Його ім'я над світом лине, Над Україною стоїть! Та він мізерність нам прощає, Лише одного не простить, Якщо над українським краєм Не буде сонячна блакить. В'ячеслав Чорновіл в шістдесяті роки минулого століття започаткував і був організатором в Україні національно-визвольного руху, який носить назву «рух шестидесятників». Цьому рухові Олександра Василащук, внучка відомої гуцульської майстрині Ганни Василащук, присвятила такі рядки: Важкі, гіркі ті шістдесяті роки — Вставала загратована Вкраїна, На цій землі тверді московські кроки Відчула кожная родина, Що опинилася в снігах Сибіру. Була Вкраїна та лише радянська, Їй корчували мізки, мову, віру, Думки про волю і пісні повстанські... Після загибелі у дорозі, в русі, на шляху до іншої України, де вбито його, як і всіх національних провідників, починаючи від Івана Мазепи до Богдана Хмельницького, від Симона Петлюри до Михайла Грушевського, від Тараса Шевченка до Івана Франка, від Степана Бандери до Василя Стуса та Івана Світличного, М. Вербовський у вірші «Ми вище прапор піднімемо!» вплів у вінок пам'яті В'ячеславу Чорноволу такі рядки: ...Народ наш змів людські устої Імперські пута розірвав. В лавах перших тих Героїв Упав наш лицар В 'ячеслав. В тяжкій борні за землю рідну, За рідну мову, за народ Він припинив ходу побідну — Згубив його імперський зброд. Усім проклятим яничарам Не затоптать твої сліди! Ти був великим Божим даром, З народом будеш на віки! І наші нові покоління У морі різних добрих діл Відродять Славу України, Якої гідний Чорновіл! З Чорноволом тісно пов'язане село Шешори, що на Івано-Франківщині. Шешори — чарівний край гуцульської Косівщини, куди часто приїздив сам та разом зі своїми побратимами-шестидесятниками В'ячеслав Чорновіл. В цьому селі жила відома майстриня, лауреат Шевченківської премії Ганна Василащук. З нею він познайомився у Львові. Любив Чорновіл зимові свята в Карпатах. Особливо йому подобалося Різдво в Шешорах, у колі своїх друзів. Ходили колядувати, та так, що аж за шешорівські гори котилися голоси колядників. Є в Шешорах стела на знак пам'яті про Чорновола. Вона встановлена поряд із пам'ятником Тарасові Шевченку. На ній написано: «На відкритті пам'ятника Великому Кобзареві в 1965 році виступив із антибільшовицькою промовою В'ячеслав Чорновіл». Це був перший публічний виступ Чорновола, який відбувся у Шешорах 8 серпня 1965 року. До речі, ця стела є єдиним пам'ятним знаком, присвяченим Чорноволові на Косівщині, хоча він бував багато разів і в Косові, і в навколишніх селах та селищах. На зустрічах з горянами вказував на шлях до гордої, незалежної, сильної і величної України. Про подію 8 серпня 1965 року розповідає Олександра Василащук у вірші «У Шешорах свято»: Над горами дзвінкі серпневі зорі, Горять вогні, пісень лунає чар, Над Пістинькою кораблем у морі Стоїть могила, а на ній — Кобзар. У Шешорах — завтра буде свято, — Тарас накритий білим полотном. Гостей зарання з'їхалось багато, А поки ніч — все спить блаженним сном. І зайнялась зі сходу ясна днина, Проснулись гори, гуки загули; Чому міліція дороги всі закрила? Щоб шанувати Кобзаря не йшли? Та повінь рік не сила зупинити, Так люд іде з лісів, з усіх стежок. Відкрити пам 'ятник поету боронити? — Москаль боїться дум його книжок. Здригнувся люд, мороз пройняв по тілі — Хтось виступив з промовою ураз: «Вкраїнці! Люди! Щоб ви розуміли: Кайдани — в нього і кайдани — в нас!». Так виступив В'ячеслав Чорновіл, його слова під час відкриття пам'ятника Великому Кобзареві Шешори пам'ятають і досі. А шешорівська поетеса Олександра Василащук продовжує: Народний Рух і постать Чорновола В історію Вкраїни увійшли, Здійснилась мрія, борців світла воля, А вам — ганьба, що горе принесли... Вкраїна є! Вкраїна завжди буде! Це — поколінь майбутніх нова ера. В однім ряду борці стояти будуть: І Коновалець, Чорновіл, Бандера. Борці з життя ідуть та не вмирають, Їм реквієм замінюють на гімн. В Карпатських горах нині гімни грають, Встає до бою з стели Чорновіл! Міліція хотіла заарештувати Чорновола в Шешорах. Через живий коридор, який утворив йому двотисячний натовп, а потім стіною закрив його, В'ячеслав пройшов до річки Пістинька, що протікає через Шешори. Разом з друзями Чорновіл прибіг до хати Ганни Василащук, забрав свої особисті речі, а звідти через Лебедин непоміченим перейшов до Яблунова, колишнього районного центру. А далі... Важка політична праця, переслідування, тюрми і, нарешті, вбивство. Березневого дня 1999 року Україна оплакувала свого сина і ховала цілу епоху. Косівський поет Богдан Радиш разом із численною косівською групою рухівців побував у Києві на похоронах В'ячеслава Чорновола і ця страшна і скорботна зустріч з Чорноволом покликала Радиша взятися за перо і присвятити великому синові українського народу такі рядки: Над київським небом, Понад віковічним Собором Гуде, розривається віку Двадцятого дзвін. Над стомленим людом, Над сизим, натомленим болем, Пливе в домовині, Пливе В'ячеслав Чорновіл... Поплач, Україно, Поплач, наша пене гірка, — Хай небо здригнеться! Хай нечисть покорчиться квола! Небесна зірниця Над нами вже сходить грімка, — Берімся заруки міцніш, Бо нема Чорновола!.. Його вбито на шляху до тієї України, за яку він платив здоров'ям, за яку заплатив життям. Його вбито за те, що він підняв з колін український народ, що допоміг йому розірвати імперські пута. Сьогодні поширюється «керована демократія» по-путінськи в Україні, сіє страх серед українського народу для свого утримання при владі. Влада, яка остаточно дискредитує справу національного відродження, знає, що зневірений народ є найкращим грунтом для проростання страху. Борис Тарасюк у зверненні до українського народу з нагоди 19-ї річниці Української незалежності закликав: «Ми не маємо права подарувати цій владі шанс остаточно перерости у диктаторів, котрі у своєму свавіллі ставатимуть дедалі сильнішими». Пам'ятаймо слова Чорновола: «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося гірко любити, втративши!». Р.S. Шановна редакціє «Українського Півдня»! З Вашою газетою я зустрівся вперше, коли 6 вересня 2009 року побував у складі рухівської делегації від Івано-Франківщини у Києві на святкуванні 20-ї річниці Народного Руху України. А було це так. До нашого автобуса підійшли молоді хлопці з газетами в руках і запитали: «Звідки автобус?». Їм відповіли, що з Івано-Франківська, на що вони сказали: «Те, що нам треба». Всім роздали номер «Українського Півдня» і пішли. Мене зацікавила та інформація, яка сміливо висвітлювалася у Вашому «регіональному» та проросійському Миколаєві через рухівську газету. З того часу я вже не розлучаюся з Вашим часописом і перечитую його кожну публікацію та радію, що і на Миколаївщині є патріотично налаштовані люди, з якими можна відстоювати незалежність і суверенітет нашої неньки України. Уявляю собі, якого тиску Ви зазнаєте від теперішньої влади та у яких умовах Вам доводиться працювати та поборювати наступ лівих сил. Адже і у нашому проукраїнському краю «регіонали» намагаються закривати роти інакомислячим. Спасибі Вам! Успіхів скрізь і у всьому, завжди і всюди! Чорноволової наснаги та енергії Вам, дорогі побратими!